Бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку « Чи вважав Тарас Шевченко гетьмана Мазепу зрадником українського народу? », присвячену 205-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка та 380-річчю від дна народження І.С.Мазепи.

За царату та Радянської України гетьман України Іван Мазепа згадувався лише в чорних кольорах. Висновки авторитетних істориків та публікації в енциклопедіях дружно стверджували: Мазепа – зрадник українського народу. Він був підступним політиком і непорядним товаришем. А ще страшенно любив багатство і славу, що здобувалося нестерпним визиском тисяч і тисяч українців. 
 В академічному « Шевченківському словнику » 1978 р. зроблено таке узагальнення: « Шевченко в поемі «Чернець» протиставив зрадникові українського народу Мазепі мужній образ С. Палія, а в повісті « Музыкант » — полковника Г. І. Галагана, підкреслюючи їхню боротьбу за непорушність союзу українського і російського народів. В « Іржавці » поет згадав, як шведи з Мазепою тікали з Полтави в Бандери. В повісті «Близнецы», в « Археологічних нотатках », в записах народної творчості Шевченко називав Мазепу « анафемой », « проклятий Мазепа », « вражий Мазепа ». 
 Для того, щоб наші читачі могли самі переконатися в хибності цих тез, в нашій книжковій виставці подані практично всі згадування Шевченком особи самого гетьмана і окремих антигероїв нашої національної історії, які руйнували державність України, зраджували її народ. На жаль, самостійний поетичний чи прозовий твір про гетьмана Мазепу у Шевченка відсутній. Для представлення посилань Шевченка на Мазепу нами був проведений аналіз алфавітного покажчика імен і назв до наявних у бібліотеці перших семи томів ( 2001 – 2005 рр. видання ) з повного зібрання творів у дванадцяти томах видавництва « Наукова думка ». Отже, наведені повні цитати з повістей « Музыкант » і « Близнецы », з « Археологічних нотаток », з поезій « Іржавець », « Сон » (« Гори мої високії…»), « Бували войни й військові свари…». 
 Окремо потрібно звернути увагу читачів на « Великий льох » і саме на філософський зміст цієї містерії. У ній Шевченко розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною - державності. 
Бачимо, як практично все, що було сказано Шевченком про Мазепу, безносередньо чи опосередковано, мало чітко визначену позицію. У поемі «Чернець» «... сивий гетьман... Ченцеві зазирає в вічі ». Гетьман тут, поза сумнівом, — Мазепа, а чернець — Палій, у якому Шевченко вбачав представника української козацької шляхти. Відомо, що заради далекосяжних планів Мазепа пожертвував Палієм. Одначе поет не засуджує його, а лише висловлює жаль, що тоді не було кому « з фастівським полковником гетьмана єднати » ( « Іржавець» ). А це дало б Україні сподівану волю. Палій і Мазепа виступають тут не як супротивники по зброї, а як виразники двох різних напрямків української політики. 
Під час перебування на засланні в Орській фортеці Шевченко завжди згадував Україну, виливаючи на папір найдорожче, як-от у поезії «Сон» ( « Гори мої високії…»): 
 Вечірнє сонечко гай золотило,
Дніпро і поле золотом крило,
Собор Мазепин сяє, біліє,
Батька Богдана могила мріє... 
Спостерігаємо тут не лише витончений художній смак, а й символічний мотив вічного, неперехідного. Центром композиції є збудований коштом гетьмана в Переяславі величезний храм — символ життєстійкості його духу. 
Увагу відвідувачів бібліотеки звертаємо на свідчення Андрузького на допиті в ІІІ відділенні: « Шев-ченко был неумеренным представителем малороссийской партии в Славянском обществе, которая имела целью восстановить гетманщину, если возможно отдельно, а если нельзя, то в Славянщине… Шевченко из малороссийских гетманов провозносил Мазепу …Порицая Хмельницкого, Шевченко превозносил Мазепу… »