середа, 1 лютого 2023 р.

ВІРА АГЕЄВА "ЗА ЛАШТУНКАМИ ІМПЕРІЇ". ЧИТАЄМО РАЗОМ!

 


«Упродовж кількох днів сталося неймовірне – вдрузки зруйнувався віками плеканий міф про велич Росії та її високу цивілізаційну місію, про народ-богоносець, який осяває променями істини цілий світ, про незрівнянний гуманізм російської культури»  Віра Агеєва, 1 березня 2022

 

Трошки більше року тому, на початку повномасштабного вторгнення московських військ в Україну, наша бібліотека знайомила читачів нашої бібліотеки і відвідувачів нашого сайту з окремими статтями Євгена Маланюка, який близько століття тому відкрито заявляв: «Ще й сьогодні є серед нас національні каліки, які боряться з «реакцією» і більшови-ками». Відкриваємо Америку цим кастратам: ми боремося з московською нацією».

Той, хто навчався в радянські часи в середній школі, добре пам’ятає те  поклоніння перед «великой русской литературой», що виховувалося в учнів різними засобами. Добре також відомо, що пропаганда російської літератури в зарубіжних країнах ще й зараз, в умовах планомірного знищення українських міст і сіл, використовується як важливий інструмент створення російськими спецслужбами позитивного іміджу своєї країни.

Бібліотека ім. Петра Панча має намір проінформувати своїх читачів про збірник есеїв літературознавця Віри Агеєвої про українсько-російські культурні відносини «За лаштунками імперії» (Київ, «Віхола», 2022). Літературознавці пишуть для того, щоб радити нам саме цікаві книжки. І «За лаштунками імперії» саме такий дороговказ. Оксана Забужко надзвичайно лаконічно написала про свої враження: «Це книжка про війну пам’ятей та ідентичностей, про стратегії конструювання спільнот і різничкування «своїх» і «чужих», про зраду й колаборацію і про те, чи і наскільки застосовні ці поняття до колоніальних народів, — про все те, про що нині щодня читаємо в соцмережах і чим попередні два століття, як показує Агеєва, преінтенсивно займались у своїх творах Квітка й Гоголь, Шевченко й Нечуй-Левицький, Леся Українка й Рильський, Хвильовий і Домонтович... Негайно їх усіх перечитати — ось той головний імпульс, який зроджує книжка Агеєвої…» Під аналітичним оком Віри Агеєвої два століття нашої добре знайомої зі школи української класики перетворилися в літературу «гібридної» війни.

Віра Агеєва не просто пише про різні народи і різні культури. Так, у першому розділі Віра Агеєва, звернувшись до розгляду літературного спадку Григорія Квітки-Основ’яненка, дає можливість нам уявити собі протистояння Квітки імперській колонізації. А у другому розділі, зрозуміючи позицію Миколи Гоголя, якому доводилося балансувати між двомакультурами, можна ще раз, вже після Євгена Маланюка і його блискучої статті «Гоголь – Ґоґоль», зробити висновок, що означають феномени двомовності та національного роздвоєння. Чудово сприймається розділ «Як гуманізм російської літератури вичерпався на українському питанні». Віра Агеєва цитує Шевельова: «Історія культурних зв’язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати». А  Оксана Забужко назвала це його для нас засторогою: «Нам в Україні конче потрібна була аж ціла «гаряча» війна для того, щоб ми нарешті прочитали Шевельова — і зрозуміли, що він, власне, ціле життя намагався нас про неї попередити (якщо не прямо підготувати!)».

І, насамкінець, ще одна цитата:                                                                                                          «Запропонований у цій книжці погляд крізь призму культурного спротиву дозволяє уникнути надто спрощеного протиставлення жертовної вірности — або зради, однозначного уславлення чи таврування. Спокусі воднораз провести межу між добром та злом, зректися усіх складнощів і створити пантеон лицарів національної справи без страху й докору піддатися легко, тільки ґлорифікація нічого не пояснює і нічому не вчить. Залежно від обставин вироблялися різні стратегії співіснування підпорядкованих та переможців задля збереження своєї загроженої ідентичности. Попри всі виклики, поразки і втрати культурний суверенітет своєї нації українці таки зуміли захистити». Отже читаємо разом ці есеї для того, щоб дивлячись - бачити, і слухаючи - чути. Намагаємося зрозуміти нарешті і Маланюка, і Шевельова, і Забужко, і Агєєву: ми боремося з московською нацією.


Немає коментарів:

Дописати коментар