До Дня Києва презентуємо історично-літературну довідку «На війні потрібно боротися і перемагати» як внесок до нашого культурного спротиву агресивній навалі фашистської Росії. Ігор Костецький, справжнє ім'я — Мерзляков Ігор (1913 - 1983), один з найвидатніших українських інтелектуалів ХХ віку і найяскравіших українських письменників-модерністів. Для українського читача до 1990-го його ім’я було невідоме. Ті поодинокі книжки, які опинялися в Україні, потрапляли до спецфонду і були заборонені до читання як видання українського буржуазного націоналізму. Ігор Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько був педагогом вокалу. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері. Свої перші «університети» у віці 15 років в умовах відсутності батьківського нагляду він пройшов у «блатному» кримінальному світі Одеси кінця 20-х рр. Темпераментний характер, пов’язаний іще із особливою пристрастю до пригод та веселого товариства, природньо привів його в богемне оточення, а відтак і в численні конфлікти з органами правопорядку, арешти. Він одержав неповну театральну освіту і пізніше працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. Про своє життя в СРСР він згадував так: «Переживши голод (його чомусь називають голодом 1933, але я — добре пам’ятаю це — пережив його в 1931, і в 1932, і в 1935, і в 1937 роках), я, звичайно, ненавидів політичну систему, але так, як ненавидів і кожну іншу, бо вже тоді був переконаний, що жодна сучасна система не сприяла б у розвиткові мені, інтеліґентній людині, яка багато знає, багато вміє і багато може… За весь час свого майже двадцятилітнього існування під совєтами я надрукував усього лиш кілька театральних рецензій. З белетристичних творів (писати почав я з дитинства, але перші поважні спроби свої я відношу десь до 1930) я за той час не надрукував ані рядка». Приблизно 1938 року він пише Олександрові Довженку, шукаючи праці в кіностудії і пропонуючи йому свій сценарій на основі «Слова о полку Ігореві». Від Довженка він отримує відповідь і обіцянку допомоги, однак плани його можливої співпраці з Довженком перекреслює вибух війни.
Осінь 1938
(радіоінформація про створення Карпатської України) перетворила богемного
радянського інтелігента Ігоря Мерзлякова на свідомого українського патріота, а
рік 1941, рік окупації Вінниці, де він зустрів представників похідних груп
Організації Українських Націоналістів і майже рік співпрацював із
націоналістичним підпіллям і отримав першу в житті можливість вільно друкувати
свої україномовні тексти, зробив з нього українського письменника і діяча
культури Ігоря Костецького. Восени 1942 він погодився добровільно поїхати на
примусові роботи до Німеччини замість схопленої під час облави приятельки Ади. Пізніше
він писав: «Я став українцем не тому, що люблю українців. Радше я їх не люблю.
Та від того не менш я став таки українцем. Народити Україну як реальне, земне
тіло, створити ваговиту планету української духовної і політичної державності —
це значить довести можливість неможливого. Єдина приваба, яка в земному
існуванні людини може мати вище виправдання. Інші можливості не приваблюють
мене...»
У жовтні 1945 р. у Фюрсті Костецький став разом із
Юрієм Шевельовим одним із найактивніших організаторів і провідників Мистецького
Українського Руху. За кілька років він проявив себе як блискучий і
нонконформістський прозаїк (проза малих форм, як «Ціна людської назви» і «Тобі належить цілий світ», повісті «День святого» і «Історія ченця
Гайнріха», фрагменти роману «Троє глядять у дзеркало»), драматург-експериментатор
(перша в світовому театрі протоабсурдистська драматична трилогія «Спокуси несвятого Антона», «Близнята ще
зустрінуться», «Дійство про велику людину»), критик, літературознавець, полеміст і перекладач. За богемні звички та й складний, запальний
темперамент нашого земляка його
називали в українській еміграції саме «Леопардом». Відмови Костецького приєднатися до якоїсь політичної
партії, втрата можливості заробити на прожиття в українських еміграційних виданнях
і установах заставляє його продовжувати свою культурницьку програму самотужки. В 1950-1960 роках
Костецький був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років разом з другою
дружиною, німецькою поетесою і перекладачем Елізабет Коттмаєр він заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні
перекладної літератури українською мовою та української поезії. Він видав
десятки першорядних видань – від Томаса Еліота (1955) до Поля Верлена (1981).
Здійснює перше повне видання власних перекладів усіх Шекспірових сонетів
(1958), найповніше в свій час (в будь-якій мові світу) видання перекладів
віршів Езри Павнда (1960), готує літературну редакцію першого повного
україномовного перекладу Біблії. Монументальне двотомне видання віршів Стефана
Георге (в перекладах разом з Олегом Зуєвським) вражає і зараз своєю якістю і
неперевершеністю. Слід додати, що Костецький був особисто знайомий і
листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра
Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ. Місією свого життя він вважав «довести українську мову до меж і поза межі, одним
зосередженим ударом поставити її в рівень французької Маллярме і англійської
Джойса... На могилі ж моїй нехай влаштовують який хочуть танець. Це мій заповіт
любезним землякам… ». Наприкінці життя він збирається видати
20-томне зібрання своїх творів, але смерть завадила його планам. Творчість
Ігоря Костецького – це символ колосального зусилля людей, які творили Україну,
коли її ще не було. Це один з небагатьох діячів українського зарубіжжя, який
був інтегрований у світовий історико-культурний процес. Своїми книжками, своєю
безпрецедентно різносторонньою діяльністю письменник відкривав Україну світові,
і світ Україні. Його внесок у розбудову нової, модерної України винятковий. Костецький
популяризував ідею особливої місії України - допомогти росіянам стати нацією.
Українці, вважав він, самі мусять зкристалізувати свою ідентичність, будувати
модерну Україну. Росіяни навряд чи зможуть зрозуміти свою історію без
зовнішньої допомоги. І це було сказано в 1950-ті рр., майже 70 років тому.
І
насамкінець рекомендуємо нашим відвідувачам і читачам познайомитися в інтернеті
з філософським оповіданням Ігоря Костецького«Тобі належить цілий світ». Центральною ідеєю цього невеличкого
твору є гуманістичні загальнолюдські цінності: життя і
свобода людини, життя і свобода народів. Герой твору, німець Фріц Мюллер,
уперше дізнався про них не у себе вдома, в освіченій і культурній европейській
країні Німеччині, а в карпатських лісах, перебуваючи серед партизанів УПА. Саме
від українців, які у жахливій великій війні ведуть боротьбу на два фронти, Фріц
уперше в житті почув гасла: «Свободу народам – свободу людині!» і «За нашу і
вашу свободу!» Справжнім одкровенням для німця стали й слова Т.Шевченка, відомі
кожному українцеві: «Обніміте, брати мої, найменшого брата». Нациста вчили на
батьківщині, що йому належить
цілий світ лише тому, що він німець. А українські партизани
своїми гуманістичними цінностями, втіленими в зрозумілі гасла й поетичні рядки
їх поета, довели колишньому нацистові, що світ належить виключно добрим людям. Фріц врешті-решт відчув власну відповідальність за тих
людей, які побачили в ньому не ворога, а людину,
й водночас мусять загинути в протистоянні з незрівнянно сильнішим ворогом лише
з тієї причини, що світ улаштований несправедливо.
Немає коментарів:
Дописати коментар