12 січня 1878 року за григоріанським календарем народився Гнат Мартинович
Хоткевич.
Достатньо повну інформацію про життя і творчість
Гната Хоткевича можна знайти у бібліографічному нарисі «Бандурист у
вишиваній сорочці» Л.Кобилко, О.Афійчук-Нікітіної, укладеному на основі трьох
Інтернет ресурсів (ЦРБ ім. М.О.Некрасова Голосіївського району міста Києва,
2017).
Його суперактивність неодноразово
привертала увагу «компетентних органів» трьох імперій. Драматург, композитор, історик,
етнограф, фольклорист, журналіст, видавець, редактор, педагог, винахідник,
громадсько-політичний діяч. Хоткевича звільняли з роботи, забороняли творчість,
спалювали книжки і ноти. Від нього втекли дві дружини, залишаючи «на пам’ять»
дітей.
В нашому зверненні
звертаємо Вашу увагу на те, що керівник повстання на броненосці
«Потьомкін» унтер-офіцер Панас Матюшенко був другом дитинства і юності Хоткевича, а інженер-механік
Олександр Коваленко, який єдиний серед офіцерів приєднався до повстанців, - не
лише однокурсник майбутнього літератора по Харківському технологічному
інституту, а й разом із Хоткевичем входив до числа співзасновників Революційної
української партії (РУП) — першого на Наддніпрянщині націоналістичного
політичного об’єднання, програму якого написав Микола Міхновський і роль якої у
повстанні на «Потьомкіні» десятиліттями старанно замовчували. У
1905 р. взяв активну участь у революційних подіях, відтак змушений був
емігрувати до Галичини, де він - інженер-залізничник за
освітою і віртуоз-бандурист за покликанням - фактично з нуля створив
Гуцульський театр, ставши для нього драматургом, режисером та імпресаріо. У
кінці квітня 1911 р. перетнулися шляхи Леся Курбаса й Гната Хоткевича, коли
молодий Лесь Курбас вступив на посаду співрежисера та співадміністратора
Гуцульського театру. У цей час Хоткевич також написав роман «Камінна душа»,
п'єсу «Довбуш», зібрав матеріал для роману «Довбуш». Після
повернення до Києва у 1912 р. був заарештований, а у березні 1915 р. поліція
вислала Хоткевича як політично неблагонадійного за межі України до Білгорода
Курської губернії, а згодом до Воронежа, де він перебував до лютневої революції
1917 р.
У 1917 р. Хоткевич написав
брошури «Хто ми і чого нам треба», «Умови з’єднання України з Московщиною в
1654 році», «Гетьман Іван Мазепа». Ось його об’єктивна оцінка наслідків
Переяславської ради: «від того часу нема України. Загибло й саме ім’я її. Поділила Москва
Україну на «губернії», убила не лише дух свободи, але й душу саму, вирвала
язик, — і став наш народ безграмотніший серед безграмотних, темніший серед
темних, рабом рабів».
На жаль, слід
зауважити, що попередники наших теперішніх захисників російської мови в Україні
знищили написані Хоткевичем вже у зрілому віці тетралогію «Тарас Шевченко» і
роман «Берестечко».
У
1921–1928 рр. Г. Хоткевич викладав українську літературу в Дергачівському
зоотехнікумі на Харківщині, а з 1926 до 1928-го керував курсом бандури при
Харківському музично-драматичному інституті. У 1928–1931 рр. вийшли його
«Твори» у восьми томах, а в 1930-му – дослідження «Музичні інструменти
українського народу» та «Підручник гри на бандурі», оголошеної пізніше
«націоналістичним інструментом», крім того він написав понад 180
музичних творів.
На
початку 1930-х Хоткевича починають переслідувати, забороняють його твори, він
стає безробітним. У 1934 р. йому «допомогли» потрапити
під поїзд, він став інвалідом, але в пенсії йому відмовили, родину позбавили
права на хлібні картки. У розпачі письменник пише листи до харківських властей,
Академії наук України і навіть до Сталіна: «Як мені далі жити?
Мене позбавили праці і хлібних карток. Ми голодуємо. Я спроможний купити лише
один кухоль квасолі на день, із якої варимо на всіх юшку… На двох дітей маємо
тільки одну пару чобіт, а їм же треба ходити до школи… В нас нічим топити… Вода
в хаті замерзає…»
Замість допомоги 23 лютого 1938 р. його арештували. У
постанові від 3 березня 1938
р. Хоткевича звинуватили у тому, що «він є учасником контрреволюційної
української повстанської організації і агентом німецької розвідки, протягом
тривалого часу проводив активну контрреволюційну націоналістичну організаційну
і шпигунську діяльність».
29 вересня 1938 р. Особлива трійка УНКВС по
Харківській області постановила: обвинуваченого розстріляти, а особисте майно
конфіскувати. Вирок виконано 8 жовтня 1938 р.
Хоткевича нещадно критикували як за життя (Єфремов
звинувачував його мало не в у порнографії), в пізніші радянські часи його
творів просто не друкували, а після реабілітації замовчували.
У вже
незалежній Україні Соломія Павличко жорстко критикує Хоткевича: «… його сміливість в еротичних сценах не
піднімається далі описів на зразок «Так обняв її, так обняв, Що злився увесь із нею... біля ніг її
сів він, і голову положив на коліна, і розсипав волосся своє по білій її
одежі... І упав він, пригнувся до ніжок, і цілував їх і тихо голубив, і чув їх
ніжне, як воздух, дотикання... Потім він узяв інструмент, весь перевитий
гірляндами квіток... задзвеніла струна...» Жінка залишилася
романтичним, поетичним символом, а не об’єктом сексуальних почуттів…» А якщо
подумати, то що поганого в тому, що його поезії нагадують поезію Катулла про
горобця Лесбії, «Пісню пісень» Шолом-Алейхема чи «Афродіту» П'єра Луї.
Для читачів нашої бібліотеки слід рекомендувати саме ці модерні «Поезії в
прозі» Хоткевича. В цій прозі цікава не послідовна оповідь, а почуття,
враження, асоціації саме автора. Так, наприклад, у «Caprice Шуберта» музикант
говорить про літературу: «Убогі вони, наші літерати. Ще коли малюють
неґативні типи — ще так-сяк, бачиш, що намальовано живих людей. А вже як діло
доходить до чогось позитивного — лишенько, яка мертвота й скука… А якби вони,
оті письменники, зуміли заглянути в душу хоч би отих лікарів та учительок —
страшно б їм стало від тої порожнечі, яку почувають у своїй душі оті
літературні козлища...»
І, насамкінець, звертаємо Вашу увагу на інтернетівську дегустацію книжок,
на театралізоване читання твору Гната Хоткевича «Все йде все минає» зі збірки
«Поезія в прозі». Автор ідеї виконання та виконавець – Соломія Мельник,
учасниця гурту «Dakh Daughters».
Немає коментарів:
Дописати коментар