Постріл у серце співаючої України. До 145-річчя від дня народження талановитого українського композитора, хорового диригента, громадського діяча і педагога Миколи Дмитровича Леонтовича ( 1 (13) грудня 1877 - 23 січня 1921) бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «Микола Леонтович. Життя-творчість-смерть».

 Микола Леонтович - автор обробки української народної пісні «Щедрик», відомої у всьому світі як різдвяна  колядка «Carol of the Bells», а сама історія популярності «Щедрика» тісно пов’язана з діяльністю  Кирила Стеценка та Олександра Кошиця. Будучи диригентом студентського хору Університету Святого Володимира у Києві, Олександр Кошиць започаткував традицію різдвяних концертів, сама ж ідея виконати «Щедрик» Миколи Леонтовича у київських різдвяних концертах 1916 року належала композиторові Кирилові Стеценку. На Різдво 1916 року хор студентів Київського університету вперше виконав «Щедрик» Леонтовича. «Щедрика» 16 разів співали на біс! Це було абсолютно нове слово в українській музичній культурі.                                                                 

6 січня 1919 року за дорученням голови Директорії Симона Петлюри для популяризації української музичної культури за кордоном була створена Українська хорова республіканська капела, керівниками якої стали Кирило Стеценко й Олександр Кошиць. Спочатку капела гастролювала Європою, а потім її запросили до США. Під час одного з виступів хору Кошиця у Нью-Йорку в 1921 році, у знаменитому концертному залі «Карнегі Хол» був присутній американський диригент українського походження Петер Вільговський. Йому настільки сподобався «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича, на той час вже вбитого московським агентом, що він вирішив адаптувати його для виконання американським дитячим хором. І Петер Вільговський написав новий текст із словами: «Коли народився Христос, у всьому світі задзвонили дзвони», а колядку назвав «Carol of the Bells». А чому саме «дзвони»? Бо мотив «Щедрика» нагадував Вільговському звук дзвонів. Спочатку «Щедрик» виконували дитячі хори , а потім вже, починаючи із 1960-х років і особливо останні два десятиліття, «Щедрик» став фактично офіційною піснею американського Різдва.                                                                                                                                           

Після проголошення незалежності України раніше засекречені матеріали  про загибель Миколи Леонтовича, зжитого з білого світу в розквіті творчого обдарування, показали усю брехню радянських публікацій, якими приховували знищення талановитого українського композитора так званим ВЧК: «Рапорт. В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной Советской Милиции...» 

Слід зауважити, що притомні українці ніколи не вірили офіційній брехні про смерть Миколи Леонтовича від руки петлюрівця. У другій половині 1960-х дослідник історії Української Автокефальної Православної Церкви ассірієць Євген Варда, малолітній в’язень нацистського концтабору, а у 1970-х багаторічний висланець за український націоналізм, під час виступів на квартирниках неодноразово інформував присутніх про знищення владою Миколи Леонтовича як одного з провідників УАПЦ і як автора великої кількості творів саме церковної музики.

Вже 1 лютого 1921 року група діячів культури, професори й студентство зібралися в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка для відзначення 9 днів по смерті Миколи Леонтовича, нашої першої такої відомої жертви московських спецслужб у 1921 році. На цій зустрічі був створений Комітет пам'яті Миколи Леонтовича, який пізніше оформився як Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Членами цього товариства стали відомі українські митці Борис Лятошинський та Павло Тичина, багато з членів цього товариства, як, наприклад, Лесь Курбас та Гнат Хоткевич, пізніше розділили трагічну долю Леонтовича, загинувши від рук представників московських спецслужб. Саме ж ім'я Леонтовича було забуте офіціозом і фактично лишалось таким до середини 1950-х.

У нашій експозиції Вашій увазі представлені кілька книжок. Основна -  «Прилетіла ластівочка» Ірен Роздобудько, це історико-біографічний твір із присмаком детективу. У книжці авторка цікаво об’єднала різні епохи, біографічні відомості, історичні факти про стосунки відомих особистостей того часу. Особливо вражає перша частина цієї доброї книжки, в якій Ірен Роздобудько майстерно розкриває технологію створення музичних композицій, пояснює суть спеціальних термінів, розповідає читачам про назви, фрагменти творів Миколи Леонтовича. Вас зацікавить історія створення Миколою Леонтовичем опери «Русалчин Великдень» за «сільськими оповідками» Бориса Грінченка. Читачі дізнаються, що писати цю містичну історію кохання композиторові допомагала його муза Надія Танашевич, колишня учениця. Ірен Роздобудько з надзвичайним тактом розповіла про це кохання нашого геніального композитора. 

Отже, рекомендуємо всім охочим прочитати цю книжку, авторка дуже лаконічно, але водночас змістовно подає причини поразки УНР, вона фактично застерігає нас від тих помилок, які, на жаль, допустила вже сучасна Україна в боротьбі з новітнім всесвітнім злом – фашистською Московією з її людиноненависницькою ідеологією панування над усім світом.  Пам’ятаємо останнє звернення Романа Ратушного «Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям!»

.