До 120-річчя від дня народження Борис Йосафовича Тенети

До 120-річчя від дня народження Борис Йосафовича Тенети (справжнє прізвище Борис Гурєєв, пізніше українізоване Гурій) бібліотека ім. Петра Панча підготувала історично-бібліографічну довідку «Закривавлене горло шепоче слова…».

 Народився Борис Тенета 8.04.1903 р. в селищі Покровське ( недалеко від Бахмута) на тодішній Катеринославщині у родині священика. Після смерті батька 1914 р. перебрався до Катеринослава, навчався в тамтешньому ІНО, у 1927-му перевівся до Київського ІНО на третій курс історичного факультету. Перші вірші надрукував у 1924 р. в журналах «Червоний Шлях», «Зоря», «Нова громада», «Життя й Революція» та ін. Як свідчить близький його друг Борис Антоненко-Давидович, «свого часу це був досить відомий автор багатьох ліричних поезій, що так і не вийшли навіть за життя автора окремою збіркою. Все розгубилося у вирі складних суспільних подій, не зібране й не вивчене до сьогодні, хоча майже кожна збірка оповідань мала широкі відгуки в періодиці того часу».

       Рекомендуємо прочитати оповідання Бориса Тенети «Безробітний» («Життя й революція», 1925). В ньому відбито реалії Катеринослава, у якому окупаційна російська влада дала дозвіл на відновлення економічного життя.

        Тенета видав книжки прози «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928), «Десята секунда» (1929), «Будні», «Ненависть», «П'яниці» (1930), «В бою» (1931). Належав до угруповань «Ланка» і МАРС.

         1927 р. у часописі «Життя й революція», секретарем якого був Борис Тенета, виходить друком його перша повість «Гармонія і свинушник». Вона викликала серйозний резонанс у колах ортодоксальної критики і зробила молодого письменника популярним, а згодом – «неугодним». Ця повість абсолютно не відповідала вимогам тогочасної ідеології. Замість позитивного змалювання «прогресивних» ідей комсомолу, автор засвідчив його моральний занепад та деградацію загальнолюдських цінностей. Життя комсомольської молоді схоже на свинушник,  комсомольців цікавить лише задоволення власних фізіологічних потреб і гроші.  Гучні гасла влади і реальне життя є далекими від тотожності, тому ця повість зацікавила молодих читачів, і у 1928 р. «Держвидав» великим накладом вдруге видає популярну повість.       

          Цікавим для наших читачів є майже детективне оповідання «Ненависть», яке було вперше видано окремою книжкою у 1930 р. В подальшому перевидано на еміграції у збірці «Ненависть. Збірник східньо-української прози» у 1938 р. Головний герой твору, Гнат Власенко, командир червоного ескадрону, потрапляє у полон до власних військ. Він не може довести, що дійсно є бійцем Червоної армії, і, маючи можливість втекти, не наважується цього зробити: «Я не боюся смерті. Але померти від руки своїх – безглуздо, смішно... Знати, що твоя смерть нічого не варта...». Такі міркування героя, закинутого в горнило життя, песимістична концепція світу викликані соціальною напруженістю складного періоду радянської епохи. Художнє осмислення кризової ситуації суспільства підкріплюється і усвідомленням автором того, що насадження класової ненависті, пробуджуючи нелюдські інстинкти, закладає підвалини ненависті людини до людини. Яскравим прикладом цього є той факт з оповідання, що червоний командир Гнат Власенко воює проти петлюрівського загону, очолюваного його братом Кіндратом.

За спогадами дружини Євгена Плужника, Б. Тенета в передчутті арешту снував доволі наївні плани: «Небезпека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, залишу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім'я Бориса Тенети, а сам на голову нав'яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку… і нема мене… піду, куди очи глядять без документів, без нічого. А хтось знайде мій одяг на березі з документами, передасть у відділ розшуку міліції, міліція – в НКВС. Ну, що ж, скажуть, утопився сам раніше, ніж ми його утопили».

Письменник навіть написав з відчаю листи Сталіну й Горькому, благаючи звернути увагу на ситуацію в Україні, де ув'язнюють невинних людей.

Б. Тенету арештували 20.01.1935 р. на Кавказі, куди він поїхав до родини. В сухумській в'язниці він зробив спробу покінчити життя самогубством. Його врятували і відправили до Києва, встановивши суворий нагляд, щоб не повісився і не порізав вени. Але 6.02.1935 р. письменник уночі під ковдрою подер рушника і кальсони, прив'язав один кінець за бильце ліжка і затягнув собі на шиї петлю, дотримавши обіцянки: «Мене бандити не розстріляють, я не дамся…»

           Жоден з тодішніх критиків не звернув увагу на імпресіоністську забарвленість творів БорисаТенети, особливо чітко окреслену в перших книгах письменника «Листи з Криму» та «Гармонія і свинушник», а також окремих творах з наступних збірок. Навпаки, деяка розпорошеність, мозаїчність у змалюванні подій визначалися критиками як суттєвий недолік. Критики не звернули увагу також на оригінальне й самобутнє змалювання стану душі персонажів, їхні стосунки із собою, оточуючими та зовнішнім середовищем, на яскраву художню образність текстів письменника.

           Серед літературної мемуаристики радянської України з’явилися «Розповіді про неспокій» Юрія Смолича, в яких автор принагідно зараховує Бориса Тенету до «фаланги перших заспівувачів української радянської літератури», до видатних талантів, на яких «мимоволі озирались». Ґрунтовнішою є студія-спомин «Нездійснена поезія» «ланчанина» Бориса Антоненка-Давидовича, з яким свого часу дружньо «конфліктував» Тенета щодо «подвійності» (поет–прозаїк) власної творчості. Борис Антоненко-Давидович уважав, що прозовий хист Б. Тенети був значно слабший за поетичний. Він зазначав, що «зміст його прозових творів я пригадую тепер собі досить туманно, а от багато віршів його знаю напам’ять». Проте Б. Тенета намагався розвивати саме прозовий напрям своєї творчості, а на свої вірші дивився як на щось інтимне, занадто «своє», де лише самому собі можна сказати щиру правду.

        Рядки, написані ним за десять років до смерті, виявились пророчими: «Судилось жити й згинути мені...». Та ім'я його не повинно згинути в пам'яті нащадків.

ДЯКУЄМО ТИМ, ХТО ВОЮЄ, ЗА ТЕ, ЩО МИ МОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ!