До Міжнародного Дня рідної мови пропонумо книжкову виставку «З рідним словом міцніє держава»

  Це досить молоде свято, його започатковано у 1999 році, а відзначати почали у 2000 році.                      День рідної мови святкується щорічно 21 лютого на згадку про трагічні події у Бангладеш 21 лютого 1952 року. В той день від куль поліцейських загинули студенти, які вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеш стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови.

Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості й рівня культури народу, його цивілізованості. Наша виставка має на меті звернути увагу на потребу створення гуманітарної аури нації, на необхідність того, щоб українська мова стала мовою всіх громадян України - державних службовців, бізнесу, культури, освіти, науки тощо.

Окрасою нашої виставки є книжка митрополита Іларіона «Слово про Ігорів Похід» видання товариства «Волинь» (м. Вінніпег, 1967) з дарчим написом Іларіона від 9 липня  1968 р.

Головною книгою нашої виставки є збірка документів і матеріалів «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду » за редакцією Лариси Масенко (видавництво КМА, 2006). В  ній багато надзвичайно цікавих фактів про підступне втручання московського керівництва у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською та знищення її як незалежного мовного утворення.  У нашій виставці подана також скорочена таблиця заборон української мови з 1720 по 1908 рік.

Звертаємо увагу відвідувачів на позицію Ліни Костенко у мовному питанні  («Записки українського самашедшого»): «Мабуть, чогось подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що» або «Україна – це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.»

Згадаймо фольклорне гасло «Хай живе москаль на Україні, а хохол - на Сахаліні!», заселення українських земель після Голодомору 1932-1933 років членами панівної нації. Ми ще не повністю відійшли від Країни Рад: пригадаймо нагородження судді Зубця орденом Ярослава Мудрого за часів Порошенка. Саме цей суддя у березні 1984 року фактично відправив на смерть смертельно хворого правозахисника Валерія Марченка за передачу на Захід коментарів до Указу Міністерства освіти УРСР про посилене вивчення російської мови в українських школах, який Марченко назвав «новим валуєвським указом»!

А чого вартий лемент захисників двомовності в Україні! Стара мудрість стверджує: «Хто не знає мови народу, на землі якого живе, той або гість, або наймит, або окупант». Наполегливо боремося проти зросійщення українців, не засмічуємо свою мову англіцизмами, стаємо українцями.

Виконуємо мовний заповіт Уласа Самчука: «На місці «не било, нєт і бить не может» поставити «Було, є і буде вовіки!»