Пропонуємо книжкову виставку "22 червня 1941: героїзм і реальність", присвячену першому періоду радянсько-німецької війни.

22 червня 1941 року Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз і почали наступ на трьох стратегічних напрямках. Група армій «Північ» просувалася у напрямку Ленінграда, «Центр» - націлювалася на Москву, а «Південь» мала окупувати Україну.                             Південне угрупування ворога складалося з трьох німецьких і двох румунських армій танкової групи та механізованого корпусу угорської армії.                                                                                                           Групі  армії «Південь» протистояли 80 дивізій Київського особливого і Одеського військових округів, розгорнутих у перший день війни відповідно у Південно-Західний і Південний фронти. Ці фронти за чисельністю військових і технікою відчутно переважали противника.                                   Незважаючи на численні факти масового героїзму бійців та командирів, Червона армія відступала. У перші години війни противник завдав бомбового удару по 66 аеродромах Південно-Західного фронту. За кілька годин під бомбардування потрапили всі міста в західних областях України, а також Київ, Одеса, Севастополь. В районі Луцьк-Броди-Дубно розгорілася  танкова битва. Радянські танкові корпуси зазнали втрат, що перевищували втрати противника у 20 разів.      Дезорганізація і хаос серед радянських військ, спричинені несподіваним німецьким бліцкригом та неадекватністю наказів радянського командування, призвели до катастрофи Південно-Західного фронту  та окупації території України. Червоноармійці, озброєні переважно трьохлінійками, не могли протистояти німецьким автоматникам. Не маючи досвідченого керівництва, вони нерідко піддавалися паніці і потрапляли в «котли». За три тижні боїв із 170 дивізій діючої армії боєздатність зберігали лише 70. Ворог просунувся в південному напрямку на 600 км. І вийшов на підступи до Києва й Одеси.                                                                                              Трагедією українського народу була відсутність власної держави. Але й проголосивши незалежність України ми маємо дбати про її оборону. Війна повернулася у наше сьогодення. Не оплакавши всіх жертв Другої світової війни, ми зі сльозами хоронимо новітніх борців за незалежність України. Росія, яка не визнає історичних помилок,  виступає окупантом. Але пам’ять про героїчне минуле і сьогодення не дасть їй  шансу назватися державою-переможцем.