"Гостям ісландці раді, але - щоб вони не засиджувалися. (...) людність легко можна було б збільшити, одначе після війни Ісландія не прийняла ані хоч одного, символічного Ді.Пі.(біженця). Випадково я чув, як одна американська пані - в гостях, на короткий час - запитала, скільки коштувало б купити хутір в Ісландії. Я певний, що вона не мала жадного конкретного наміру щось купувати. Американці звикли до всього прицінюватися. (...) Так от, бувши американкою, пані й запитала, суто теоретично, про ціну хутора. Це викликало вибух гніву в тому ісландцеві, до якого було спрямоване запитання. Він вичитав у відповідь цілий патер ностер про те, що хутори ісландські взагалі не продаються, а переходять у спадщину сторіччя за сторіччям, а тим більше не продаються чужинцям, це і законом заборонено і всім традиціям перечить, питання - потворне, немислиме. (...) Для ісландця непродажність була такою ж самозрозумілою аксіомою, як для гості була продажність. Ісландці з гордістю думають і кажуть, що в них немає національних меншин, нема, і не було, й не буде національного або расового питання. Статистика каже, що людність країни - на 99% ісландці. Той один відсоток, що лишається, - це напевне гості, яких завтра не буде.
Гасло "Україна для українців" або "Німеччина для німців" оцінюється як шовіністичне, але в Ісландії такого гасла не теба просто тому, що воно вже давно здійснене і далі неухильно здійснюється."
Юрій Шевельов "Життя в Рейк'явіку", 1979
Немає коментарів:
Дописати коментар