АВТОР ДЕРЖАВНОГО ГЕРБА УНР

 

«Якщо уявити собі мистецтво якогось народу як храм, що спирається на колони, то власне, однією з таких колон українського мистецтва був Василь Григорович Кричевський».                                                                 

Святослав Гординський

До 150-річчя від дня народження Василя Григоровича Кричевського (1873–1952) - автора Тризуба - Державного Герба Української Народної Республіки, одного з дизайнерів грошей і державних знаків УНР, засновника архітектурного стилю українського модерну, художника театру та вітчизняного кіно, самобутнього живописця, графіка-новатора, майстра декоративно-вжиткового мистецтва бібліотека ім. Петра Панча представляє книжкову виставку «Автор Державного Герба УНР».

Василь Кричевський народився 12 січня 1873 року (31 грудня 1872) у селі Ворожба на Сумщині. Він був найстаршим з 8-ми дітей лебединського повітового земського фельдшера Григора Кричевського та його дружини Прасковії Григорівни. Малював змалку, самобутній маляр-пейзажист. Навчався у Харкові, у залізнично-технічному училищі. По закінченні влаштувався помічником міського архітектора, а невдовзі йому вже доручали проектувати приватні будинки. У 1902 році довідавшись, що у Полтаві збираються споруджувати новий будинок земства (нині - краєзнавчий музей ім. В.Г.Кричевського), Василь Григорович запропонував свій проект. Будинок став взірцем і перлиною нового архітектурного стилю - Український архітектурний модерн. Надалі перебирається у Київ, де на запрошення корифея українського побутового театру Миколи Садовського оформлював вистави. Активно включається в культурне життя міста, проектує будинок професора Михайла Грушевського, бере участь у розкопках Десятинної церкви археологом Вікентієм Хвойкою.                                             

За своє життя Кричевський доклав свою руку до зведення різних цікавих будинків, зокрема, будинку письменників «Роліт» у Києві (про це можна прочитати у представленій на виставці книжці Станіслава Цалика і Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких шухляд»), прибуткового будинку по вул. Стрілецька, 28 у Києві та інших. У 1923—1924 рр. Кричевський з'ясував, що в будинку №8 на Хрещатицькому завулку у  1846 р. проживав Тарас Шевченко. Василю Кричевському належить не тільки постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду. 1929 року йому запропонували розробити проект Літературно-меморіального музею Шевченка на могилі поета (місто Канів), який 1933 року було схвалено. 1939 року музей було відкрито, а ось під час перебудови музею у часи Януковича були фактично знищені всі мистецькі рішення архітектора Василя Кричевського. Сам музей його працівникам став нагадувати операційну, а відвідувачам – склеп.

Багатогранний талант непересічної особистості Кричевського подарував багатьом куточкам України справжні перлини національної культури. Гончарському містечку Опішному на Полтавщині Василь Кричевський назавжди віддав свою любов до українського гончарства (про це можна прочитати у представленому на виставці журналу «Українська культура» №6 за 2016 рік).

У 1912—1913 роках Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків і керамічною школою в Миргороді. Після проголошення Незалежності України його попросили зробити перші державні печатки. Працював у комісії зі створення Герба України, підготував власні проекти Великого і Малого Державних Гербів (в 1918 році офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб). Тризуб — знак Володимира Великого — підкреслював спадковість Української Держави від Київської Русі. У січні цього ж року почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг тоді випустили двогривенну банкноту, виготовлену за проектом Кричевського). 1917 року Василь Григорович став одним із організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, а також склав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який, на жаль, не встигли надрукувати.

Протягом довгих років Василь Григорович збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. На превеликий жаль, унікальна колекція Василя Кричевського, яка знаходилася в будинку Михайла Грушевського, оздобленого за проектом саме Василя Кричевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році під час першої совєтської окупації Києва (на жаль, у всіх довідниках Києва відсутня світлина первісного вигляду цієї пам’ятки архітектури нашого міста початку ХХ століття). У своєму звіті керівництву більшовиків про взяття взимку 1918 року Києва, який він буквально потопив у крові, тодішній захисник російської мови і великої російської культури Міхаїл Муравйов з гордістю зазначив: «Я приказал артиллерии бить по высотным и богатым дворцам, по церквям и попам… Я сжег большой дом Грушевского, и он на протяжении трех суток пылал ярким пламенем». Що змінилося у ставленні Москви до Києва за сто років, адже прадіди тих, хто зараз ракетами хоче знищити наші міста і нашу країну, сто років тому обстрілювали з «трьохдюймовок» центр Києва.

Людина видатної індивідуальності, з надзвичайно широкими інтересами, він працював і творив у багатьох ділянках, ставши найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва першої половини ХХ століття. Різносторонністю свого таланту він нагадував митців Ренесансу. Василь Кричевський відродив мистецтво оформлення української книги, був яскравим представником українського імпрессіонізму, став одним з організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв, керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Звенигора» (ідею цієї знаменитої стрічки Довженкові подарував саме Кричевський), «Назар Стодоля» та першого в Україні кольорового фільму «Сорочинський ярмарок».
Другу Світову війну Василь Кричевський разом з дружиною та донькою зустріли у Києві, де пізнали усі біди нацистської окупації: голод, холод, поневіряння по чужих помешканнях. 1943 року художник з родиною попрямував на Захід. Дорогою митцю допомогли втратити скриню з усіма своїми творами. Нарешті, 1948 року Кричевський з дружиною переїхали до дочки Галини в Каракас (Венесуела). Тут, в столиці Венесуели, Каракасі, 15 листопада 1952 року, не доживши 2 місяці до 80 років, видатний митець та архітектор Василь Кричевський завершив свій земний шлях. В 1975 році прах художника та його дружини Євгенії перенесли до українського цвинтаря Святого Андрія в місті Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Василь Кричевський — старійшина великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву низку видатних особистостей. Ім’я вимушеного еміґранта Василя Кричевського, примусово викреслене з історії українського мистецтва ХХ століття, довгий час залишалось поза увагою дослідників та поціновувачів. Нині значна частина робіт Василя Кричевського перебуває за кордоном, більшість - в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Кричевського до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається в Музеї української діаспори у Києві.