вівторок, 26 жовтня 2021 р.

Пропонуємо книжкову виставку «Шляхами подвигу і слави», присвячену вигнанню нацистських окупантів із України.

 

Вклонися, моя Україно, цим людям величним і скромним,

що в назвах фронтів титанічних пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш своїм поколінням потомним,

чому їм довічну пошану твій вдячний народ оддає!

  У 1944 році було проведено ряд операцій, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А», зайняти всю Україну і Крим.       В результаті успішних операцій Житомирсько – Бердичівської, Кіровоградської, Корсунь –Шевченківської, Рівненсько – Луцької, Карпатсько – Ужгородської  закінчилося звільнення України в її довоєнних кордонах. 28 жовтня 1944 року завершилося звільнення Закарпатської України.



26 жовтня відбувся черговий онлайн тренінг «Смартфон та інформаційна культура» Розбиралися з додатком «Дія». Тренінг провела бібліотекар Ласкіна С.А. Знання на відстані смартфону. Тренінги відбуваються щовівторка 12:00.




 

пʼятниця, 22 жовтня 2021 р.

20 жовтня відбувся черговий онлайн урок англійської мови для початківців. Викладач - вчитель англійської мови, музикант Михайло Сиромля ( Міка Чуєв). Заняття відбуваються щосереди об 11:00. Довідки за телефоном 067 509 44 68

 


19 жовтня відбувся черговий онлайн тренінг " Смартфон та інформаційна культура". Тренінг провела бібліотекар Ласкіна С.А. Знання — на відстані смартфону.

 


17 жовтня відбувся онлайн урок з каліграфії - красного письма.

 Заняття з каліграфії відбуваються щонеділі о 12:00. Каліграфія – це майстерність, можливість заявити світові про унікальність досвіду кожної людини, про те, що кожен з нас – особливий і неповторний.



Добра традиція дарувати книги.

Колектив бібліотеки і читачі щиро вдячні Іванові Петрушенко за подаровані бібліотеці книги. Така увага до бібліотеки радує, надихає.

















 

середа, 20 жовтня 2021 р.

Наша книжкова виставка «Голосіїв — перлина Києва» присвячена сторіччю створення Голосіївського району міста Києва, який у різні роки свого існування мав різні назви.

 Основну увагу наших відвідувачів ми спрямовуємо на персоналії визначних письменників, поетів, літературознавців, які або жили, або працювали на території навколо бібліотеки ім.Петра Панча.

Вулиця Кузнецька (зараз Антоновича) з 30-х років ХІХ століття була однією з центральних нашого району. Саме на розі вулиць Жилянської та Кузнецької знаходився дерев’яний будиночок з мезоніном і садочком дійсного статського радника, професора російської історії університету Святого Володимира Володимира Антоновича.

Ближче до нашої бібліотеки знаходився будинок на вулиці Бульйонській (пізніше Боженка, зараз Казимира Малевича, батька «Чорного квадрату»), 14, який належав тітці жінки Максима Тадейовича Рильського Агафії Йосипівні Квашніній. Саме 19 березня 1931 р. (у день народження поета) його заарештували і після обшуку пішки під конвоєм повели з Бульйонської через місто до Лук’янівської тюрми. Цю вулицю Максим Тадейович у 1935 р. увічнив у ліриці ( «Сьогодні над Бульйонською  моєю // Ключем перелітали журавлі»).                                          Нам приємно відзначити, що поруч з нашою бібліотекою (навпроти нашого кварталу) на розі вул. Антоновича і вул. Федорова (буд. 64/16) знаходиться будинок (зараз там бізнес-центр), в якому вісім років мешкав Олександр Олесь (Кандиба) з маленьким сином Олесем (майбутнім Олегом Ольжичем). Саме тут поет відчув всі «принади» багатоденного гарматного бомбардування нашого міста так званими братами з Росії і став свідком загибелі друга в іншій кімнаті його квартири під час обстрілу. Поезії Олександра Олеся про кохання («З журбою радість обнялась») чарівні, не можуть нікого залишити байдужим, можливо, вони трошки немодерні у порівнянні з «перлинами» так званого укрсучліту. 

З непарного боку вулиці Великої Васильківської  -  будинок 85-87 (орієнтир — ресторан «Ешак»), в якому мешкав Володимир Підпалий (1936-1973). І досі залишаються в таємниці обставини його смертельного захворювання, яке спричинило, за деякими джерелами, спілкування і пригощання (чаєм чи чимось іншим!) працівниками Комітету Державної Безпеки УРСР.  Читачі поважного віку можуть згадати  рядки з вірша Підпалого «По гратах Україну пізнаю…», який був на вустах молоді у першій половині 1960-х. На одному з поетичних вечорів Максим Тадейович Рильський вдячно поцілував у чоло Володю за вірш про матір. Володимира Підпалого надзвичайно високо цінувала Ліна Костенко. Рідко хто із мемуаристів, згадуючи про шістдесятників, обходив тему похорону поета. Це був 1973-й — рік полювання на відьом. На поминальному обіді заробляли портфелі сексоти і наклепники. Далі був письменницький партком «Поминальна вечеря у Підпалого». Мертвому Підпалому ставили у вину, що до нього на похорон прийшло людей більше, аніж до Корнійчука, і  що було дуже багато студентської молоді.                                                                                                                      А трошки далі, але вже по вулиці Антоновича, майже перед Володимирським ринком, – будинок №107, в якому до 1923 р. мешкав шанувальник Олександра Олеся Павло Тичина, бард Радянської України (до речі, у фонді Петра Панча, іменем якого названо нашу бібліотеку, ми знаходимо вірш  «Пісня сліпих», записаний на клаптику паперу молодим Павлом Тичиною). Недалеко і Байковий цвинтар, в одному із склепів якого Тичина разом з друзями переховувався від прихильників «За Великую, Единую и Неделимую Россию» у 1919 р.                                А на Володимиро-Либідській після повернення в СРСР мешкав. Віктор Платонович Петров (творчий псевдонім - В. Домонтович, Віктор Бер) - київський літературознавець, прозаїк, філософ, археолог, історик і культуролог, знакова фігура в історії української літератури, екстравагантний і естетичний провокатор і містифікатор.                                                                    Під псевдонімом В.Домонтович видає повість «Дівчина з ведмедиком» (1928), яку офіційні літературні критики одразу зарахували до «дрібнобуржуазної, поміщицької літератури», що не відповідала інтересам нового комуністичного суспільства. Як Віктор Петров видає біографічні повісті «Аліна і Костомаров» (1929), «Романи Куліша» (1930). Виступає проти Агатангела Кримського зі звинуваченням в буржуазному націоналізмі. З початку 30-х співпрацює зі спецслужбами СРСР. З 1942 р. на окупованій німцями території і на еміграції у Західній Німеччині.. З 1949 р. в СРСР, у  1965 р. за свою розвідницьку діяльність В. Петров був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня. Досі невідомо, яку місію виконував Віктор Петров у середовищі української еміграції і чи є на ньому вина за сотні й тисячі українців, викрадених СМЕРШем у повоєнний час.

Остання літературна адреса у нашій виставці - Велика Васильківська, 132, де мешкала родина Кисельових: батько Володимир Леонтійович (1922-1995), відомий своїм твором «Девочка и птицелет»  і його сином Леонідом (1946-1968), поезії якого викликають щире захоплення небайдужих киян. Пропонуємо охочим двотомник Леоніда Кисельова «Над київськими зошитами», подарований бібліотеці нашими бібліотекарками Ріттою Лебедєвою і Наталією Недбайло, які, на жаль, відійшли в інші світи.                                                                            Відвідуємо бібліотеки, читаймо книжки, постійно вдосконалюємо свої знання. Все це потрібно для того, щоб мислити сучасно в умовах, коли занадто багато людей в Україні втягнулося в гонку споживання, матеріальних благ, нехтує історією своєї країни. А навколо нас – криза моралі, жорстокість, постаріння населення і створення різноманітних новітніх міфів. Памятаймо Максима Тадейовича, який застерігав: «Хоч номінально ми в Європі, в найкращій із її країн, але фактично в Конотопі…».   



 




вівторок, 12 жовтня 2021 р.

Пропонуємо книжкову виставку «Вітчизну прославили мужністю», присвячену Дню Покрови Пресвятої Богородиці, Дню українського козацтва, Дню захисника і захисниці України.

Перша частина нашої виставки включає книжки, присвячені історії цього дня як військового й громадського свята. З точки зору дослідників Покрова замінила давнє дохристиянське божество - Велику Матір-покровительку людей і всього живого на землі. Свято Покрови є храмовим святом багатьох міст і сіл України.                                                                                    Друга частина нашої виставки включає видання про перших визначних захисників нашої землі - князя-войовника Святослава, князя Володимира Святославовича-хрестителя.          Третя частина нашої виставки присвячена мужнім оборонцям нашої землі, видатним воїнам доби козацької України - Петру Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, Івану Виговському та іншим героям опору польській шляхті, турецькому султану, підступному північному сусідові в боротьбі за незалежну Україну.Четверта частина виставки розповідає про героїв війни з більшовицькою Росією – героїв Крут, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Петра Болбочана. Не забули ми і про абсолютно окрему роль Нестора Махна у цій війні.У п’ятій частині нашої виставки представлені книжки, присвячені українцям - воїнам Радянської армії, прорадянським партизанам, повстанцям ОУН-УПА. Всі вони зробили величезний внесок у розгром фашизму. Окремо подаємо повість «Огненне коло» Івана Багряного про трагедію під Бродами.                                                                                                                                      Насамкінець представлені книжки про події сьогодення – про війну на сході України. Пропонуємо уважно читати книжки про історію нашої країни, адже зі змінами тієї  чи іншої влади одні і ті ж події в історії можуть висвітлюватися абсолютно по-різному.






понеділок, 11 жовтня 2021 р.

4 жовтня вивчали онлайн українську мову з викладачем Оксаною Жованик.

Заняття відбуваються щопонеділка 12:30. Довідки 067 509 44 68. Кожна національна мова має свою історію, культуру. Історія української мови, як і самого народу, вельми трагічна. Але тернистий шлях її формування довів, що наша мова безсмертна, нездоланна, заслуговує на пошану з боку інших народів.



10 жовтня відбувся урок з каліграфії - красного письма. Заняття з каліграфії відбуваються щонеділі о 12:00. Каліграфія – це майстерність, можливість заявити світові про унікальність досвіду кожної людини, про те, що кожен з нас – особливий і неповторний.


 

10 жовтня вдосконалювали польську мову з викладачем-волонтером Евою Гоцловські.

 



пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

Червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Книжковою виставкою « Через терни Гетсиманського саду » ми вшановуємо пам’ять Івана Багряного, якого в Радянському Союзі було заборонено не тільки видавати, а й цитувати та згадувати в публікаціях.

  Іван Багряний (справжнє ім'я: Лозов'яга Іван Павлович (також: Лозов'ягін) [19 вересня (2 жовтня1906ОхтиркаХарківська губерніяРосійська імперія — 25 серпня 1963Новий УльмФРН) ] — український поетпрозаїк, художник, публіцистполітичний лідер, борець за права людини (без поділу на національності і соціальні стани), один із ініціаторів створення Української Головної Визвольної Ради, у 1957-1961 рр. - голова Виконавчого органу Української Національної Ради і заступник президента УНР в екзилі, один із засновників об’єднання українських письменників «Мистецький український рух», організатор потужної Української революційно-демократичної партії, засновник і редактор газети «Українські вісті».  Народився в сім'ї муляра, у шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі. Літературний вундеркінд, з восьми років отримав репутацію «мазепинця». Закінчив в Охтирці вищу початкову школу, 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. У 1926-1928 рр. навчався у Київському художньому інституті. Активний член опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з  Валер'яном ПідмогильнимЄвгеном ПлужникомБорисом Антоненком-Давидовичем,  Тодосем Осьмачкою  та іншими.                                                                                                                                                 У 1920-х роках видав збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», п'єсу «Бузок» про графоманів. У 1929 році за допомогою Антоненка-Давидовича видав поза цензурою віршовану поему «Ave Maria», яка майже миттєво була заборонена й вилучена з книгарень. 1930 року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». В офіційній пресі характеризувався як співець куркульської ідеології.  З 1932 р. – багаторічний в’язень і засланець, двічі втікає з заслання, потрапляє до камери смертників. Навесні 1940 року Багряного із відбитими легенями і нирками відпустили з тюрми з забороною виїзду з Охтирки. Автобіографічні подробиці про ці роки життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський».                                                           Під час Другої світової війни був в українському підпіллі, перебрався до Галичини, працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Ховаючись від арешту за 14 днів у 1944 році написав один із своїх найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»), у Тернополі написав поему «Гуляй-Поле». У складі підрозділу УПА був у Хорватії, про що написав у своєму романі «Люба» (прототип - дівчина-радистка з його загону). На жаль, письменник власноруч знищив в еміграції свій рукопис після конфлікту зі своїми «непримирен-ними» борцями за «ідейну чистоту» проти «комуністичної  5-ої колони» на українському Заході. Про події Другої світової війни написав кілька творів, зокрема повість «Огненне коло» (про трагедію під Бродами), роман «Людина біжить над прірвою» (про трагічні долі людей у вирі війни).        1945 року Багряний потрапив до Німеччини, де написав найяскравіший свій твір «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1963 року була розпочата акцію за надання Іванові Багряному Нобелівської премії з літератури, але раптова смерть письменника перешкодила цьому. Ще за двадцять років до написання  Солженіциним «Архіпелагу ГУЛАГ» твори Івана Багряного «Сад Гетсиманський» та «Тигролови» були перекладені на кілька європейських мов і мали схвальну оцінку літературних критиків. Проте за своє передбачення, що незалежна Україна може відновитися завдяки зусиллям тих, хто перебував у лавах комуністичної партії і в комсомолі, він і досі перебуває під вогнем критики опонентів.

Закінчуємо нашу інформацію такими словами Івана Багряного: «Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості».



Пропонуємо вам книжкову виставку « Михайло Драгоманов: архітектор європейської України» ( До 180 - річчя від дня народження М.П. Драгоманова)

 Яскравий слід в духовному житті українського народу залишив М.П. Драгоманов як ідеолог нового українства. Коли ми говоримо про національне пробудження і відродження української культури  в XIX  ст., то неодмінно  мусимо  торкнутися майже  всіх  наукових та культурних проблем, що їх намагався  розв’язати  Драгоманов. Вони стосуються історичної науки, літератури, фольклору, етнографії, освіти, поширення наукових та політичних знань серед народу, творення нової української абетки, видання журналів, книжок, заснування нових просвітительських організацій, створення першої політичної української партії… Недарма постать Драгоманова здавна ставлять на Україні  поряд з могутньою постаттю Тараса Шевченка.

Діяльність Драгоманова на ниві визвольної боротьби українського народу має ще одну незабутню сторінку – саме він підніс українську справу на всеєвропейський  і світовий рівень . І не лише своїми публіцистичними статтями та працями з питань фольклористики. Вперше в історії українського народу  Драгоманов став на захист його духовності, виступив проти паплюження і денаціоналізації, проти заборони царськими указами мови багатомільйонного народу.

У травні 1878 р. Михайло Драгоманов виступив в Парижі на літературному конгресі зі сміливою доповіддю « Література українська, поскрибована російським урядом  « Членам конгресу, - сказав учений,- можливо, важко буде повірити в те, щоб ціла література  в Європі була заборонена і щоб така нечувана подія могла відбутися в середині XIX століття». Наприкінці доповіді  Михайло Петрович звернувся до конгресу із заявою від імені  всього  українського народу, у якій висловив надію, що конгрес не залишиться осторонь і знайде спосіб допомогти Україні в  ситуації , що склалася. Це були справді сміливі слова, сказані на захист української мови.

Його недарма називали апостолом правди і науки: зазнавши втрат і страждань, він із честю проніс звання Першого Посла України в Європі.