Книжковою виставкою «Бабин Яр – місце злочину» бібліотека ім. Петра Панча вшановує пам’ять понад 100 тисяч людей різних національностей, які загинули в сирецьких ярах. Жертвами нацистів стали євреї, цигани, пацієнти київської психіатричної лікарні, радянські військовополонені, українські націоналісти, прості кияни. 24 вересня 1941 р. вибухнув Хрещатик, який однозначно пришвидшив масові розстріли євреїв у Бабиному Яру. Злочини у Бабиному Яру намагалися приховати двічі. Перший раз – окупанти, другий – компартійна номенклатура. Отже, історія Бабиного Яру – це історія двох злочинів: злочину людоненависництва та злочину лицемірства. Як результат другого – Куренівська трагедія 13 березня 1961 р.
У нашій книжковій виставці ми звертаємо увагу наших відвідувачів в першу
чергу на такі книжки: Кузнецов Анатолий
(А.Анатолий). Бабий Яр ( Киев, «Радянськый пысьмэннык», 1991); Память Бабьего
Яра: Воспоминания. Документы (Киев, Еврейский совет Украины, 2001); Бабий Яр
(Издательство «Библиотека-Алия», 1991); Бабий Яр - в сердце: поэзия (Киев,
2001); Гуменна Докія. Хрещатий яр (Київ, Видавництво імені Олени Теліги, 2000);
Малаков Дмитро. Оті два роки… У Києві при німцях (Київ, Видавничий дім
«Амадей», 2002); Малаков Дмитро. Долі
киян (1941-1943) (Харків, ТОВ «Видавництво Фоліо», 2017).
9 вересня 1966 р., в день роковин початку трагедії, група сміливців, серед
яких письменник Віктор Некрасов, літературознавець Іван Дзюба, інженер Емануїл
Діамант, кінооператори Едуард Тімлін та Рафаїл Нахманович, акторка Діна
Пронічева (одна з небагатьох, кому вдалося врятуватися з місця розстрілу) та
інші небайдужі, зібрали несанкціонований мітинг. Виступ Івана Дзюби був
записаний на магнітофон і пізніше переписувався охочими: «Євреї мають право
бути євреями, українці мають право бути українцями у повному і глибокому, а не
тільки формальному значенні цих слів. Хай євреї знають єврейську історію,
єврейську культуру, мову і гордяться ними. Хай українці знають українську
історію, культуру, мову і гордяться ними. Хай вони знають історію і культуру
один одного, історію і культуру інших народів, вміють цінити себе та інших — як
своїх братів. Досягти цього важко, але краще прагнути цього, ніж байдуже
махнути рукою і плисти за хвилею асиміляторства і пристосовництва, добра од
яких не буде, а буде лише хамство, блюзнірство і приховане людиноненависництво.
А ми повинні всім своїм життям заперечити цивілізоване людиноненависництво
і суспільне хамство. Нічого важливішого за це тепер для нас немає, бо інакше
всі суспільні ідеали втрачають свій сенс.
Це наш обов’язок перед мільйонами жертв деспотизму, це наш обов’язок перед
кращими людьми українського та єврейського народів, які закликали до
взаємопорозуміння й дружби, це наш обов’язок перед українською землею, на якій
нам жити разом, це наш обов’язок перед людством.»
Останніми роками вже у часи російської військової агресії на сході України
російські олігархи Михайло Фрідман,
Павло Фукс та Герман Хан ініціювали створення приватного Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» на
території Бабиного Яру. Цей проект викликав суттєві застереження у
представників наукової спільноти та єврейської громади України через накинуту
російськими спонсорами-замовниками антиукраїнську ідеологію меморіалу. Проект
назвали «троянським конем» російського президента Володимира Путіна, з
допомогою якого він збирався нав'язати світові російський антиукраїнський
наратив, що українці антисеміти, націоналісти, фашисти та нацисти. До початку
широкомасштабного російського вторгнення 24 лютого цього року наші доморощені
захисники російської мови в Україні,
звичайно, були за те, щоб будувати тут те, що буде приємно Путіну.
Колишній радянський дисидент, а нині співголова ВААД (об’єднання єврейських
громад) України Йосип Зісельс абсолютно правильно стверджував: «Українці самі
повинні виробляти власну культуру пам’яті та ставлення до певних подій, зокрема
до Голодомору, до Голокосту».
Отже, сподіваємось, що після закінчення геноцидної війни Московії на
винищення українців знову постане питання про визнання і пам’ять жертв Бабиного
Яру. У нацистських звірствах євреї, безумовно, заслуговують на особливу згадку,
оскільки вони були вбиті просто за те, що вони євреї. Інших національностей,
наприклад українців, там вбивали переважно за політичну діяльність. Не
забуваємо також, що під час Голодомору українців морили голодом у рамках
стратегії знищення українців саме за національною ознакою.
Українська держава, українська розвідка, українські правоохоронці повинні
створити український Моссад для покарання усіх причетних до масового знищення
мирних жителів України і масових вбивств військовополонених. Слава героям!
Немає коментарів:
Дописати коментар