четвер, 30 квітня 2020 р.

Бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з історично-бібліографічною довідкою до Всесвітнього дня свободи преси, заснованого Організацією Об'єднаних Націй у 1993 році і який щорічно святкується 3 травня. За світовими стандартами тиск з боку влади, цензура у будь якому вигляді, створення перешкод для професійної діяльності журналістів, залякування та пряме втручання в діяльність ЗМІ просто неприпустимі.

Зверніть увагу на цей пам’ятник Гонгадзе та журналістам, які загинули за свободу слова.

Тепер можна вже самим розмірковувати про вільну, плюралістичну й незалежну пресу в нашій країні, адже ідеологічний диктат часів СРСР змінився економічним з усіма наслідками. Перелік журналістів, яких втратила незалежна Україна, вражає кількістю, вбивали їх при кожній владі. Зв’язок цих смертей із професійною діяльністю журналістів офіційно визнаний лише в невеликій кількості випадків, але обставини загибелі чи розслідування причин смерті в багатьох випадках викликають сумнів (як, наприклад, загибель від вибуху у власному помешканні тележурналіста телекомпанії «Гарт» Вадима Бойка у 1992 р.).
Найбільш резонансна подія - це вбивство Георгія Гонгадзе. «Нікому не відомий журналіст», з точки зору Банкової, з 1 жовтня 1999 р. в ефірі радіо ФМ «Континент» вів вечірні регулярні передачі «Перший тур з Георгієм Гонгадзе». Ці радіопередачі не лише давали більш повну, порівняно з іншими радіостанціями і телеканалами, інформацію про перебіг виборів президента в Україні, але й надавали всім учасникам кампанії, всім силам, котрі борються, всім слухачам можливість висловитися в прямому ефірі (щоб не вибирати між Швондером і Шариковим). Слід зауважити, що ці виступи містили часом дуже невтішні оцінки чинної влади Леоніда Кучми. І, як вишенька на торті, питання Георгія Гонгадзе, які він поставив Леоніду Кучмі на програмі «Епіцентр» Піховшека (телеканал «1+1»)…
І, на останок, інформуємо відвідувачів нашого сайту, що в нашій бібліотеці є подарунок від автора - книжка колишнього головного редактора газети «Правда Украины» Олександра Горобця, якому все ж таки пощастило вирватися з Лук’янівського слідчого ізолятора, куди він потрапив унаслідок міліцейської провокації за підтримку партії «Громада». Можливо, книжка «Босиком по битому стеклу» в чомусь і дещо суб’єктивна, але в ній надзвичайно багато інформації для тих, хто в часи президентства Кучми намагався нічого не бачити і не чути.
Отже, за свободу слова та за рівність прав у суспільстві потрібно боротися зараз і в майбутньому.

Бібліотека ім.П.Й.Панча пропонує

Англійська для всіх - це нова група для початківців, на період карантину, веде вчитель англійської мови, музикант Михайло Сіромля (Міка Чуєв). Щосереди о 13-00 по Skype. Довідки за телефоном 0675094468. Фото з уроку від 29 квітня. 


Щовівторка, 17:00, по Skype - французький розмовний клуб з Вікторією Томенчук. Довідки за телефоном 0675094468 Фото з уроку 28 квітня.


28 квітня, по Skype, вивчали українську мову. Урок провела Оксана Жованик. Уроки відбуваються щовівторка 16:00. Долучайтеся! Довідки за телефоном 0675094468


28 квітня, по Skype, відбувся тренінг "Смартфон - це просто. 50+". Тренінг провела бібліотекар С.Ласкіна


27 і 30 квітня відбулись Онлайн тренінги по Skype з каліграфії - красного письма. Тренінг приводимо - два рази на тиждень: понеділок та четвер, 13:00. Долучайтеся!


"МИР! ПРАЦЯ! ТРАВЕНЬ!"


 Багато хто пам'ятає цей легендарний лозунг.
        Довгий час 1Травня відзначали як День міжнародної солідарності трудящих всіх країн. В 1997 році це свято перейменували в свято весни і праці. Але переважна більшість людей навряд чи уявляє собі, що це свято має язичницьке коріння
          Три тисячі років тому жителі стародавньої Італії поклонялись богині Майї, покровительці землі і родючості. На її честь і був названий останній день весни, а в його перший день влаштовували святкування.
            З роками свято поширилося по всій Європі. В цей день в багатьох країнах молоді люди збирають лугові квіти і дарують своїм коханим. Але з якими б традиціями народи не пов'язували 1 травня, для більшості людей це просто весняне свято, свято кохання, оновлення та очікування кращих змін. Зі святом!



неділя, 26 квітня 2020 р.

«Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС». Бібліотека ім. Петра Панча пропонує вшанувати загиблих ліквідаторів і постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, всіх наших славних ветеранів-чорнобильців за їх мужність і героїзм, який врятував мільйони життів.



А рівно 32 роки тому у Києві відбулася подія, яка мала безпосередній стосунок як до Чорнобильської катастрофи, так і до того, що сталося у близькому майбутньому - до проголошення незалежності країни, до появи в ній громадянського суспільства і вільної преси, зрештою, до Майдану, духом якого так охоче клянуться сучасні політики.

пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

"Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі"


26 квітня 1986 року, тридцять чотири  роки тому, сталася жахлива трагедія на Чорнобильській АЕС. Багато людських доль обпалила своїм смертоносним сяйвом Полинова зоря. Спливають роки, сплітаючись у десятиліття, а чорний день Чорнобильської катастрофи залишається величезним горем для нас, українців.

Книжкова виставка «Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі», націлює кожного переосмислити причини найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, замислитися над тим, що ми винесли з гірких уроків Чорнобиля, чи все робимо для того, щоб ніколи не повторилася така трагедія.
Чорнобильська аварія 
зачепила майже кожну родину в Україні і стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок і випробувати долю в умовах карантину Covid-19. Давайте берегти світ!
На фото: учвсник ліквідації аварії на ЧАЕС Романов Дмитро Васильович.





вівторок, 21 квітня 2020 р.

В умовах карантину в Україні бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з віртуальною бібліографічною виставкою «Микола Зеров: «неокласик» і «терорист». Вона розповідає про життя і творчість Миколи Зерова, 130-річчя від дня народження якого ми відзначаємо 26 квітня цього року.

Микола Костьович Зеров (1890–1937) — український поет, літературознавець, критик, полеміст, лідер «неокласиків», відомий майстер сонетної форми, перекладач античної поезії. Народився він у Зінькові на Полтавщині в багатодітній родині вчителя ( 11 дітей ). Навчався в одному класі з Остапом Вишнею. Життя Миколи Зерова видалося надзвичайно складним. У 33 роки Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти.
Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників. У 1926 р. офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях. Зеров далі виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях.


20 квітня відбувся Онлайн тренінг по Skype з каліграфії - красного письма. Тренінг - два рази на тиждень: понеділок та четвер, 13:00. Долучайтеся!



Увага! Увага! Розмовний клуб з Viktoria Piavka в середу 22 квітня, 17-00. Будь ласка, плануйте розклад. Заняття проходять в Zoom. Так само, дивіться розклад подій в місті на сторінці DreamKyiv. Фото з уроку від 15.04.2020

пʼятниця, 17 квітня 2020 р.

В умовах карантину в Україні бібліотека ім. Петра Панча пропонує відвідувачам нашого сайту ознайомитися з бібліографічною довідкою про життя і творчість Марка Бараболі, 110-річчя від дня народження якого ми відзначаємо 19 квітня цього року. Саме під цим псевдонімом наприкінці 20-х років ХХ століття увірвався у закарпатську літературу « король закарпатського гумору » Іван Федорович Рознійчук ( 19.04.1910 – 27.11.1945 ).


Він був найстаршим серед шести дітей у сім'ї Федора та Анастасії Рознійчуків. Хата була в центрі села поруч із церквою, школою. Батьки робили все, аби їх діти потрапили до середовища освічених людей. Після чотирьох класів місцевої народної школи, Іван навчався в Ясінянській школі. З 1924 року – в Торговельній академії в Ужгороді (1924-1926) та Мукачеві (1926-1928). Cтудентом почав писати сатиричні вірші та оповідання.
Після кількох проб у книгарнях і страхових товариствах, він пішов працювати в школу. З 1934 року по селах на Хустщині, пізніше на Рахівщині. За те, що прагнув прищепити учням любов до рідного слова, національної культури, часто мав неприємності на роботі, його пересліду-вали шкільні інспектори, жандарми робили обшуки, тому змушений був змінювати місце роботи.
На його очах відбулася трагедія знищення Карпатської України, незалежність якої була проголошена 15 березня 1939 р. Коли було проголошено Закарпатську Україну, Рознійчука внаслідок доносу арештували як неблагонадійного січовика і біля двох тижнів утримували у в'язниці. Його батька, разом із шістьма іншими селянами, угорські фашисти відвели з рідного села до урочища Кевелів і там замучили. Знайшли у рові порізаного, з розпоротим животом, в який було запхано черевика.
Літературознавець Юрій Болега у спогадах, опублікованих в 2009 р., писав: « В кінці 1930-их – на початку 1940-их років Марко Бараболя працював над сатиричним романом « Гаврило Мотовило, його життя і клопотації », в якому хотів показати буття і безнадійні турботи верховинського інтелігента-невдахи за старих режимів. На жаль, рукопис роману не зберігся. За свідченням рідних, у 1942 р., рятуючи твір від мадярських жандармів, автор закопав його у землю. Коли ж по війні вибрали той сховок з землі, перезволожений папір на сонці розсипався в порох.»
У 1943 р. Іван Рознійчук був мобілізований в угорську армію. З угорського полку він утік, перейшов лінію фронту до радянської армії, але там був відправлений у концтабір. Не виключено, що в таборі працював перекладачем. Тому похований у братській могилі разом з іншими червоноармійцями у колишній станиці Пашківській, зараз передмістя Краснодара. В обліковій картці, яка зберігається в Міністерстві оборони Росії, вказане його військове звання – рядовий. Зрозуміло, що полоненого ворожої армії не поховали б разом із загиблими червоноармійцями. Прізвище Івана Федоровича Рознійчука значиться на одній із 12 мармурових плит, на кожній викарбовано 42 імені.
Прізвище Івана Федоровича Рознійчука на могильній плиті восьме знизу.

16 квітня відбувся Онлайн тренінг по Skype з каліграфії - красного письма. Тренінг - два рази на тиждень: понеділок та четвер, 13:00. Долучайтеся!



четвер, 16 квітня 2020 р.

16 квітня відбувся урок з вивчення англійської мови по Skype.

 Урок присвячений Нідерландам. Гість уроку Juul Bockling розповіла про себе, про свою прекрасну країну. Викладач англійської мови Natalia Ruda. Наступний урок відбудеться в понеділок 20 квітня 11:00.


пʼятниця, 3 квітня 2020 р.

Уряд посилює обмеження


Читання по колу. Андрій Любка



 Андрій Любка - відомий український письменник рекомендує читати книжки. Прислухаймось!

Пропонуємо книжкову виставку « Любов до України – єдине багатство ». До Дня народження Олеся Гончара.

Олесь Гончар – ровесник нашої держави – Української Народної Республіки. Прийшов в післявоєнну літературу молодим з новелою про любов  « Модри Камень ». Олесь Гончар надіслав її Петру Панчу, з яким листувався в передвоєнні роки. Петро Панч не забарився з відповіддю, в листі від 3 березня 1946 р. він написав: « Знайшовся  - таки слід Тараса!.. Гарне оповідання. Свіже, щире, переконливе… Я дуже радий за Вас. Продовжуйте в цьому ж дусі.» Без жодних зауважень  ця новела була надрукована в журналі « Україна ». І одразу авторові було вчинено винятково лютий рознос в передовиці газети « Радянська Україна ».

А вже наступними були « Альпи », які високо оцінив Юрій Яновський. А Остап Вишня 11 липня 1947 р.  звернувся до Олеся Гончара зі зворушливим листом « Ви ввійшли в літературу як справжній, хороший, ласкавий письменник. Дозвольте мені, старому робітникові на цій ниві, потиснути Вашу руку і, коли Ваша на це буде ласка, - обняти Вас і поцілувати.
Я хочу, щоб Ви знали, яка радість обгортає мене, коли мені довелося жити в той час, як живе на світі Олесь Гончар. » 
Фантастичний початок: Сталінські премії за « Прапороносці », класик у неповні тридцять років! Другий, після П.Тичини лауреат Шевченківської премії. Ленінська премія за роман у новелах « Тронка ».
А далі був « Собор », про який В.Коваль в своєму дослідженні  « Собор » і навколо собору» ( Київ, Молодь, 1989 ) писав наступне :  « Собор » тоді читали всі – і навіть ті, хто майже ніколи нічого не читав, і ті, хто не знав української мови, хто давно забув її й тепер нагадував собі по гостро критикованому роману. Всі знали про роман, щось чули про нього Великі хвилі навколо нього крутилися і в зарубіжних радіо голосах. Дехто навіть розчаровувся, не знайшовши в ньому чогось надто смаженого. А де ж та церковщина та антирадянщина, про що всі кричать?.. Правду ж в романі написано, і завод справжній, і люди, і бюрократи наші рідні… Страшнішої правди про нас тоді не було. Але у дикій веремії навколо « Собору »  знов все розділилося надвоє: хто за нього, того гнали й переслідували, хто проти – знов блага нові діставав ».
Саме в ці дні ми відзначаємо сумну дату - 50 років з початку 20-річного безпрецедентного нищення і замовчення роману « Собор » в Україні і колишньому СРСР. Так, Євген Сверстюк  потрапив до таборів за свої есе ( і у т.ч. за « Собор у риштуванні »).
Олесь Гончар все своє життя відстоював право нашого народу на свою рідну мову: « …на Україні брежнєвські намісники, імперські холопи й наші доморощені держиморди наввипередки, з ренегатською запопадливістю сотнями й тисячами закривали українські школи, виганяли українську мову з установ, з усіх сфер життя. Людину за прихільність до українського слова могли позбавити роботи, ошельмувати, зацькувати, а то й відправити з ярликом націоналіста в мордовські чи ще якісь віддаленіші табори » ( з виступу Олеся Гончара на сесії Верховної Ради Україні 26 жовтня 1989 р. ). А ось  його запис у щоденнику від 06.02.1986 р. « Відкрився ХХVII з’їзд Компартії України. Цілий день балаканини і жодного слова українською мовою ( хоча в складі делегатів 65% українців )… Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було ж! І перший нищитель мови – він, Щербицький. З садистською послідовністю виганяє українську мову з усіх нарад, установ, із радіо; в школі за русифікацію встановив учителям надбавку в 15 крб., чи то пак 30 срібляників ».
А в січні 1990 р. був його виступ на мітингу з нагоди свята соборності України «  Не люблю слово « ланцюг », віддаю перевагу термінові іншому, тож скажу, що жива оця сув’язь людей різних поколінь, всі оці сини й дочки народу, що численно вийшли сьогодні на українські шляхи, вони переконливо засвідчують силу національного відродження.  Єднаються сьогодні не просто землі, міста, ландшафти, це ж єднається нація, єднається її колись розтерзана, зранена, але не вбита, знову воскресаюча душа! »
Всі ми були вражені надзвичайно достойною поведінкою Олеся Гончара під час   студентського голодування в наметовому містечку на Хрещатику в жовтні 1990 р. : « студенти, діти продемонстрували на всю соборну Україну, як треба боротися за демократію, яка живе в юних душах готовність до самопожертви, безкорисливість, безамбітність»
За кілька днів до смерті Олесь Гончар написав у щоденнику:  « Коли звернув зі стежки в густі трави, то коники так і бризнули з-під ніг! Яка таки гарна в нас мова: коники бризнули з-під ніг! Дякую Богові, що дав мені народитися українцем ».                             

               

Вдосконалюємо мову!