З нагоди 160-річчя від дня народження Миколи Васильовича Левитського бібліотека ім. Петра Панча ознайомила відвідувачів бібліотеки з історичною довідкою « Батько української кооперації ».

Миколу Васильовича Левитського,  потужного громадського діяча,  який заснував перші в Україні кооперативні спілки, називають « батьком кооперації » або « артільним батьком ».

Народився М.В.Левитський 7 квітня ( 25 березня ) 1859 р.  в селі Хмільна (нині село Канівського району Черкаської обл.) в родині священика. Початкову освіту здобув у класах для дітей до 10 років.  Навчання продовжив спершу в Златопільській прогімназії, а потім у гімназії м. Біла на Холмщині ( 1878 р. заснував там учнівську артіль ). У 1879 р. став студентом медичного факультету Московського університету і цього ж року був звільнений за участь у революційних гуртках. У 1881—1885 рр. навчався на юридичному факультеті Харківського університету.

Отримавши диплом, став статистиком Херсонського губернського земства, згодом — секретарем Олександрійського повітового земства, займався адвокатською діяльністю, друкувався в газеті « Елисаветградский вестник ». Вважав, що передумовою благополуччя селян і ремісників може бути лише їхня організована самодіяльність, однією з форм якої є кооперативний рух. 30 вересня 1894 р. на прохання своїх односельців із с. Федвар заснував там хліборобську артіль (це була перша у Російській імперії артіль). Допомагав організовувати ремісничі артілі також у містах, зокрема в Одесі, Миколаєві, Києві. Виступав на Всеросійських кооперативних з'їздах.

1917 був обраний членом Української Центральної Ради від кооперативних організацій Києва, займав посаду директора відділу Державного майна в Міністерстві земельних справ УНР, брав участь у заснуванні Українбанку, Дніпросоюзу, був постійним членом Ревізійної ради Кооперативних центральних рад. Обирався делегатом всеукраїнських кооперативних з'їздів 1917—1918, розробив символіку української кооперації.

За радянських часів займався педагогічною діяльністю, працював у різних кооперативних установах України.  У 1934 р. Микола Васильович оприлюднив своє побажання стосовно долі власного архіву, щоб його архівне зібрання комплексно зберігалося у бібліотеці Академії наук УРСР.  Помер 1 грудня 1936 р. у Києві.