Любіть Україну, як сонце, любіть.

 2 липня 1951-го, радянська газета "Правда" засудила вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!". Письменника назвали "буржуазним націоналістом" та "продажним бандерівцем", а вірш деякий час ніде не друкували.

На вірш Сосюри звернули увагу після того, як він вперше з'явився у журналі "Звезда". Переклад з власної ініціативи зробив російський поет Олександр Прокоф'єв, якого одразу ж засудили за те, що не порадився з редколегією. Проте найбільше постраждав сам автор. На нього спрямувався шквал критики від радянських письменників та дописувачів періодичних видань.

У статті "Правди", яка мала назву "Проти ідеологічних перекручень у літературі", його характеризували так:

"Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п'ятирічок, без колгоспного ладу. В основі своїй є ідейно порочним твором, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера".

"Стаття "Правды" змушує глибше придивитись до творчості Володимира Сосюри. Прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими у його творчості. Не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав із низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш "Любіть Україну!" — писав український радянський поет Андрій Малишко.

Заборону на публікацію вір­ша "Любіть Україну" зняли 1958-го.

Вірш "Любіть Україну" (1944 рік)

(перша редакція вірша)

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

як очі її ніжно-карі…

Вона — у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь

до весен, і світлих, і щирих…

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все, до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну!

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї…

Всім серцем любіть Україну свою, —

і вічні ми будемо з нею!