29 січня ми вшановуємо пам’ять Героїв Крут.

Є в історії України події, які стали знаковими, символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих захисників молодої Української Держави.                            IV  універсал Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року задекларував: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського народу».

Історики розмірковують про міфи і правду битви під Крутами але ніхто не поставить під сумнів високий героїзм і патріотичну самопожертву юних борців за ідею, відданих захисників національної справи.

Не будемо вдаватися в історичні екскурси і ставити питання: хто винен і чому? Чи ж вони не хотіли жити й бачити, як молода держава буде розвиватися і цвісти? А вони таки пішли. Вони всі принесли на жертву Україні свою молодість, радість, щастя, невтішне горе рідних і молоді свої життя.                                                           Вони виконали заповіт Сократа: «Яка б не була для тебе жорстока Батьківщина, яких би жертв вона не вимагала від тебе, мусить вона бути для тебе дорожча за батьків, миліша за дітей». Юні герої були саме так виховані, виховані українськими матерями. 

Галичанин Сашко Пипський, один з 27 полонених героїв, що готували кати до розстрілу, сильним голосом почав «Ще не вмерла…». Її підхоплюють товариші, пісня звучить й котиться, як крилата звістка кращого завтра… Голосні постріли заглушили спів. Скошеним квітом падають останні герої на ту землю, якій клялись в останню хвилину добути свободу, віддати душу і тіло.                                                                                       

Наш земляк Микола Луків написав у вірші «Крути»:

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти!

Ні, вони не полягли, вони – безсмертні…!  Слава Україні!