пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

Червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Книжковою виставкою « Через терни Гетсиманського саду » ми вшановуємо пам’ять Івана Багряного, якого в Радянському Союзі було заборонено не тільки видавати, а й цитувати та згадувати в публікаціях.

  Іван Багряний (справжнє ім'я: Лозов'яга Іван Павлович (також: Лозов'ягін) [19 вересня (2 жовтня1906ОхтиркаХарківська губерніяРосійська імперія — 25 серпня 1963Новий УльмФРН) ] — український поетпрозаїк, художник, публіцистполітичний лідер, борець за права людини (без поділу на національності і соціальні стани), один із ініціаторів створення Української Головної Визвольної Ради, у 1957-1961 рр. - голова Виконавчого органу Української Національної Ради і заступник президента УНР в екзилі, один із засновників об’єднання українських письменників «Мистецький український рух», організатор потужної Української революційно-демократичної партії, засновник і редактор газети «Українські вісті».  Народився в сім'ї муляра, у шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі. Літературний вундеркінд, з восьми років отримав репутацію «мазепинця». Закінчив в Охтирці вищу початкову школу, 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. У 1926-1928 рр. навчався у Київському художньому інституті. Активний член опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з  Валер'яном ПідмогильнимЄвгеном ПлужникомБорисом Антоненком-Давидовичем,  Тодосем Осьмачкою  та іншими.                                                                                                                                                 У 1920-х роках видав збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», п'єсу «Бузок» про графоманів. У 1929 році за допомогою Антоненка-Давидовича видав поза цензурою віршовану поему «Ave Maria», яка майже миттєво була заборонена й вилучена з книгарень. 1930 року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». В офіційній пресі характеризувався як співець куркульської ідеології.  З 1932 р. – багаторічний в’язень і засланець, двічі втікає з заслання, потрапляє до камери смертників. Навесні 1940 року Багряного із відбитими легенями і нирками відпустили з тюрми з забороною виїзду з Охтирки. Автобіографічні подробиці про ці роки життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський».                                                           Під час Другої світової війни був в українському підпіллі, перебрався до Галичини, працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Ховаючись від арешту за 14 днів у 1944 році написав один із своїх найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»), у Тернополі написав поему «Гуляй-Поле». У складі підрозділу УПА був у Хорватії, про що написав у своєму романі «Люба» (прототип - дівчина-радистка з його загону). На жаль, письменник власноруч знищив в еміграції свій рукопис після конфлікту зі своїми «непримирен-ними» борцями за «ідейну чистоту» проти «комуністичної  5-ої колони» на українському Заході. Про події Другої світової війни написав кілька творів, зокрема повість «Огненне коло» (про трагедію під Бродами), роман «Людина біжить над прірвою» (про трагічні долі людей у вирі війни).        1945 року Багряний потрапив до Німеччини, де написав найяскравіший свій твір «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1963 року була розпочата акцію за надання Іванові Багряному Нобелівської премії з літератури, але раптова смерть письменника перешкодила цьому. Ще за двадцять років до написання  Солженіциним «Архіпелагу ГУЛАГ» твори Івана Багряного «Сад Гетсиманський» та «Тигролови» були перекладені на кілька європейських мов і мали схвальну оцінку літературних критиків. Проте за своє передбачення, що незалежна Україна може відновитися завдяки зусиллям тих, хто перебував у лавах комуністичної партії і в комсомолі, він і досі перебуває під вогнем критики опонентів.

Закінчуємо нашу інформацію такими словами Івана Багряного: «Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості».



Немає коментарів:

Дописати коментар