середа, 26 квітня 2023 р.

24 квітня в бібліотеці ім.П.Й.Панча відбулася зустріч з волонтером, просвітником і педагогом, представником територіальної оборони Сергієм Соколовим. Він є автором книги «Історія в моментах. Україна/московія» (Київ, 2022).

  Представляючи свою книжку, автор зазначив, що кожному із нас необхідно знати історію України. Сергій Соколов вважає, що своєю творчістю він закликає читачів до формулювання чітких відповідей на найважливіші питання: «Що для тебе Україна? Хто ми – українці? Що ми знаємо про свою історію та ідентичність? Що ми вже зробили і що нам треба ще зробити для своєї рідної країни, щоб вона стала успішною?» 

Наскільки вдалою вийшла спроба автора у цьому досить невеликому за розмірами виданні поставити саме ці питання перед майбутніми читачами і дати конспект лаконічних  відповідей на ці доленосні питання, покаже час. А у присутніх виникли питання до автора щодо доцільності повернення  до обовязкового вивчення історії України в університетах. Не може людина вважатися культурною, володіючи лише мінімальними знаннями з якоїсь конкретної фахової дисципліни.

Відвідувачі заходу погодилися з автором, що спроби умиротворити або не дратувати агресора призвели до жахливих наслідків: одні росіяни з  задоволенням вбивають українців, грабують їх будинки і гвалтують їх жінок, а інші сидять удома і не без задоволення за цим спостерігають. 

 

Йшлося і про те, що серед українських істориків є і такі автори, які тут народилися, тут живуть, люблять цю землю, люблять Україну, але без нашої мови, нашої історії, наших героїв, нашої культури.

 

Україна подолала Радянський Союз  фізично,  проте його спадщина і досі зберігається в нас морально і ментально. Моральні і духовні цінності завжди потрібні нам. Памятаємо «Свобода народам! Свобода людині!» Ми прагнемо бути вільними людьми, бо саме свобода надає смислу існування людини і усьому людському життю.

Українцям на відміну від білорусів і московитів не потрібні царі або поводирі.

Книга Сергія Соколова звертає увагу на потребі плекати національну гідність.                            Бути українцем означає володіти українською мовою або прагнути до оволодіння нею, саме вона перетворює нас із населення в єдиний народ. Існує єдиний український народ на всьому просторі своєї території. Ось такі висновки були зроблені під час нашої дискусії.

Спільними громадськими зусиллями розвиваємо сучасну культуру, плекаємо наші бібліотеки, поширюємо інформацію про Україну і її історію у світі, в перекладах цієї книжки та нашої літератури за кордоном.

Сподіваємось, що книга С.Соколова знайде шлях до читача і стане уроком нашому сьогоденню та дороговказом у відновленні національної свідомості.






вівторок, 25 квітня 2023 р.

37 років тому 26 квітня сталася Чорнобильська катастрофа.

 У 2022 році Чорнобиль пережив нове випробування  російською окупацією, коли з 24 лютого до 2 квітня ЧАЕС була захоплена рашистами. З початком російської агресії Україна і світ опинилися під загрозою нової катастрофи. 24 лютого саме по цій землі проїхала російська бронетехніка, здіймаючи радіоактивний пил у повітря. Чорнобильська станція була захоплена силою, зброєю. Росія перетворила і цей об'єкт на арену війни. 30-кілометрову зону відчуження окупанти використовували для підготовки нових атак проти нашої оборони, а сама ЧАЕС опинилася під загрозою пошкодження і руйнування. На щастя, глобальної катастрофи не сталося, але й після виходу російських військ з території ЧАЕС знадобляться роки, щоб дослідити, які захоронення радіоактивних відходів вони пошкодили, як в результаті цього розповсюдився радіоактивний пил та якої шкоди російські варвари завдали українській землі.    36 днів вони тримали в окупації працівників ЧАЕС, намагаючись забрати в них контроль над станцією. Поставили під загрозу ядерного лиха Україну, Європу і весь світ. Ще й до всього крали та оббирали все, що бачили довкола. А коли тікали — вивезли з собою усе, що має хоч найменшу цінність.                                                                                                                  На противагу цьому неймовірну гордість викликають українці — працівники станції, які відстояли ЧАЕС, уберегли нас від біди. Вони — справжні герої. Дякуємо, що зберегли ЧАЕС!



неділя, 23 квітня 2023 р.

"Лебедина зграя" Василя Земляка

 


Я навіть мертвий не знайду спокою,

Якщо мої слова не будуть вражати людей.

                                                                                             В. Земляк


Сьогодні, 23 квітня, виповнюється 100 років від дня народження Василя  Земляка (справжнє ім’я - Вацлав Сидорович Вацик) - українського письменника та кіносценариста. Бібліотека  ім. Петра Панча підготувала історичну довідку. Народився в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. У школі Вацлав захоплювався читанням книг і вже тоді почав писати свої перші вірші, п’єси та оповідання. А ще з дитинства він мріяв стати льотчиком, тому у 1940 році вступив до Харківського авіаційного училища. Під час Другої світової війни воював у складі партизанського загону, двічі був поранений, другий раз – важко, куля розтрощила кістку на нозі, і це надовго прикувало його до ліжка. Друкуватися почав після війни. У 1945 році було видано його перші твори. У 1957-му Василя Земляка було прийнято до Спілки письменників України.  

До його літературної спадщини належать повісті «Рідна сторона» (1956), «Кам'яний брід» (1957), «Гнівний Стратіон» (1960), «Підполковник Шиманський» (1966), роман-дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті. Але справжню славу йому принесли романи – дилогія «Лебедина зграя» (1971) та «Зелені млини» (1976). За ці твори у 1978 році він був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

У 1963-1966 роках працював головним редактором кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, пізніше був там керівником сценарної майстерні. Згодом почав освоювати жанр «кіноповісті», який потребував не лише слова, а й екранного вираження. Працюючи на кіностудії, він пише сценарії: «Олесь Чоботар», «Новели красного дому», «Останній патрон».

За його сценаріями знято низку кінофільмів: «Вавилон – XX» (за романом  «Лебедина зграя». Режисер  – Іван Миколайчук, він же зіграв і головну роль у стрічці. У фільмі також знімалися Таїсія Литвиненко, Борислав Брондуков, Костянтин Степанков), «Людина моєї долини», а найвідоміший з них - «Дочка Стратіона». Письменник відчував смак до  динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом.

 

Помер письменник у розквіті сил на 54-му році життя холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми. 

 

 

пʼятниця, 21 квітня 2023 р.

«Люди, які читають книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор».

 До Всесвітнього дня книги та авторського права бібліотека ім. Петра Панча пропонує ознайомитися з нашою книжковою виставкою «Книги проти жорстокості, несправедливості й насилля».                                                                                                                                                     23 квітня світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання.  

 Заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року, знаходимо таке формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа». 

 Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Зважаючи на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження».

 Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги.  Цьогоріч нею стало місто Аккраана).

 Особливістю впровадження такого дня на світовому рівні є усвідомлення книжки як потужної зброї у налагодженні миру й нівелюванні соціальних проблем: книжка, що втілює творчі поривання людини і її прагнення поділитися власними ідеями і здобутками зі світом, має сприяти діалогу, взаєморозумінню і толерантності. Крім того, ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації.

В нашій виставці Ви зможете побачити кілька книжок, які дають точний діагноз розвитку сучасного суспільства і, глибоко осмислюють наболілі теми сьогодення, шукають шляхи порятунку людини від тотальної жорстокості та байдужості. У цей надважкий для всіх нас і для нашої України час, коли російські нелюди намагаються знищити нашу державу і її мешканців, ми всеодно відзначаємо день книги і продовжуємо вірити у нашу Перемогу!

Відсвяткуйте цей день, придбавши книжку і підтримавши українського видавця або замінивши, наприклад, перегляд телевізора на читання.

Слава Героям і слава Україні!



 

 

четвер, 20 квітня 2023 р.

20 квітня працівники бібліотеки підготували і провели для учнів 4 класу школи № 37 бібліотечний урок на тему «Бібліотека - скарбниця людських знань».

  Бібліотечний урок  дав учням загальне уявлення про бібліотеку. Бібліотекар Тетяна Швед  розповіла про абонемент і читальну залу, ознайомила з правилами збереження книжки, правилами поведінки в бібліотеці, цікаво  провела вікторину з історії України.  Бібліотекар Тетяна Алексюк підготувала кросворд, який діти з задоволенням розгадали, провела майстер-клас з виготовлення паперових закладинок. Учням запропонували відгадати, як називається забудькуватий читач, що невчасно повернув книги до бібліотеки і продемонстрували мультфільм «Свинка Пеппа в бібліотеці». Деякі діти впізнали себе.                                                     Отже, знайомство з бібліотекою має на меті пробудження у школярів інтересу до читання, формування читацького досвіду.  




\



      

пʼятниця, 14 квітня 2023 р.

«КОРОЛЬ ФУТУРОПРЕРІЙ» (До 120-річчя від дня народження Гео Шкурупія)

             « Шкурупій – вундеркінд нашої літературної          сучасності » О.Білецький



До 120-річчя від дня народження Гео Шкурупія
(1903-1937) бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «КОРОЛЬ ФУТУРОПРЕРІЙ». Народився Гео (Георгій)  Шкурупій 20 квітня 1903 р. в Бендерах. Мати вчителювала, батько служив машиністом на залізниці. Дитинство пройшло на Поділлі. Вчився в 2-ій Київській гімназії.

Дебютний прозовий твір «Ми» опублікував у літературно-мистецькому альманасі «Гроно» (1920). Свої перші публікації Шкурупій підписував як Георгій, але восени 1921 р. до Києва приїхав Михайль Семенко, і юний Жора став футуристом Гео.

У 1921 р. сам «Святий Георгій» - Гео Шкурупій присвятив своїй майбутній нареченій 18-річній Варварі Базас – «Пречистій Святій Варварі», з якою познайомився на медичному факультеті Київського університету, поезію «Мантри», рядки якої зігріті глибокою ніжністю та високою любов’ю: «Нескінченні тротуари, / нескінченні тротуари / блискучих свічад, / я чекаю примари, / я чекаю примари / мого закохання. / А поки що квітнуть троянди / роз’ятрених ран. / Радісних зір плеяди / затьмив нічний туман. / І вийшов я на дорогу, / де послався срібний караван… О, пречиста, свята Варваро! / Геть струмінь шалених оргій, / в темних, закоханих кори тарах / тебе чекає святий Георгій… / І вийшов я на дорогу, / де розсипав хтось діаманти… / Молодик посадив зорю на роги, / і я вигукнув третій мантр. / Не з’явилась свята Варвара, / налякалась минулих оргій, / коло свічад, мов примара, / стояв у задумі святий Георгій». За рік Гео Шкурупій вже навчався у Київському інституті зовнішніх зносин,  А Варвара Базас закінчила медичний факультет, отримала диплом лікаря й титул «першої жінки Всесвіту, яка приєдналася до панфутуристів».

У творчому доробку поета Гео Шкурупія – поетичні збірки «Психетози. Вітрина третя» (1922), «Барабан» (1923), «Жарини слів. Вибрані поезії» (1925), «Для друзів поетів сучасників вічності» (1929, найповніше прижиттєве видання поезії). Коли в кінці 1923 р.      до Києва приїхала група харківських письменників і в театрі укрдрами Шевченка (нині драма імені Лесі Українки) влаштували спільний вечір столичних і київських літераторів, глядачів набилося під зав’язку до самої гальорки. Публіка підтримувала своїх, із залу на сцену кричали: «Барабань, Шкурупій!» Автору цього шедевра української лірики ХХ століття було двадцять! Рекомендуємо послухати шосту композицію «Шкурупій. Барабани» з чудової музичної збірки Сергія Жадана «Фокстроти» 2021 року. «Ми іноді дивовижно не помічаємо, наскільки поезія, яку називають класичною, хрестоматійною, насправді є сучасною і живою. У нас були великі поети, вони писали пластичні й музичні тексти, які хочеться співати й декламувати. Чим ми, власне, й займаємось», — пояснив Сергій Жадан.

Гео Шкурупій був надзвичайно переконливим в еротичній ліриці, захоплювався досконалістю й загадковістю жінок. Він був категорично проти брутального свавілля в стосунках між чоловіком і жінкою, шкодував за неможливістю сподіваної любовної повноти, переймався незворотністю часу, символізованого барабаном, «коли зорі накреслюють риску, / знаходять в етері смерть» («Барабан печалі»). Чудовий його любовний цикл «Романси баналі», у якому відтворено емоції іронічного ліричного героя, як і у віршах «Ждань» або «Предсонцзоря».

В нашій експозиції є книжка про літературний процес 20-х років «20-ті роки: літературні дискусії, полеміки» (Київ, «Дніпро», 1991), в якій розповідається, що після переїзду Михайля Семенка до Києва «науково-мистецька група «Космос» (О.Слісаренко, Гео Шкурупій, Микола Терещенко та художник О.Шимков) перетворюється на «Аспанфут»... Відомий вислів марксизму був відповідно перефразований: «Привід бродить по Європі - привід футуризму». Гео Шкурупій був одним із лідерів київського середовища футуристів, називав себе «королем футуропрерій», «тротуарним поетом», написав, як і М. Семенко, свій екстравагантний поетичний автопортрет. В. Петров у брошурі «Діячі української культури /1920-1940 рр./ - жертви більшовицького терору» зауважує: «…серед «ново-генераторців» Гео Шкурупій був, безперечно, найобдарованіший. Він був живий і жвавий, здібний письменник, друг і близький приятель О.Влизька. Його повість про Шевченка, що друкувалася в зошитах «Нової генерації», зроблена з темпераментом і своєрідно. Свого часу він починав з епатації  й деструкції.... З роками буяння молодої задерикуватості почала проступати в Шкурупія свідомість зрілої рівноваги». Ця думка колеги по перу й водночас близького до неокласиків критика-інтелектуала підкреслює здатність Гео Шкурупія еволюціонувати навіть у царині епатажу та вдаватися до безперервного пошуку чогось нового. Він не лише футурист, а й яскравий експресіоніст із відчуттям майбутніх катастроф.

В січні 1930 р. за редакцією Гео Шкурупія почав виходити «Авангард-альманах пролетарських митців «Нової генерації», в якому Гео Шкурупій мав необережно стверджувати: «Нове мистецтво вже втратило свій національний присмак... воно інтернаціональне, але має дуже виразні й гострі класові ознаки. Ім'я нації звучить лише як етикетка, ярличок, який уже ніякої функції не відіграє, воно має значення фабричної марки». Реакція на теоретизування Шкурупія була миттєвою Іван Микитенко у «Лівому шахрайстві» написав: «Лице не тільки політичного невігласа і нігіліста вимальовується... а таки справжнього українського націоналіста - хотілося чи не хотілося того Шкурупієві».

Літературно-художня й літературно-критична спадщина постаті «другого українського футуриста», «короля футуропрерій» Гео Шкурупія  – неординарне, самобутнє явище української культури.  З 1925 р. Гео Шкурупій виступає переважно як прозаїк. В інтернеті є кілька аудіокниг Гео Шкурупія: «Нарком» 28:02, «Армія пройдисвітів» 28:22, «Патетична ніч» 33:01,  «У мороз та хугу» 51:32, «Чорна неміч» 1:09:06, «Переможець дракона» 21:45. Олександр Білецький відмітив орієнтацію Гео Шкурупія на Європу.  Другий пласт творчості митця-футуриста – проза малої, середньої і великої форми, позиціонована свого часу як «ліва». Її формують збірники оповідань і новел, повість, три романи. На багатьох сторінках його прози дія відбувається на вулицях Києва. Нічні пригоди на київських  вулицях бездокументального гульвіси елегантно перетворені автором в бурхливу плавбу старого морського вовка від бухти Сан-Ресторано до бухти Сан-Домо з несподіваним полоненням в бухті Дель-Районо (оповідання «Тисяча пройдисвітів»). Патологічні будні війни з оповідання «Чорна неміч»: «А я з розгону всадив багнета в груди жидівки, вона якось здригнулася й присіла, а кров полилася по розхристаній сорочці, заливаючи жиденят, що очі їх зробилися великими, страшними». Твір означений рисами не тільки психологічного осмислення внутрішньої дійсності, а й психоаналітичним висвітленням підсвідомого. Недарма автор зробив жанрове уточнення «Клаптик записів хворого чоловіка». Розчахнена, пошматована свідомість головного героя Остапа перекидає його то в божевільню, то в театр, то в окопи.

Також Ґео Шкурупія заслужено вважають одним із чільних теоретиків українського футуризму, адже спадщина його нараховує ряд маніфестів, статей, виступів тощо.А як Вам такі слова Ґео Шкурупія про наповнення сучасного йому літературного процесу: «є велика література з багатьма видатними іменами, а читати нема чого. Є багато хліба, в їсти нічого. Є багато води, а напитися не можна. Читач, як відважний моряк, що пливе в морі без прісної води. Звичайно, читати є чого, і в морі води багато, але читати старе українське красне письменство скучно, й пити морську воду солоно».

Його роман «Жанна батальйонерка» - відвертий натяк на жахливий кінець жіночого «батальйону смерті» після захоплення Зимового палацу. Можливо, це і є справжня причина знищення Гео Шкурупія. 

Гео Шкурупій був і залишається цікавим кожному, хто гортатиме сторінки його книг. І, насамкінець, потрібно сказати, що книги Гео Шкурупія вже стали майже недоступними раритетами, а нових перевидань - не так багато. Найбільше зло, яке зробила радянська влада, - це знищення українського відродження 1920-тих. Це був наш неймовірний культурний вибух, коли за те коротке десятиліття тодішні наші українські генії і таланти (за словами Ярини Цимбал) зробили стільки, скільки досі не подужали вся українська література й усе українське мистецтво.  





вівторок, 11 квітня 2023 р.

Дві війни, два голодомори, дві евакуації, дві контузії.

 Сьогодні до бібліотеки завітала наша постійна читачка Токмакова Алла Василівна, якій саме в цей день, 11 квітня, виповнилося  90 років! Вона поділилася з нами своїми цінними спогадами про дві війни та два голодомори. Пані Алла пережила також дві евакуації. Під час Другої світової війни її сім’я евакуювалася з міста Кадіївка, що на  Луганщині, на Миколаївщину, а  в 2022 році жінка виїхала з Києва до Мілана.  Отримавши під час першої війни дві контузії, вона все ж таки подолала недугу й здобула зрештою дві вищі освіти – педагога та інженера.  У 90 років пані Алла зберігає ясний розум та оптимізм, цікавиться літературою, культурою. Ми вітаємо нашу читачку з чудовим ювілеєм і зичимо їй здоров’я та многая літа!








понеділок, 10 квітня 2023 р.

До 120-річчя від дня народження Борис Йосафовича Тенети






До 120-річчя від дня народження Борис Йосафовича Тенети (справжнє прізвище Борис Гурєєв, пізніше українізоване Гурій) бібліотека ім. Петра Панча підготувала історично-бібліографічну довідку «Закривавлене горло шепоче слова…».

 Народився Борис Тенета 8.04.1903 р. в селищі Покровське ( недалеко від Бахмута) на тодішній Катеринославщині у родині священика. Після смерті батька 1914 р. перебрався до Катеринослава, навчався в тамтешньому ІНО, у 1927-му перевівся до Київського ІНО на третій курс історичного факультету. Перші вірші надрукував у 1924 р. в журналах «Червоний Шлях», «Зоря», «Нова громада», «Життя й Революція» та ін. Як свідчить близький його друг Борис Антоненко-Давидович, «свого часу це був досить відомий автор багатьох ліричних поезій, що так і не вийшли навіть за життя автора окремою збіркою. Все розгубилося у вирі складних суспільних подій, не зібране й не вивчене до сьогодні, хоча майже кожна збірка оповідань мала широкі відгуки в періодиці того часу».

       Рекомендуємо прочитати оповідання Бориса Тенети «Безробітний» («Життя й революція», 1925). В ньому відбито реалії Катеринослава, у якому окупаційна російська влада дала дозвіл на відновлення економічного життя.

        Тенета видав книжки прози «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928), «Десята секунда» (1929), «Будні», «Ненависть», «П'яниці» (1930), «В бою» (1931). Належав до угруповань «Ланка» і МАРС.

         1927 р. у часописі «Життя й революція», секретарем якого був Борис Тенета, виходить друком його перша повість «Гармонія і свинушник». Вона викликала серйозний резонанс у колах ортодоксальної критики і зробила молодого письменника популярним, а згодом – «неугодним». Ця повість абсолютно не відповідала вимогам тогочасної ідеології. Замість позитивного змалювання «прогресивних» ідей комсомолу, автор засвідчив його моральний занепад та деградацію загальнолюдських цінностей. Життя комсомольської молоді схоже на свинушник,  комсомольців цікавить лише задоволення власних фізіологічних потреб і гроші.  Гучні гасла влади і реальне життя є далекими від тотожності, тому ця повість зацікавила молодих читачів, і у 1928 р. «Держвидав» великим накладом вдруге видає популярну повість.       

          Цікавим для наших читачів є майже детективне оповідання «Ненависть», яке було вперше видано окремою книжкою у 1930 р. В подальшому перевидано на еміграції у збірці «Ненависть. Збірник східньо-української прози» у 1938 р. Головний герой твору, Гнат Власенко, командир червоного ескадрону, потрапляє у полон до власних військ. Він не може довести, що дійсно є бійцем Червоної армії, і, маючи можливість втекти, не наважується цього зробити: «Я не боюся смерті. Але померти від руки своїх – безглуздо, смішно... Знати, що твоя смерть нічого не варта...». Такі міркування героя, закинутого в горнило життя, песимістична концепція світу викликані соціальною напруженістю складного періоду радянської епохи. Художнє осмислення кризової ситуації суспільства підкріплюється і усвідомленням автором того, що насадження класової ненависті, пробуджуючи нелюдські інстинкти, закладає підвалини ненависті людини до людини. Яскравим прикладом цього є той факт з оповідання, що червоний командир Гнат Власенко воює проти петлюрівського загону, очолюваного його братом Кіндратом.

За спогадами дружини Євгена Плужника, Б. Тенета в передчутті арешту снував доволі наївні плани: «Небезпека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, залишу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім'я Бориса Тенети, а сам на голову нав'яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку… і нема мене… піду, куди очи глядять без документів, без нічого. А хтось знайде мій одяг на березі з документами, передасть у відділ розшуку міліції, міліція – в НКВС. Ну, що ж, скажуть, утопився сам раніше, ніж ми його утопили».

Письменник навіть написав з відчаю листи Сталіну й Горькому, благаючи звернути увагу на ситуацію в Україні, де ув'язнюють невинних людей.

Б. Тенету арештували 20.01.1935 р. на Кавказі, куди він поїхав до родини. В сухумській в'язниці він зробив спробу покінчити життя самогубством. Його врятували і відправили до Києва, встановивши суворий нагляд, щоб не повісився і не порізав вени. Але 6.02.1935 р. письменник уночі під ковдрою подер рушника і кальсони, прив'язав один кінець за бильце ліжка і затягнув собі на шиї петлю, дотримавши обіцянки: «Мене бандити не розстріляють, я не дамся…»

           Жоден з тодішніх критиків не звернув увагу на імпресіоністську забарвленість творів БорисаТенети, особливо чітко окреслену в перших книгах письменника «Листи з Криму» та «Гармонія і свинушник», а також окремих творах з наступних збірок. Навпаки, деяка розпорошеність, мозаїчність у змалюванні подій визначалися критиками як суттєвий недолік. Критики не звернули увагу також на оригінальне й самобутнє змалювання стану душі персонажів, їхні стосунки із собою, оточуючими та зовнішнім середовищем, на яскраву художню образність текстів письменника.

           Серед літературної мемуаристики радянської України з’явилися «Розповіді про неспокій» Юрія Смолича, в яких автор принагідно зараховує Бориса Тенету до «фаланги перших заспівувачів української радянської літератури», до видатних талантів, на яких «мимоволі озирались». Ґрунтовнішою є студія-спомин «Нездійснена поезія» «ланчанина» Бориса Антоненка-Давидовича, з яким свого часу дружньо «конфліктував» Тенета щодо «подвійності» (поет–прозаїк) власної творчості. Борис Антоненко-Давидович уважав, що прозовий хист Б. Тенети був значно слабший за поетичний. Він зазначав, що «зміст його прозових творів я пригадую тепер собі досить туманно, а от багато віршів його знаю напам’ять». Проте Б. Тенета намагався розвивати саме прозовий напрям своєї творчості, а на свої вірші дивився як на щось інтимне, занадто «своє», де лише самому собі можна сказати щиру правду.

        Рядки, написані ним за десять років до смерті, виявились пророчими: «Судилось жити й згинути мені...». Та ім'я його не повинно згинути в пам'яті нащадків.

ДЯКУЄМО ТИМ, ХТО ВОЮЄ, ЗА ТЕ, ЩО МИ МОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ!

 

четвер, 6 квітня 2023 р.

Пропонуємо книжкову виставку «Слава Україні», а світ «Героям слава» відказав».

  Більше року українці проживали не календарними днями, а трагедіями, втратами близьких.  Народ усвідомлює щоденну високу ціну, яку доводиться платити. Справжні герої – це наші Збройні Сили, які боронять нашу землю і виборюють нам мирне небо. Незламні , сміливі, вірні Батьківщині. Схиляємо голову перед подвигами кожного з Вас.