«КОРОЛЬ ФУТУРОПРЕРІЙ» (До 120-річчя від дня народження Гео Шкурупія)

             « Шкурупій – вундеркінд нашої літературної          сучасності » О.Білецький

До 120-річчя від дня народження Гео Шкурупія (1903-1937) бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «КОРОЛЬ ФУТУРОПРЕРІЙ». Народився Гео (Георгій)  Шкурупій 20 квітня 1903 р. в Бендерах. Мати вчителювала, батько служив машиністом на залізниці. Дитинство пройшло на Поділлі. Вчився в 2-ій Київській гімназії.

Дебютний прозовий твір «Ми» опублікував у літературно-мистецькому альманасі «Гроно» (1920). Свої перші публікації Шкурупій підписував як Георгій, але восени 1921 р. до Києва приїхав Михайль Семенко, і юний Жора став футуристом Гео.

У 1921 р. сам «Святий Георгій» - Гео Шкурупій присвятив своїй майбутній нареченій 18-річній Варварі Базас – «Пречистій Святій Варварі», з якою познайомився на медичному факультеті Київського університету, поезію «Мантри», рядки якої зігріті глибокою ніжністю та високою любов’ю: «Нескінченні тротуари, / нескінченні тротуари / блискучих свічад, / я чекаю примари, / я чекаю примари / мого закохання. / А поки що квітнуть троянди / роз’ятрених ран. / Радісних зір плеяди / затьмив нічний туман. / І вийшов я на дорогу, / де послався срібний караван… О, пречиста, свята Варваро! / Геть струмінь шалених оргій, / в темних, закоханих кори тарах / тебе чекає святий Георгій… / І вийшов я на дорогу, / де розсипав хтось діаманти… / Молодик посадив зорю на роги, / і я вигукнув третій мантр. / Не з’явилась свята Варвара, / налякалась минулих оргій, / коло свічад, мов примара, / стояв у задумі святий Георгій». За рік Гео Шкурупій вже навчався у Київському інституті зовнішніх зносин,  А Варвара Базас закінчила медичний факультет, отримала диплом лікаря й титул «першої жінки Всесвіту, яка приєдналася до панфутуристів».

У творчому доробку поета Гео Шкурупія – поетичні збірки «Психетози. Вітрина третя» (1922), «Барабан» (1923), «Жарини слів. Вибрані поезії» (1925), «Для друзів поетів сучасників вічності» (1929, найповніше прижиттєве видання поезії). Коли в кінці 1923 р.      до Києва приїхала група харківських письменників і в театрі укрдрами Шевченка (нині драма імені Лесі Українки) влаштували спільний вечір столичних і київських літераторів, глядачів набилося під зав’язку до самої гальорки. Публіка підтримувала своїх, із залу на сцену кричали: «Барабань, Шкурупій!» Автору цього шедевра української лірики ХХ століття було двадцять! Рекомендуємо послухати шосту композицію «Шкурупій. Барабани» з чудової музичної збірки Сергія Жадана «Фокстроти» 2021 року. «Ми іноді дивовижно не помічаємо, наскільки поезія, яку називають класичною, хрестоматійною, насправді є сучасною і живою. У нас були великі поети, вони писали пластичні й музичні тексти, які хочеться співати й декламувати. Чим ми, власне, й займаємось», — пояснив Сергій Жадан.

Гео Шкурупій був надзвичайно переконливим в еротичній ліриці, захоплювався досконалістю й загадковістю жінок. Він був категорично проти брутального свавілля в стосунках між чоловіком і жінкою, шкодував за неможливістю сподіваної любовної повноти, переймався незворотністю часу, символізованого барабаном, «коли зорі накреслюють риску, / знаходять в етері смерть» («Барабан печалі»). Чудовий його любовний цикл «Романси баналі», у якому відтворено емоції іронічного ліричного героя, як і у віршах «Ждань» або «Предсонцзоря».

В нашій експозиції є книжка про літературний процес 20-х років «20-ті роки: літературні дискусії, полеміки» (Київ, «Дніпро», 1991), в якій розповідається, що після переїзду Михайля Семенка до Києва «науково-мистецька група «Космос» (О.Слісаренко, Гео Шкурупій, Микола Терещенко та художник О.Шимков) перетворюється на «Аспанфут»... Відомий вислів марксизму був відповідно перефразований: «Привід бродить по Європі - привід футуризму». Гео Шкурупій був одним із лідерів київського середовища футуристів, називав себе «королем футуропрерій», «тротуарним поетом», написав, як і М. Семенко, свій екстравагантний поетичний автопортрет. В. Петров у брошурі «Діячі української культури /1920-1940 рр./ - жертви більшовицького терору» зауважує: «…серед «ново-генераторців» Гео Шкурупій був, безперечно, найобдарованіший. Він був живий і жвавий, здібний письменник, друг і близький приятель О.Влизька. Його повість про Шевченка, що друкувалася в зошитах «Нової генерації», зроблена з темпераментом і своєрідно. Свого часу він починав з епатації  й деструкції.... З роками буяння молодої задерикуватості почала проступати в Шкурупія свідомість зрілої рівноваги». Ця думка колеги по перу й водночас близького до неокласиків критика-інтелектуала підкреслює здатність Гео Шкурупія еволюціонувати навіть у царині епатажу та вдаватися до безперервного пошуку чогось нового. Він не лише футурист, а й яскравий експресіоніст із відчуттям майбутніх катастроф.

В січні 1930 р. за редакцією Гео Шкурупія почав виходити «Авангард-альманах пролетарських митців «Нової генерації», в якому Гео Шкурупій мав необережно стверджувати: «Нове мистецтво вже втратило свій національний присмак... воно інтернаціональне, але має дуже виразні й гострі класові ознаки. Ім'я нації звучить лише як етикетка, ярличок, який уже ніякої функції не відіграє, воно має значення фабричної марки». Реакція на теоретизування Шкурупія була миттєвою Іван Микитенко у «Лівому шахрайстві» написав: «Лице не тільки політичного невігласа і нігіліста вимальовується... а таки справжнього українського націоналіста - хотілося чи не хотілося того Шкурупієві».

Літературно-художня й літературно-критична спадщина постаті «другого українського футуриста», «короля футуропрерій» Гео Шкурупія  – неординарне, самобутнє явище української культури.  З 1925 р. Гео Шкурупій виступає переважно як прозаїк. В інтернеті є кілька аудіокниг Гео Шкурупія: «Нарком» 28:02, «Армія пройдисвітів» 28:22, «Патетична ніч» 33:01,  «У мороз та хугу» 51:32, «Чорна неміч» 1:09:06, «Переможець дракона» 21:45. Олександр Білецький відмітив орієнтацію Гео Шкурупія на Європу.  Другий пласт творчості митця-футуриста – проза малої, середньої і великої форми, позиціонована свого часу як «ліва». Її формують збірники оповідань і новел, повість, три романи. На багатьох сторінках його прози дія відбувається на вулицях Києва. Нічні пригоди на київських  вулицях бездокументального гульвіси елегантно перетворені автором в бурхливу плавбу старого морського вовка від бухти Сан-Ресторано до бухти Сан-Домо з несподіваним полоненням в бухті Дель-Районо (оповідання «Тисяча пройдисвітів»). Патологічні будні війни з оповідання «Чорна неміч»: «А я з розгону всадив багнета в груди жидівки, вона якось здригнулася й присіла, а кров полилася по розхристаній сорочці, заливаючи жиденят, що очі їх зробилися великими, страшними». Твір означений рисами не тільки психологічного осмислення внутрішньої дійсності, а й психоаналітичним висвітленням підсвідомого. Недарма автор зробив жанрове уточнення «Клаптик записів хворого чоловіка». Розчахнена, пошматована свідомість головного героя Остапа перекидає його то в божевільню, то в театр, то в окопи.

Також Ґео Шкурупія заслужено вважають одним із чільних теоретиків українського футуризму, адже спадщина його нараховує ряд маніфестів, статей, виступів тощо.А як Вам такі слова Ґео Шкурупія про наповнення сучасного йому літературного процесу: «є велика література з багатьма видатними іменами, а читати нема чого. Є багато хліба, в їсти нічого. Є багато води, а напитися не можна. Читач, як відважний моряк, що пливе в морі без прісної води. Звичайно, читати є чого, і в морі води багато, але читати старе українське красне письменство скучно, й пити морську воду солоно».

Його роман «Жанна батальйонерка» - відвертий натяк на жахливий кінець жіночого «батальйону смерті» після захоплення Зимового палацу. Можливо, це і є справжня причина знищення Гео Шкурупія. 

Гео Шкурупій був і залишається цікавим кожному, хто гортатиме сторінки його книг. І, насамкінець, потрібно сказати, що книги Гео Шкурупія вже стали майже недоступними раритетами, а нових перевидань - не так багато. Найбільше зло, яке зробила радянська влада, - це знищення українського відродження 1920-тих. Це був наш неймовірний культурний вибух, коли за те коротке десятиліття тодішні наші українські генії і таланти (за словами Ярини Цимбал) зробили стільки, скільки досі не подужали вся українська література й усе українське мистецтво.