ТВОРЕЦЬ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ ( До 208-річчя від дня народження Михайла Вербицького)

 

Пісня - душа народу, національні гімни - найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. У вірші поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. У 1963 році у четвертому (грудневому) номері львівського часопису «Мета» вірш Чубинського був виданий анонімно, і до того ж знаходився» серед трьох віршів Тараса Шевченка. Греко-католицький священик села Млини (тоді Австрія, а нині Польща – 10 км від прикордонного переходу Краковець-Корчова) отець Михайло Вербицький, якому принесли часопис, вирішив покласти на музику слова, які вважав шевченковими. Цей вірш припав Вербицькому до вподоби високопатріотичним змістом і легкістю форми. Цікаво, що й беручись за «Ще не вмерла Україна», спочатку Вербицький написав музику саме для гітари – твір задумувався як сольний, і він сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі, - а вже згодом адаптував її для хору, щоб усі члени «Громади» могли заспівати разом, зробив з неї хорову композицію. Вперше твір панотця надрукували з нотами у 1865 році, а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня того ж року. Після цього урочисту пісню виконували в Наддніпрянщини й Галичини під час проведення патріотичних заходів. Як і творчість Тараса Шевченка, вона об’єднувала людей, незалежно від місця народження.

Михайло Михайлович Вербицький (1815-1870) - талановитий композитор, один з організаторів духовного і культурного життя на Західній Україні. Будучи студентом богослов’я у Перемишлі, а згодом у Львові, Вербицький навчався співу у Віденського композитора і диригента Алоїза Нанке. Музичну композицію опанував під керівництвом композитора Льоранца. Належав до так званої «перемишльської школи» композиторів, яка заклала основи музичного життя в Галичині. Він автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, збірника п'єс для гітари, симфонічних творів - увертюр до драматичних вистав, солоспівів та хорів. Вербицький дав музичне життя поетичним творам Юрія Федьковича (твори Федьковича представлені в нашій невеличкій експозиції), Івана Гушалевича і, зокрема, «Заповітові» Шевченка (текст і музика надруковані у Львові 1877 року). Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства. Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його аматором. Твори Вербицького приблизно до Другої світової війни становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів.. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів. Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури.

Вперше надруковано текст пісні «Ще не вмерла Україна» з нотами у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою «Кобзар». Зберігся автограф першої редакції музики до «Ще не вмерла Україна» - солоспів у супроводі гітари (відділ рукописів Наукової бібліотеки імені В.Стефаника) - з позначкою композитора Віктора Матюка: «Манускрипт Михайла Вербицького. На пам'ятку і до переховання бібліотеці передаю хвальному товариству «Станіславський Боян». Слова до музики повністю збігаються із тим текстом, що опублікований в «Меті».

Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 року. Слова і музика пісні почали з'являтися у багатьох виданнях, зокрема у Львові, Києві, Відні, Берліні українською та в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. іноземних поспів і делегацій. Функцію національного гімну пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала весь час існування Української держави. Однак офіційно державним він став 15 березня 1939 року - як офіційний гімн Карпатської України, що виникла 1939 року. Цим актом було підкреслено зв'язок традицій державності України. Але, на жаль, Карпатська Україна проіснувала недовго. Разом з її загибеллю гімн «Ще не вмерла Україна» був заборонений угорським урядом Міклоша Хорті, так само, як він більше сімдесят років був заборонений в Радянській Україні. Тисячі і тисячі вірних синів народу з цим гімном на устах боролися за волю України, страждали у царських і сталінсько-беріївських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.

Наш сучасник-композитор Валентин Сильвестров так характеризує український гімн: «Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ століття… у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів! У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір… у ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам'ять про літургію, про всеношну».

Нашім відвідувачам рекомендуємо довідник Марти Преварської «Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта» (Київ, «Велес», 2016), енциклопедичний довідник за редакцією А.В.Кудрицького «Митці України» (Київ, «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 1992), науково-популярне видання «Проект «Україна. Австрійська Галичина» (Харків, ЛА «Час читати», 2016). На жаль, в паперовому вигляді в нашій бібліотеці не так багато видань з інформацією про цю видатну особистість.

На проспекті Степана Бандери у Львові майже поруч з Науковою бібліотекою імені В.Стефаника чудовий пам’ятник Михайлу Вербицькому. Можна тільки позаздрити львів’янам за ту величезну кількість поезій на стінах будинків, за меморіальні дошки українським патріотам на місцях їх арешту чи загибелі, львів’янам - діячам науки і культури різних  національностей багатьох століть, не забули навіть про помешкання батьків наших відомих  українців, які народилися вже в еміграції. А ми запрошуємо до нашої бібліотеки, яка намагається хоч трохи популяризувати творчість наших маловідомих або забутих українських літераторів. На жаль, майже всі найбільш талановиті автори літератури радянського періоду – або мертві, або емігранти, звідси і не такі відомі. Ідеального державного устрою не існує, ідеальних письменників і поетів також. Згадуємо Аристотеля «Всі люди за своєю природою прагнуть знань» і розуміємо, що прочитати все просто неможливо. Чекаємо на Вас!