З метою донесення до широкої аудиторії об'єктивної інформації про трагічні події української історії бібліотека ім. Петра Панча до Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні організувала книжкову виставку-огляд «Літератори радянської України 1920-х років про голод 1921–1923 рр.».

 Значна частина киян абсолютно не знає або не хоче знати нічого про одну з багатьох трагічних сторінок української  історії – голод 1921–1923 рр. Репетиція  диявольської вистави 1932-1933 рр. відбувалась ще на початку двадцятих років, коли червоноармійські загони оточили всю Наддніпрянщину, прирікши її на вимирання.  Це була помста більшовиків за ще не забуті часи національного піднесення в Україні.

Про голод у радянській Україні було заборонено говорити. Тема голоду, щоправда, усе-таки потрапила в низку художніх творів. І це на відміну від нашого часу з гаслами на кшталт «Гроші понад усе!», «Гроші не пахнуть!», коли більша частина наших письменників сервільно не помічає проблем нашої країни (за винятком семирічної війни).

Абсолютно відверто про голод 1921–1923 рр., зокрема, йдеться у вірші Павла Тичини «Чистила мати картоплю» і у поезії Володимира Свідзинського «Одна Марійка, друга Стеця звалась… » ( зі збірки 1927 р. «Вересень»).

Володимир Підмогильний одним із перших українських письменників торкнувся проблеми голоду в Україні 1921–22-го років. В оповіданнях «Собака» (1920), «Проблема хліба» (1922), «Син» (1923) досліджував теми фізичного і морального геноциду цілої нації, градації падіння або духовного піднесення душі в умовах голоду.

 Звертаємо увагу на фактично перший опублікований вірш Майка Йогансена «Голод» (1921), на його стриманість в описах.

Над полем сохлим
Мертві вітряки,
Немов хрести над віршем
Відзабутим…
Руки не сила підвести…
Ще гірша, о, ще гірша
Доля буде.

І поле й голод.
Це все — ти.
Шляхи — твої пошорхлі руки.
Над тим, що пишеш,
Ці хрести
І в борознах твоїх не зійшли звуки.

Сій же в строфи люте насіння,
Сій же,
Поки ріже твій син твого сина,
Сій же,
Пазурями землю копай,
Лушпайя
Сій бараболі —
Ще карам не край,
Ще боротись довго за волю.

В книзі Юрія Лавриненка «Розстріляне відродження» рекомендуємо звернути увагу на поезію «Голод» (1025)  Гео Шкурупія з вельми відвертими натяками на північного сусіда, на поезії Тодося Осьмачка про голодні села, про закамуфльовані смерті у Михайла Драй-Хмари «Вона жива і нежива» (1922).

Самий великий твір на цю тему у п’єсі «97» Миколи Куліша.

Голод ще не раз пройшовся по нашій країні, до того ж з лиха перетворився у 1932-33 роках на Голодомор - більшовицько-адміністративну акцію винищення сільського населення України, яке не бажало колективізації.