Василь
Симоненко прожив дуже коротке життя ( 08 січня 1935 — 13 грудня 1963 ). Писати вірші він почав ще в студентські роки,
але в умовах жорсткої і прискіпливої радянської цензури зміг надрукувати лише
одну збірку поезій « Тиша і грім » (1962) і казку « Цар Плаксій та Лоскотон » (1963). 1962
року він разом з Аллою Горською та Лесем Танюком на основі незаперечних речових
доказів для людства відкрив таємні братські могили жертв сталінізму на
Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За
його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради
Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у
національні Меморіали. Саме цей вчинок Василя Симоненка слід вважати високим
громадянським подвигом і водночас власноручним смертним вироком. Влітку 1962 року
поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка ( Сміла
). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. З весни 1963 хвороба
Василя Симоненка постійно загострювалася і призвела до передчасної смерті поета. Для відвідувачів бібліотеки підготовлені
надзвичайно цікаві матеріали про творчість і життя поета ( літературний портрет Василя Симоненка «
Більший за самого себе » авторства Івана Дзюби, надзвичайно емоційний нарис-есе
Миколи Жулинського « Я для тебе горів, український народе…» про те, як
сприймала небайдужа українська молодь на початку 70-х років поезії Василя
Симоненка). До цього треба ще додати спогади Богдана Гориня « Тихий і громовий
голос Василя Симоненка », Леся Танюка,
фундаментальні видання Миколи Сома « З матір’ю на самоті », « Від імені покоління » Олекси Лищенка.
Відвідувачів бібліотеки зацікавлять порівняльні тексти окремих творів Василя
Симоненка: в його авторстві і спаплюжені
комуністичною цензурою ( основа – два видання збірки « Берега чекань » 1973 року видавництва
« Сучасність » у Мюнхені, редактор – професор Українського Вільного
університету у Мюнхені Іван Кошелівець ).
Представлене есе Євгенії Кононенко « Одна з незабутніх прогулянок по
Києву » про розмову з Анатолем Перепадею, який разом з Іваном Світличним
передав посмертний архів Василя Симоненка за кордон Івану Кошелівцю. Читаймо твори нашого « витязя молодої української поезії », які
надзвичайно актуальні і зараз!
Немає коментарів:
Дописати коментар