Пропонуємо книжкову виставку «Влада проти
народу», присвячену Дню пам`яті жертв політичних репресій. День
пам'яті жертв політичних репресій відзначається з метою належного
вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до
трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням
комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості
до будь-яких проявів насильства проти людства. Цей день пам`яті і
скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні від політичних
репресій комуністичного режиму, з`явився в національному календарі країни
наприкінці 90-х років. Він припадає на третю неділю травня.
З
травня 1988 року саме в Биківні, місці поховань десятків тисяч
громадян України – жертв комуністичного терору,
громадськість нашого міста відзначає цю сумну дату. Пам’ятаємо, з якою злобою
зустріла колишня влада це зібрання киян у Биківні. Тоталітарна система –
це частина життя мільйонів українців в минулому. Не слід забувати того, що це
був витвір людей, яких теж народжували і виховували матері. І в нашій країні ще
ходять серед нас вже поважного віку колишні слідчі, прокурори, охоронці,
тюремні наглядачі, міліцейські провокатори, донощики і тисячі інших вірних
слуг комуністичної системи. Деякі пишаються своїм минулим, але чи розповідають
вони про ці свої подвиги дітям і онукам. Перед нашими очима є один такий герой-звитяжець
Віктор Медведчук, дружбою з яким хизуються деякі наші медійні персони.
За півтора тижня до Дня
пам`яті жертв політичних репресій ми відзначали чергову річницю закінчення
Другої світової війни. Ми вшановували тих, хто віддав своє життя в боротьбі з
гітлерівським націонал-соціалізмом. Перемога над нацистським тоталітарним
режимом, яка сталася в 1945 році і яку ми щороку відзначаємо як Велику
перемогу, не усунула навіки терористичного режиму в
Україні.
Терор, свідком якого є
биківнянські могили, подібно як і багато інших знаних чи ще не знаних масових
захоронень невинних жертв політичних репресій в Україні, продовжувався ще
впродовж багатьох десятиліть після цієї перемоги. І про це ми не сміємо
забувати в умовах повномасштабної війни з новітньою московською ордою.
В нашій книжковій
виставці на особливу увагу потенційного читача заслуговують наступні
видання. В першу чергу, слід назвати монументальну працю Сергія
Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. 1917-1941
рр.» (Київ, «Укр.пропілеї», 2016). Цікавими є збірка документів
і матеріалів «Історія України: Джерельний літопис» В.В.Червінського і
М.І.Обушного (Київ, «Україна», 2016), титанічна праця Джеймса Мейса «Україна:
матеріалізація привидів» (Київ, «Кліо», 2016). Звертаємо Вашу увагу
на те, що нашими знаннями про трагічну долю української інтелігенції, знищеної
комуністичною владою на Соловках, ми завдячуємо Семену Підгайному, колишньому
в'язню соловецьких концтаборів, політичному діячу та публіцисту української
західної діаспори. Під його керівництвом в Канаді була укладена і видана
двотомна праця «The Black Deeds of Kremlin: A White
Book» - «Біла книга про чорні діла Кремля». В нашій бібліотеці
представлена його книжка «Українська інтелігенція на Соловках»
та «Недостріляні» (у двох частинах).
Тим,
кому небайдуже минуле і майбутнє України, рекомендуємо книгу невідомих сторінок
історії з бібліотеки газети «День» за загальною редакцією Лариси
Івшиної «Україна Incognita» (Київ, «Українська прес-група»,
2005), «Україна у вогні минулого століття» Ярослава Файзуліна і Володимира
Гінди (Харків, «КСД», 2015 ), дві антології укладача Юрія
Винничука «Соловецький етап» (Харків, «Фоліо», 2018)
та «Невідоме розстріляне відродження» (Харків, «Фоліо»,
2019) .
Вражає автобіографічна повість Леоніда Невідомського з вельми промовистою
назвою «Дивна планета Колима, де вічно плачуть і співають, або К-577 – це я.
Був би чоловік, а справа на нього знайдеться» (Київ, «Фенікс», 2003).
Для тих, хто хоче більше знати про Биківню,
рекомендуємо витяги зі щоденника Леся Танюка, наявні в інтернет-ресурсах. У
серпні 1962-го року Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк потрапили на
територію грандіозного за об’ємом та кількістю похованих
захоронення. В Биківні був похований розстріляний дід Леся
Танюка – київський юрист Микола Кенігсфест. При чому, на відміну від більшості
жертв, його було страчено не у часи Великого Терору, а 1957-го року.
Про
те, що тут є захоронення, було прекрасно відомо. Проте всі знайдені людські
рештки влада СРСР скидала на совість німців. Однак місцеві жителі
знали історію цього жахливого кладовища, адже ще до війни бачили, як
щоночі сюди їхали вантажівки з трупами. Сюди ходив навіть спецтрамвай, що
звозив до розритих траншей-поховань тіла закатованих українців.
Василь Симоненко побачив, що малі і несвідомі діти
грали у футбол, тут на цьому місці місці, простреленим у потилицю черепом.
Дорогою назад Василь Симоненко читав вірш: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає
місця для могил». Василь Симоненко і Алла Горська стали черговою
жертвою комуністичного режиму.
Биківнянський ліс – найбільша братська могила в Україні, де спочили десятки й десятки тисяч жертв московського режиму. Пом'янемо їх пам'ять і пам'ять десятків тисяч українців, що загинули в боротьбі з новітнім фашизмом, породженим Московією.
Немає коментарів:
Дописати коментар