вівторок, 30 листопада 2021 р.

30 листопада - День Добра.

Творити добрі справи неймовірно легко, добро не вимірюється грошима, не вимагає багато часу і сил. Колектив бібліотеки ім.П.Й.Панча зібрав у День Добра користувачів, які здатні подарувати незнайомій людині добрі справи. Художниця Марія Рибіна презентувала картини на платівках, співробітниця ботанічного саду ім. М.М.Гришка Анастасія Павленко презентувала екологічну програму, яка покликана з непотребу зробити корисні речі. Група «Смартфони та Інформаційна культура» підготували прекрасну роботу до відзначення Мексикаського міста Гвадалахара, яке стане Світовою столицею книги на 2022 рік. Наші відвідувачі підготували інформацію про мексиканську художницю Фріду Кало. Крім того бібліотекою організовані: збір книг для військовослужбовців, для людей позбавлених волі, буккросінг, обмін квітами, насінням овочів, збір використаних акумуляторів, батарейок тощо. Отже, добрі справи бібліотеки підвищили всім настрій. Навіть просто добра усмішка – здатна творити чудеса. Нехай День Добра дасть вам зрозуміти, що віддаючи щось позитивне у Всесвіт, ви отримуєте значно більше.

 


































пʼятницю, 26 листопада 2021 р.

30 листопада у бібліотеці свято – День Бобра, точніше День Добра в бібліотеці Панча.

Кожен охочий може долучитися – принести для обміну книги, кімнатні квіти, насіння овочів та інші подарунки. Художниця Марія Рибіна покаже свої роботи, журналіст Oleg Andros проведе екологічну акцію. Ми підготували квіткових малюків передати у добрі руки. Дякуємо за подарунки до акції хлопцям із Щедрий Вівторок, художниці Аліна Гамаля за чарівну афішу, а головне, - всім волонтерам, які дарували свої знання, уміння, досвід. Низький уклін і людська шана Natalia Ruda, Mika Chuev, Грегуару Атіонгаире, Людмилі Гнаповій, Олегу Крисіну, Еві Гоцловскі, Маріанні Масловій, Сергію Бордейчуку, Викторії Пьявка, Іннес Кужом, Наталії Новіковій та багатьом іншим.








«Боже! За віщо?»

Бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам книжкову виставку «Шлях, посипаний євшан-зіллям», присвячену 150-річчю від дня народження Миколи Вороного [ 24.11 (06.12).1871  – 07. 06. 1938], поета, театрального режисера та публіциста, теоретика та історика світового мистецтва, лідера і ідеолога українського модернізму, автора безсмертного маршу «За Україну!», першого перекладача українською мовою «Інтернаціоналу».

Автобіографія Миколи Вороного подається у формі листа до Олександра Білецького у документальному збірнику «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» (Київ, «Кліо», 2015). 

Літературознавець із Словаччини  Мікулаш Неврлий у своїй книзі «Українська радянська поезія 20-х років. Мікропортрети в художніх стилях і напрямах» (Київ, «Вища школа», 1991) підкреслює, що першому поколінню українських модерністів не вдалося піднести українську літературу до рівня світової літератури, але їхня праця не була марною. «Важливо те, що це перше покоління  програмово звернулось до кращих творів світового письменництва та що модернізація рідної літератури була її метою». Мікулаш Неврлий робить наголос на те, що Микола Вороний був свого часу найкращим знавцем французької поезії, збагатив вітчизняну літературу добірними перекладами вибраних творів західних, слов’янських і східних поетів.

 Окремі поезії Миколи Вороного (на жаль, їх не так багато) зворушують глибокою ліричністю, справжнім демократизмом і людяністю. Володимир Маяковський цитував надзвичайно мелодійну мову Миколи Вороного в одній із своїх поезій. В нашій виставці представлена книжка поезій, перекладів, критики і публіцистики Миколи Вороного з серії «Бібліотека української літератури. Українська сучасна література» (Київ, «Наукова думка», 1996).

 Про характеристику громадської діяльності та біографію Миколи Вороного йдеться у бібліографічному довіднику «Діячі Української Центральної Ради» (Київ, 1998), який може зацікавити відвідувачів нашої бібліотеки надзвичайно цікавою бібліографією використаних першоджерел. Звертаємо Вашу увагу на те, що 1 січня 1919 р. у Києві  відзначався чвертьвіковий ювілей творчості Вороного. Його вітали на урочистій Академії лідери Директорії Володимир Винниченко і Симон Петлюра, який назвав ювіляра «отаманом духа».

 Навесні 1926 р. Вороний повернувся з еміграції, встиг відсвяткувати 1928 р. у Києві 35-ліття літературної діяльності.

 Надзвичайно цікавою абсолютно для всіх категорій читачів виявиться стаття українського літературознавця Івана Іллєнка «Боже! За віщо? Судний день Миколи Вороного» з хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ ст. «Українське слово» (книга перша, Київ, видавництво «Рось», 1994). З повним її текстом можна ознайомитися в інтернеті (https://ukrlit.net/article1/1606.html).  

Навесні 1934 р. за необережний виступ на похороні Степана Васильченка («За життя небіжчик любив українське сало і перед смертю його бажав, та, на жаль,— не дали й перед смертю йому хоч кришеник того українською сала») був заарештований. Увагу читачів звертаємо на те, що одразу троє письменників написали на Вороного донос. Один із літераторів у своїх свідченнях навіть дореволюційного діяча нашої культури Кропивницького, якого читав колись Вороний, назвав куркулем і націоналістом.

Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 року замінила Вороному трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк — із забороною проживати в Україні, БРСР, Московській і Ленінградській областях.

З 1937 р. мешкав у селі Глиняне, місті Новоукраїнка тодішньої Одеської області. У квітні 1938 його було заарештовано і ув'язнено вдруге разом з 12-ма селянами села Глиняне. Завідуючому місцевою бібліотекою Павлові Андрієвському судилося бачити Миколу Вороного, з яким він заприязнився за короткий час поетового побуту в цьому містечку, на подвір'ї міжрайонного підрозділу НКВС квітневого дня 1938 року.

«Він упав на коліна, піднявши руки вгору, і з слізьми на очах простогнав: «Боже! За віщо?» - цю картину Андрієвський відтворив у спогадах про поета, які опублікував у газеті «Українець» за німецької окупації під псевдонімом «Степовий». Та вже на початку 1945 року літературознавці у військових кашкетах цей псевдонім розкрили й авторові «доплатили» гонорар - 10 років виправно-трудових таборів.

Ось дещо з того, що намагалися вчинити 12 селян із глухого степового району і 67-річний поет, включений до списку як давній ворог, а, отже, й перший підбурювач. «Навмисно задушив від племінної матки жеребця» (М.Кудер). «З шкідницькою метою на його конюшні, яку він обслуговував, було навмисно зроблено шість абортів конематок» (Л.Павлюченко). «Псував сільськогосподарський інвентар, отруїв формаліном двох коней» (Д.Кравченко).

З рішення Трійки. «До арешту без певних занять... В 1934 був засуджений Колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Син його Марко також засуджений за контрреволюційну діяльність і відбуває покарання па Соловках. Був учасником контрреволюційної української військово-націоналістичної організації. Постановили: Вороний Микола Кіндратович. Розстріляти. Згідно: секретар Трійки Фішман».                   Микола Вороний пішов з життя, не відаючи, що його єдиного сина вже поглинула ненаситна гідра сталінської диктатури (та й у постанові трійки Марко згадується як живий).

А й справді. Боже! За віщо? Отця і сина. Батьків і дітей. Хліборобів і піснетворців. Цвіт народу нашого.                                                                          


                                                                                       

середу, 24 листопада 2021 р.

З метою донесення до широкої аудиторії об'єктивної інформації про трагічні події української історії бібліотека ім. Петра Панча до Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні організувала книжкову виставку-огляд «Літератори радянської України 1920-х років про голод 1921–1923 рр.».

 Значна частина киян абсолютно не знає або не хоче знати нічого про одну з багатьох трагічних сторінок української  історії – голод 1921–1923 рр. Репетиція  диявольської вистави 1932-1933 рр. відбувалась ще на початку двадцятих років, коли червоноармійські загони оточили всю Наддніпрянщину, прирікши її на вимирання.  Це була помста більшовиків за ще не забуті часи національного піднесення в Україні.

Про голод у радянській Україні було заборонено говорити. Тема голоду, щоправда, усе-таки потрапила в низку художніх творів. І це на відміну від нашого часу з гаслами на кшталт «Гроші понад усе!», «Гроші не пахнуть!», коли більша частина наших письменників сервільно не помічає проблем нашої країни (за винятком семирічної війни).

Абсолютно відверто про голод 1921–1923 рр., зокрема, йдеться у вірші Павла Тичини «Чистила мати картоплю» і у поезії Володимира Свідзинського «Одна Марійка, друга Стеця звалась… » ( зі збірки 1927 р. «Вересень»).

Володимир Підмогильний одним із перших українських письменників торкнувся проблеми голоду в Україні 1921–22-го років. В оповіданнях «Собака» (1920), «Проблема хліба» (1922), «Син» (1923) досліджував теми фізичного і морального геноциду цілої нації, градації падіння або духовного піднесення душі в умовах голоду.

 Звертаємо увагу на фактично перший опублікований вірш Майка Йогансена «Голод» (1921), на його стриманість в описах.

Над полем сохлим
Мертві вітряки,
Немов хрести над віршем
Відзабутим…
Руки не сила підвести…
Ще гірша, о, ще гірша
Доля буде.

І поле й голод.
Це все — ти.
Шляхи — твої пошорхлі руки.
Над тим, що пишеш,
Ці хрести
І в борознах твоїх не зійшли звуки.

Сій же в строфи люте насіння,
Сій же,
Поки ріже твій син твого сина,
Сій же,
Пазурями землю копай,
Лушпайя
Сій бараболі —
Ще карам не край,
Ще боротись довго за волю.

В книзі Юрія Лавриненка «Розстріляне відродження» рекомендуємо звернути увагу на поезію «Голод» (1025)  Гео Шкурупія з вельми відвертими натяками на північного сусіда, на поезії Тодося Осьмачка про голодні села, про закамуфльовані смерті у Михайла Драй-Хмари «Вона жива і нежива» (1922).

Самий великий твір на цю тему у п’єсі «97» Миколи Куліша.

Голод ще не раз пройшовся по нашій країні, до того ж з лиха перетворився у 1932-33 роках на Голодомор - більшовицько-адміністративну акцію винищення сільського населення України, яке не бажало колективізації.

 


пʼятницю, 19 листопада 2021 р.

21 листопада Україна відзначає День Гідності і Свободи.

 Цей день – символ боротьби і перемоги, символ єднання заради найвищих ідеалів цивілізованого світу. Цього дня в нашій державі віддають шану патріотизму та мужності громадян, які були учасниками Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років і стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та прагнень до європейського майбутнього. Всупереч жорстокому тиску антидемократичного режиму, українці об’єдналися і відстояли  своє право на вибір достойного життя та майбутнього.

Революція Гідності повернула  людям віру у цінності і свободи, гідності та самопожертви, а також кинули виклик диктаторству, подвійним стандартам, корупції. Значення подій на Майдані трудно переоцінити, адже протягом листопада 2013 – лютого 2014 років відбулося найважливіше для української нації – пробудження свідомості суспільства.

Цим знаковим подіям в бібліотеці присвячена книжкова виставка «Майдани – наша новітня історія».












середу, 17 листопада 2021 р.

«Через Базар-Голготу до свята воскресіння»

 На завершення відзначення 100-ї річниці Другого Зимового походу книжковою виставкою «Через Базар-Голготу до свята воскресіння» у бібліотеці ім. Петра Панча хочемо рекомендувати тій частині наших відвідувачів, які цікавляться саме національними цінностями і власною історією, головні книжки нашої експозиції – «Листопадовий рейд» Василя Вериги (Київ, 1995), «Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар» (Київ, 1995), «Обеззброєна, але нескорена» Ігоря Срібняка (Київ, 1997).               

Другий Зимовий похід армії УНР - героїчна сторінка історії українського державотворення, відчайдушний крок, майже приречений на поразку, виявився останньою спробою відвоювати незалежність. В запропонованих книжках можна знайти інформацію про безголовий ура-патріотизм і «наполеонівську» самовпевненість Юрія Тютюнника, про таємні домовленості українських урядовців з польським урядом, польською контррозвідкою, про підступне вбивство начальника штабу Повстанчої Армії полковника Юрія Отмарштайна заради знищення компромату – оригінального листа уряду УНР до начальника польського Генерального штабу з проханням не видавати зброю генералові Тютюнникові для його Повстанчої Армії тощо.

Книжка «Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар» ознайомить Вас з історією відзначення в листопаді-грудні 1941 року в окупованій Україні 20-х роковин Базарської трагедії. В українську історіографію вони увійшли як «другий Базар». Керівництво ОУН(м) у Києві на чолі з першим заступником ПУН мельниківців Олегом Ольжичем масштабним відзначенням базарських подій хотіло показати німцям, що за українським визвольним рухом стоять не якійсь маргінали-емігранти, а тисячі місцевих українців.

 

Підготовці відзначення Базарської трагедії передувала її активна реклама в окупаційній пресі, в який на той час ще німецька цензура дозволяла друкувати статті на українську націоналістичну тематику.

Через пресу пропонувалося безпосередньо 21 листопада провести відправи у церквах, на імпровізованих мітингах відчитати реферати, а в школах вчителі мали розповісти молоді, як «її батьки вміли вмирати за неї». Вранці 3 грудня 1941 р. землю з могили загиблих героїв Базару  урочисто перенесли до церкви Андрія Первозванного, де була відслужена панахида.    

 

Незважаючи на відверто антирадянський характер мітингів, нацистів надто налякала така пропагандистська робота, спрямована на пробудження національної свідомості українців, здивувала і сильна самоорганізація націоналістів. Почався активний наступ на український національний рух. Але тепер його об’єктами стали і представники ОУН(м), яких до цього часу німці не зачіпали.

 

Цікаво, що в середовищі ОУН навіть припускали, що гітлерівці навмисно дозволили провести відзначення Базарської трагедії, аби зібрати в одному місці найбільшу кількість українських патріотів і потім їх репресувати, завдавши потужного удару по українському націоналістичному рухові. Саме тоді Олег Ольжич зазначав: «Я думаю, що Другий Базар відкриває черговий етап української революційної боротьби, що по найбільших ускладненнях мусить закінчитися створенням Самостійної Української Держави».

 

Після відступу німців і повернення більшовиків всі насипані під час відзначення 20-ї річниці Базарської трагедії могили та встановлені хрести були знищені.

 

Українці дуже мало про себе знають. Якщо хочемо сильної держави, то мусимо пропагувати героїчні ідеали та вшановувати героїв, жертва яких лягла в основу нашої, а не чужої держави. Історичні міфи часів тоталітаризму заміняють вже новостворені міфи, як писав Іван Дзюба трошки з іншого приводу, «наших-таки лицарів з большой дороги українських реформ» часів незалежності. Українському народі не бракувало і не бракує відданих патріотів, проте йому бракувало і бракує гідних провідників до вимріяного вільного і ні від кого не залежного життя. Вічна пам'ять героям, хто боровся за свободу нашої Батьківщини, а коли прийшов час - гідно прийняв смерть.

 

 

вівторок, 16 листопада 2021 р.

Резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р. затверджено Декларацію принципів толерантності.

  Цією декларацією дається визначення поняття «толерантність», а також вона проголошує 16 листопада Міжнародним днем, присвяченим толерантності, який відзначається щорічно.

Проблема розвитку духовності, зокрема толерантного ставлення до людини, до свого оточення в наш час стала злободенною.

Толерантність стосується як більшості, так і меншості. Меншість не має права виставляти свої власні цінності більшості. Більшість мусить терпіти меншість, але лише так, щоб це не підривало здатність суспільства функціонувати.

З представленої літератури можна дізнатися про значення поняття толерантності в житті людини, як навчити дитину доброзичливого і поважного ставлення до інших.



16 листопада в онлайн-режимі провели тренінг по сплаті за спожиті житлово-комунальні послуги, відкрили особистий кабінет для зручності передавання показників лічильників, розібралися з питаннями, що виникли.