«Гоголь (фрагмент перший)» (1933), ««Гоголь — Ґоґоль» (1933). Євген Маланюк

 «Стоит передо мною человек, который смеется над всем, что ни есть у нас… Нет, это не осмеяние пороков: это отвратительная насмешка над Россией». В.Розанов

І у продовження ознайомлення читачів і відвідувачів нашої бібліотеки та її сайту із зібранням вибраних творів Євгена Маланюка видавництва “Смолоскип” 2017 р. розповімо про дві статті Євгена Маланюка, що були присвячені Гоголю,- «Гоголь (фрагмент перший)» (1933), «Гоголь — Ґоґоль» (1933).

Серед українських дослідників не існує і досі єдиної думки про цю неординарну особистість. Юрій Липа називав Гоголя зрадником, який пішов служити ворогу. Улас Самчук та деякі інші літератори також звинувачували письменника за це служіння чужій ідеї. Натомість на саме українських мотивах творчости Гоголя наголошували Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Сергій Єфремов, Євген Сверстюк та багато інших. 

 Ще у минулому сторіччі Євген Маланюк підмітив, що полеміка довкола «приналежності» Гоголя до української чи російської культури не вирішує головної проблеми – належного осмислення його впливу на формування національної свідомості українців. Сам Маланюк цікавився Гоголем, досліджував його твори, розмірковував над ними й прийшов до висновків, які і зараз, в умовах війни з Росією, не втратили своєї актуальності.

У блискучому есе «Гоголь-Ґоґоль» Маланюк так пояснював феномен Гоголя: «Почуття постійної зв’язаності фальшивою роллю російського патріота і письменника-провідника, постійна відсутність творчої свободи і вічна змора свідомої брехні – ось та задушлива, убійча атмосфера, в якій могли поставати відповідно скалічені твори й відповідно хворобливі образи. Звідціль родовід і «зайвих людей», і «принижених і ображених». Звідси пішли і православний месіанізм, і православний нірванізм, і «справжня російськість» (чи не від Гоголя йде такий зловісний пізніш прикметник: «истинно русский»?), і погорда до європейських чужоземців, і зневага «гнилої» Европи, і гасла культурної автаркії («самотності»), і догмат поліційної єдности…. Словом все те, що згодом буйним цвітом розквітне у Достоєвського»…  (частково у Л.Толстого)…»

А у статті «Кінець російської літератури», про яку ми вже Вам роповідали, Маланюк писав: «Від державно-національного у нього залишається хуторянський романтизм, натомість усе духовне багатство української душі він скалічує і в скаліченім вигляді просовує його в закуток заскорузло-темної московської душі. Гоголь – перший «свідомий малорос» і, можна сказати, батько малоросизму».

Іншими словами, за переконанням Маланюка, саме Гоголь заклав ідейні підвалини такого ганебного явища як національна неповноцінність.

У своєму блискучому есе «Гоголь-Ґоґоль» Маланюк вельми оригінально переосмислює великий перелом, який стався в історії російської літератури, і звертає увагу на появу тенденції хворобливого психологізування та штукарства у творчості . Він пише: «Заклавши, мимоволі, підвалини під «велику» російську літературу, Гоголь, так само мимоволі, загасив передовсім сонячно-аполлінійську (античного й французького походження) поезію Пушкіна та його плеяди, викривив органічний розвій молодої російської літератури і, що найгірше, отруїв її трупною отрутою своєї, російською державністю замордованої, душі. Це Гоголь підмінував російську літературу елементами розкладу й вибуховості, привидами й страховищами, які прийшлося геть пізніше побачити нам на власні очі».

І ще раз звернемося до Євгена Маланюка: «Жоден політик світу ані жоден політичний письменник не зробив у політиці стільки, скільки Гоголь», – то слова одного з небагатьох росіян, що найглибше відчув і зрозумів справжню істоту Гоголя. То сказав правдивий виразник свого народу – тонкий філософ-публіцист Василь Розанов, для якого Гоголь ніколи не був ані «своїм», ані «русским». Справді, трагедія Гоголя, обернувшись трагедією російської літератури, остаточно сталася трагедією Росії, трагедією невдалої, культурно безпідставної й історично неоправданої імперії. Росія «не вдалася», передовсім тому, що костомаровські «дві руські народності» – по майже тристалітнім експерименті – не тільки не створили наднаціонального імперіального «народу», але й виявили свою засадничу відмінність і культурну протиставленість. Хлєстаковське фальшування історії й великодержавницька патетика, хлєстаковська містика й хлєстаковський месіанізм, не виключаючи сучасного хлєстаковства комуністичного, як кожне ошуканство, нічого конструктивного в наслідках - не дали. І дати не можуть, бо ані механіка, ані – навіть хімія, самі в собі не можуть ні змінити, ні підмінити процесів органічних. Механічна суміш народів і культур може бути затиснена в границях витривалості затискуючої їх машини. Але як тільки та границя буде перейдена, – наступає вибух. В останій дії з'являється справжній ревізор – Історія – і здирає маску з Хлєстакова».

З повним текстом статтей Євгена Маланюка «Гоголь (фрагмент перший)» і, «Гоголь — Ґоґоль» можна ознайомитися на сайті http://ukrlife.org>main>evshan>malaniuk5.