Книга, яка мене сформувала, стала моїм псалтирем — це збірка Михайля Семенка 1985 року. Сергій Жадан

                                                                АВТОПОРТРЕТ

Хайль семе нкоми Ихайль кохайль альсе комих Ихай месен михсе охай Мх йль кмс мнк мих мих Семенко енко нко михайль

Семенко мих михайльсе менко О семенко михайль! О михайль семенко!

11 — VII. 914. Киев

СІМ Понеділок Вівторок Середа Четвер П’ятниця Субота Неділя Кобзар 2—XII. 922. Київ

Чи дасть мені ще Радянська влада кохана долярів! Хоч невеличку жменьку — щоб і на той рік хоч трохи я відчув себе у справжню культуру, європейську, закоханим!

31 грудня ми відзначаємо 130-річчя від дня народження Михайла (Михайля) Васильовича Семенка (31 грудня 1892 р. – 24 жовтня 1937 р.). Основоположник українського футуризму і скандаліст Михайль Семенко ще за життя став об’єктом критики, розмов, пліток. Починав він як символіст. Його дебютна збірка «Prélude» отримала позитивні відгуки від  журналу «Українська Хата». Пізніше Семенко віддячить метрам у своїй агресивній манері у вірші «Парикмахер»:  Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка. Почувалося дощово і по-осінньому облудно —

В душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав.  У лютому 1914 р., коли царська влада забороняла відзначати сторіччя Тараса Шевченка, Михайль Семенко виступив з маніфестом «Я палю свій «Кобзар»: «Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами».

На початку 1920-х  Михайль Семенко бив вже по Павлу Тичині, Володимиру Свідзинському і Лесі Українці.  Екзальтовано захоплений саме більшовицькою революцією та її пафосом руйнування всього традиційного в житті, він у 1930-х рр. пише публіцистичні вірші та, як і більшість, прославляє радянську владу.

В читальній залі нашої бібліотеки у книжці Віктора Петрова «Діячі української культури – жертви більшовицького терору(1920-1940 рр.)» (Київ, «Воскресіння», 1992) Ви зустрінете надзвичайно лаконічну характеристику поета: «Михайло Семенко був основоположником футуризму, пересадженого на український ґрунт. Він був далеко більшою мірою доктринером, ніж письменником. В кожнім разі творення доктрини літературного деструктивізму і можливість грати ролю вождя в своїй хоча б і невеличкій групі його приваблювали далеко більше, ніж літературна творчість як така. Він мавпував совєтську політичну дійсність, де так само деструкції, абстракціям доктрини і принципу групової виключности надавалася перевага перед творчою працею. Як і багато іншим, йому здавалося, що підкреслена лояльність може його врятувати. В цей час він з такою ж підкресленою навмисністю демонстрував свою лояльність, як 17 років тому свої черевики з перламутровими ґудзиками.                                                                                                                                                                                                          Це було в грудні 1935 року. В день оголошення конституції, коли Михайло Семенко зустрівся в ресторані з поетом Рильським, Семенко настирливо тягнув Рильського іти слухати по радіо промову    Сталіна.                                                                    - Ходімо! Ми спізнюємося!                                                                                                                                                                 Pильський волів, замість слухати промову, випити ще чарку.                                                                                                                      - Та зараз! Ось ще по одній!                                                                                                                                                                              І не пішов. Семенко нервувався і не ховав свого обурення. Зрештою кинув Рильський «Ну, то я йду сам!» і розлютований пішов.      Він не хотів — боронь Боже! — бути запідозреним у відсутності «ентузіязму»! Та даремно!.. Він був ліквідований, як і інші українські поети. Хіба намагання бути лояльним не є ясним доказом нелояльности?.. Нічим іншим, як проявом двурушництва і способом маскування?.. Істини доктрини, які довелося пізнати Семенкові, опинившись за ґратами в'язниці, сидячи за столиком перед слідчим».

До повернення з рєєстрації чотиритомника «Повної збірки творів» творів Михайля Семенка (Київ, «Темпора», 2017) ми пропонуємо нашим читачам знайти в інтернеті збірку, названу рядком із вірша Михайля Семенка «Сяйво білого тіла» упорядника Миколи Сулими (Київ, 2008), до якої увійшла українська еротична лірика ХХ—поч. ХХІ ст. Рекомендуємо також «Вибрані твори» (Львів, «Смолоскип», 2010), до якого увійшли поетичні, прозові й драматичні твори письменника, написані протягом 1910-х — початку 1930-х років, а також його маніфестографія і дуже цікаві спогади доньки футуриста Костя Буревія.

Михайль Семенко сповідував не просто футуризм, а так званий кверофутуризм («кверо» — то щось ніби «палкий, жагучий. Михайль Семенко став одним із першопрохідців  на стежці новаторства в інтимній поезії, можливо, він і не найкращий, проте його дуже багато в цій збірці, і це не про верстати або червоний стяг.«Я звіром став мене безтямить пристрасть Із горла лізе темно синій вий Ти вся тремтиш благає давить пристрасть».

Про село Кибинці - малу батьківщину Михайля Семенка -  йдеться в статті Любові Якимчук «Вітаємо в українських Афінах» («Культура і життя», №10 від10.03.2017).

В нашій виставці представлені кілька книжок з поезіями Михайля Семенка: мартиролог української літератури «Розстріляна муза» Яра Славутича (Київ, Либідь 1992 - вперше надрукований у 1955 р. в Детройті, США); знаменита антологія 1917-1933 «Розстріляне відродження» Юрія Лавріненка (Київ, «Смолоскип», 2003 – вперше надрукована у 1958 р. у Парижі); «Антологія української поезії.Том четвертий. Українська радянська поезія» упорядника Степана Крижанівського (Київ, «Дніпро», 1985); «Атом серця. Українська поезія першої половини ХХ століття» (Київ, «Веселка», 1992); «Дивоовид. Антологія української поезії ХХ століття» упорядкування Івана Лучука (Тернопіль, «Богдан»,2007); збірка поезії та прози «Розстріляне відродження» (Київ, «Основи», 2015);  («Ой упало солнце. Из украинской поэзии 20-30 х годов» (Москва, «Художественная литература», 1991. Читачів може зацікавити унікальний документальний збірник упорядника Раїси Мовчан «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» (Київ, «Кліо», 2015) з невеличкою автобіографією Михайля Семенка, датованою 2 квітня 1924 р.

Про збірку віршів Михайля Семенка «П’єро задається. Фрагменти. Інтимні поезії. Книга перша» (Київ, «Грунт», 1918) йдеться у достатньо дошкульній рецензії поета-неокласика Павла Филиповича  (Филипович П.П. Літературно-критичні статті. Київ, «Дніпро»,1991).

Фундаментальна стаття «Двадцять років нової української лірики (1903-1923)» професора Олександра Білецького однозначно вразить Вас своєю аналітичністю, адже за сто років оцінки й висновки вченого геть не застаріли, як, зокрема, його іронія про Михайля Семенка як поета-урбаніста, поета-революціонера (Білецький О.І. Літературно-критичні статті. Київ, «Дніпро»,1990). Найбільш зацікавленим у відкритті для себе творчості цього поета рекомендуємо статтю Миколи Сулими «Понеділок вівторок…» - «чорний квадрат» Михайля Семенка» (журнал «Слово і Час», №4 (676) за квітень 2017 р.).

Про життя і смерть Михайля Семенка йдеться у книжці упорядника Мусієнка О.Г. «… з порога смерті… Письменники України – жертви сталінських репресій» (Київ, «Радянський письменник», 1991). 

І ще одна книжка  - «Наталія Ужвій» Ростислава Коломійця (Харків, «Фоліо», 2019) про другу дружину Михайля Семенка. Це артистично-поетичне подружжя розійшлося 1936 року – за рік до арешту Михайля Семенка.  Заарештували поета 26 квітня 1937 року в київському готелі «Континенталь» за адресою: вулиця Карла Маркса, 5 (зараз вулиця Архітектора Городецького). Під час обшуку в номері була присутня Наталія Ужвій – дружина і свідок, як зазначено в документах на обшук і арешт.                                                                                                                                                 Всі мешканці другого під’їзду будинку № 17/1 по вул. Карла Маркса (№1 по вул. Маяковського - тепер Ольгінська), на п’ятому поверсі якого мешкало подружжя Наталія Ужвій - Євген Пономаренко після капремонту будинка після другої світової війни, знали про трагедію своєї знаменитої сусідки – втрату єдиного сина Михася, сина ворога народу Михайля Семенка, співчували їй і ніколи не вірили в її начебто ініціативу фатального виступу з засудженням Леся Курбаса або причетність її до арешту Михайля Семенка. Для автора цього звернення, для всіх тоді ще маленьких хлопчаків Наталія Ужвій була як британська королева для англійців… А на шести поверхах і підвалі цього під’їзду в той час мешкали, як мінімум, двоє прямих родичів розстріляного ворога народу (другий поверх) і ще один ворог народу після табору (шостий поверх)…

Наше звернення завершуємо цитуванням Сергія Жадана, кумира сучасної молоді: «Приємно, що Семенка відкривають для себе й нові покоління поетів. Він, з одного боку, поет для поетів, бо страшенно технічний, модернізатор української поезії і багато чого приніс суто формально. Але, з іншого боку, його можна і читати, не сильно розбираючись в контексті». Рекомендуємо послухати поезії Михайля Семенка у виконанні різних гуртів, в першу чергу, зокрема композицію «Хелло» з голосом Наталії Ужвій з музичного проекту Сергія Жадана і Гуржи «Фокстроти», а також «Я люблю її коси» жіночого гурту Dakh Daughters Band.

 / 6:15