В основі нашої виставки дві книжки першого проректора Національного університету « Острозька академія » Петра Кралюка «Козацька міфологія України: творці та епігони» і «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів».
Крім того, робиться наголос на книжку братів Капранових «Мальована історія Незалежності України», яка об’єднує в одне ціле історію всіх українських земель — від Закарпаття та Галичини до Слобожанщини та Криму. Саме ця книга вперше в українській історичній публіцистиці дуже вдало подала історію Криму та кримськотатарського народу невід’ємно від історії решти українських земель.
Насамперед звертаємо Вашу увагу на розділ «Кримське ханство: міфи та реалії» з книжки «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів», оскільки українці мало що знають про історію Кримського ханства. Їхні знання, в основному, базуються на відверто проросійських дослідженнях про «розбійницькі напади» та «грабіжницькі набіги» саме кримських татар. Абсолютно всі східноєвропейські держави у рівній мірі займалися однією і тією ж справою – війною, - тільки у різний спосіб. А рабство було, на жаль, повсюдним явищем на нашій планеті, і не лише кримські татари займалися работоргівлею у тодішньому світі. Саме про це йдеться у книжці Сергія Громенка «250 років фальші: російські міфи історії Криму».
Українці та їхні предки неодноразово воювали з різними тюркськими етносами. Але, окрім воєн і чвар, були і мир, і співробітництво. В самому Криму добре розуміли мову сусіда. І, навпаки, козаки прекрасно знали кримськотатарську мову, про що свідчать запозичення великої кількості тюркських слів в українській мові. Запорізька Січ і Кримське ханство жили за своїми законами і мораллю, в яких було значно більше спільного і навіть схожого, ніж зазвичай вважають.
Не слід забувати, що саме кримські татари були союзниками Хмельницького у боротьбі за козацьку державу, разом з кримським військом Виговський розбив московське військо під Конотопом, а Кримське ханство було союзником Дорошенка, Мазепи, Орлика. Без допомоги татарської кінноти козакам було б важче скородити « списами московські ребра » ( за образним виразом Тараса Шевченка ).
Після окупації Криму військами Катерини ІІ восени 1782 року були знищені і залишки українського козацтва: маніфестом Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року була зруйнована Запорозька Січ.
Ще один спільний момент в нашій історії : більшовики втопили в крові як Українську Народну Республіку, проголошену незалежною 22 січня 1918 р., так і Кримську Народну Республіку, проголошену незалежною 13 грудня 1917 р.
І, нарешті, в нашій виставці представлені окремі книжки про анексію Криму у 2014 році, про війну на Сході України, де наша країна , як і 800 років тому, стала щитом на захисті європейської цивілізації.
Наші військові, які відстояли Україну від масштабного вторгнення військ Російської Федерації і їх сателітів, викликають величезну повагу у всіх нас. Вони – наша гордість, наші сучасні лицарі, а не рагулі і селюки, як для деяких наших новоявлених киян.
Нашу виставку хочеться закінчити цитуванням Дмитра Малакова з його книжки «Долі киян ( 1941 – 1943 )» : «Невже, коли 1981 року поставили над Дніпром « бабу » з лютим виразом обличчя й мечем, піднятим на Схід, збулося пророцтво: он де справжній споконвічний ворог – ненависник?!»
В основі нашої виставки дві книжки першого проректора Національного університету « Острозька академія » Петра Кралюка «Козацька міфологія України: творці та епігони» і «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів».
Крім того, робиться наголос на книжку братів Капранових «Мальована історія Незалежності України», яка об’єднує в одне ціле історію всіх українських земель — від Закарпаття та Галичини до Слобожанщини та Криму. Саме ця книга вперше в українській історичній публіцистиці дуже вдало подала історію Криму та кримськотатарського народу невід’ємно від історії решти українських земель.
Насамперед звертаємо Вашу увагу на розділ «Кримське ханство: міфи та реалії» з книжки «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів», оскільки українці мало що знають про історію Кримського ханства. Їхні знання, в основному, базуються на відверто проросійських дослідженнях про «розбійницькі напади» та «грабіжницькі набіги» саме кримських татар. Абсолютно всі східноєвропейські держави у рівній мірі займалися однією і тією ж справою – війною, - тільки у різний спосіб. А рабство було, на жаль, повсюдним явищем на нашій планеті, і не лише кримські татари займалися работоргівлею у тодішньому світі. Саме про це йдеться у книжці Сергія Громенка «250 років фальші: російські міфи історії Криму».
Українці та їхні предки неодноразово воювали з різними тюркськими етносами. Але, окрім воєн і чвар, були і мир, і співробітництво. В самому Криму добре розуміли мову сусіда. І, навпаки, козаки прекрасно знали кримськотатарську мову, про що свідчать запозичення великої кількості тюркських слів в українській мові. Запорізька Січ і Кримське ханство жили за своїми законами і мораллю, в яких було значно більше спільного і навіть схожого, ніж зазвичай вважають.
Не слід забувати, що саме кримські татари були союзниками Хмельницького у боротьбі за козацьку державу, разом з кримським військом Виговський розбив московське військо під Конотопом, а Кримське ханство було союзником Дорошенка, Мазепи, Орлика. Без допомоги татарської кінноти козакам було б важче скородити « списами московські ребра » ( за образним виразом Тараса Шевченка ).
Після окупації Криму військами Катерини ІІ восени 1782 року були знищені і залишки українського козацтва: маніфестом Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року була зруйнована Запорозька Січ.
Ще один спільний момент в нашій історії : більшовики втопили в крові як Українську Народну Республіку, проголошену незалежною 22 січня 1918 р., так і Кримську Народну Республіку, проголошену незалежною 13 грудня 1917 р.
І, нарешті, в нашій виставці представлені окремі книжки про анексію Криму у 2014 році, про війну на Сході України, де наша країна , як і 800 років тому, стала щитом на захисті європейської цивілізації.
Наші військові, які відстояли Україну від масштабного вторгнення військ Російської Федерації і їх сателітів, викликають величезну повагу у всіх нас. Вони – наша гордість, наші сучасні лицарі, а не рагулі і селюки, як для деяких наших новоявлених киян.
Нашу виставку хочеться закінчити цитуванням Дмитра Малакова з його книжки «Долі киян ( 1941 – 1943 )» : «Невже, коли 1981 року поставили над Дніпром « бабу » з лютим виразом обличчя й мечем, піднятим на Схід, збулося пророцтво: он де справжній споконвічний ворог – ненависник?!»
Немає коментарів:
Дописати коментар