Київ, вул. Велика Васильківська, 90, тел.: (044) 287-40-46
пʼятниця, 30 грудня 2022 р.
вівторок, 27 грудня 2022 р.
Книга, яка мене сформувала, стала моїм псалтирем — це збірка Михайля Семенка 1985 року. Сергій Жадан
АВТОПОРТРЕТ
Хайль семе нкоми Ихайль
кохайль альсе комих Ихай
месен михсе охай Мх йль кмс мнк мих мих Семенко енко нко михайль
Семенко мих михайльсе менко О
семенко михайль! О михайль семенко!
11 —
VII. 914. Киев
СІМ Понеділок
Вівторок Середа Четвер П’ятниця Субота Неділя Кобзар 2—XII.
922. Київ
Чи дасть мені ще Радянська влада кохана долярів! Хоч невеличку жменьку — щоб і на той рік хоч трохи я відчув себе у справжню культуру, європейську, закоханим!
31 грудня ми відзначаємо 130-річчя від дня народження Михайла (Михайля) Васильовича Семенка (31 грудня 1892 р. – 24 жовтня 1937 р.). Основоположник українського футуризму і скандаліст Михайль Семенко ще за життя став об’єктом критики, розмов, пліток. Починав він як символіст. Його дебютна збірка «Prélude» отримала позитивні відгуки від журналу «Українська Хата». Пізніше Семенко віддячить метрам у своїй агресивній манері у вірші «Парикмахер»: Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка. Почувалося дощово і по-осінньому облудно —
В душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав. У лютому 1914 р., коли царська влада забороняла відзначати
сторіччя Тараса Шевченка, Михайль Семенко виступив
з маніфестом «Я палю свій «Кобзар»:
«Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що
він є під моїми ногами».
На початку 1920-х Михайль Семенко бив вже по Павлу Тичині, Володимиру
Свідзинському і Лесі Українці. Екзальтовано
захоплений саме більшовицькою революцією та її пафосом руйнування всього
традиційного в житті, він у 1930-х рр. пише публіцистичні вірші та, як і
більшість, прославляє радянську владу.
В читальній залі нашої бібліотеки у книжці Віктора Петрова «Діячі української культури – жертви більшовицького терору(1920-1940 рр.)» (Київ, «Воскресіння», 1992) Ви зустрінете надзвичайно лаконічну характеристику поета: «Михайло Семенко був основоположником футуризму, пересадженого на український ґрунт. Він був далеко більшою мірою доктринером, ніж письменником. В кожнім разі творення доктрини літературного деструктивізму і можливість грати ролю вождя в своїй хоча б і невеличкій групі його приваблювали далеко більше, ніж літературна творчість як така. Він мавпував совєтську політичну дійсність, де так само деструкції, абстракціям доктрини і принципу групової виключности надавалася перевага перед творчою працею. Як і багато іншим, йому здавалося, що підкреслена лояльність може його врятувати. В цей час він з такою ж підкресленою навмисністю демонстрував свою лояльність, як 17 років тому свої черевики з перламутровими ґудзиками. Це було в грудні 1935 року. В день оголошення конституції, коли Михайло Семенко зустрівся в ресторані з поетом Рильським, Семенко настирливо тягнув Рильського іти слухати по радіо промову Сталіна. - Ходімо! Ми спізнюємося! Pильський волів, замість слухати промову, випити ще чарку. - Та зараз! Ось ще по одній! І не пішов. Семенко нервувався і не ховав свого обурення. Зрештою кинув Рильський «Ну, то я йду сам!» і розлютований пішов. Він не хотів — боронь Боже! — бути запідозреним у відсутності «ентузіязму»! Та даремно!.. Він був ліквідований, як і інші українські поети. Хіба намагання бути лояльним не є ясним доказом нелояльности?.. Нічим іншим, як проявом двурушництва і способом маскування?.. Істини доктрини, які довелося пізнати Семенкові, опинившись за ґратами в'язниці, сидячи за столиком перед слідчим».
До повернення з
рєєстрації чотиритомника «Повної збірки творів» творів Михайля
Семенка (Київ, «Темпора», 2017) ми пропонуємо нашим
читачам знайти в інтернеті збірку, названу рядком із вірша Михайля Семенка «Сяйво
білого тіла» упорядника Миколи Сулими (Київ, 2008), до
якої увійшла українська еротична лірика ХХ—поч. ХХІ ст. Рекомендуємо також
«Вибрані твори» (Львів, «Смолоскип», 2010), до якого увійшли поетичні, прозові
й драматичні твори письменника, написані протягом 1910-х — початку 1930-х
років, а також його маніфестографія і дуже цікаві спогади доньки футуриста Костя Буревія.
Михайль Семенко
сповідував не просто футуризм, а так званий кверофутуризм («кверо» — то
щось ніби «палкий, жагучий. Михайль Семенко став одним із
першопрохідців на стежці новаторства в
інтимній поезії, можливо, він і не найкращий, проте його дуже багато в цій
збірці, і це не про верстати або червоний стяг.«Я звіром став мене безтямить пристрасть Із горла лізе темно синій
вий Ти вся тремтиш благає давить пристрасть».
Про село Кибинці - малу батьківщину Михайля Семенка - йдеться в статті Любові Якимчук «Вітаємо в українських Афінах» («Культура
і життя», №10 від10.03.2017).
В нашій виставці
представлені кілька книжок з поезіями Михайля Семенка: мартиролог української
літератури «Розстріляна муза» Яра Славутича (Київ, Либідь 1992 - вперше
надрукований у 1955 р. в Детройті, США); знаменита антологія 1917-1933
«Розстріляне відродження» Юрія Лавріненка (Київ, «Смолоскип», 2003 – вперше
надрукована у 1958 р. у Парижі); «Антологія української поезії.Том четвертий.
Українська радянська поезія» упорядника Степана
Крижанівського (Київ, «Дніпро», 1985); «Атом серця.
Українська поезія першої половини ХХ століття» (Київ, «Веселка», 1992);
«Дивоовид. Антологія української поезії ХХ століття» упорядкування Івана Лучука
(Тернопіль, «Богдан»,2007); збірка поезії та прози «Розстріляне відродження»
(Київ, «Основи», 2015); («Ой упало
солнце. Из украинской поэзии 20-30 х годов» (Москва, «Художественная
литература», 1991. Читачів може зацікавити унікальний
документальний збірник упорядника Раїси Мовчан «Самі про
себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» (Київ,
«Кліо», 2015) з невеличкою
автобіографією Михайля Семенка, датованою 2 квітня 1924 р.
Про збірку віршів
Михайля Семенка «П’єро задається. Фрагменти. Інтимні поезії. Книга перша» (Київ,
«Грунт», 1918) йдеться у достатньо
дошкульній рецензії поета-неокласика Павла Филиповича (Филипович
П.П. Літературно-критичні статті. Київ, «Дніпро»,1991).
Фундаментальна стаття
«Двадцять років нової української лірики (1903-1923)» професора Олександра
Білецького однозначно вразить Вас своєю аналітичністю, адже за сто років оцінки
й висновки вченого геть не застаріли, як, зокрема, його іронія про Михайля
Семенка як поета-урбаніста, поета-революціонера (Білецький О.І.
Літературно-критичні статті. Київ, «Дніпро»,1990). Найбільш
зацікавленим у відкритті для себе творчості цього поета рекомендуємо статтю
Миколи Сулими «Понеділок вівторок…» - «чорний
квадрат» Михайля Семенка» (журнал «Слово
і Час», №4 (676) за квітень 2017 р.).
Про життя і смерть
Михайля Семенка йдеться у книжці упорядника Мусієнка О.Г. «… з
порога смерті… Письменники України – жертви сталінських репресій» (Київ,
«Радянський письменник», 1991).
І ще одна книжка - «Наталія Ужвій» Ростислава
Коломійця (Харків, «Фоліо», 2019) про другу дружину
Михайля Семенка. Це артистично-поетичне подружжя розійшлося 1936 року – за рік
до арешту Михайля Семенка. Заарештували
поета 26 квітня 1937 року в київському готелі «Континенталь» за
адресою: вулиця Карла Маркса, 5 (зараз вулиця Архітектора Городецького). Під
час обшуку в номері була присутня Наталія Ужвій – дружина і свідок, як
зазначено в документах на обшук і арешт. Всі мешканці другого під’їзду будинку № 17/1 по вул. Карла Маркса (№1 по
вул. Маяковського - тепер Ольгінська), на п’ятому поверсі якого мешкало
подружжя Наталія Ужвій - Євген Пономаренко після капремонту будинка після
другої світової війни, знали про трагедію своєї знаменитої сусідки – втрату
єдиного сина Михася, сина ворога народу Михайля Семенка, співчували їй і ніколи
не вірили в її начебто ініціативу фатального виступу з засудженням Леся Курбаса
або причетність її до арешту Михайля Семенка. Для автора цього звернення, для
всіх тоді ще маленьких хлопчаків Наталія Ужвій була як британська королева для
англійців… А на шести поверхах і підвалі цього під’їзду в той час мешкали, як
мінімум, двоє прямих родичів розстріляного ворога народу (другий поверх) і ще
один ворог народу після табору (шостий поверх)…
Наше
звернення завершуємо цитуванням Сергія Жадана, кумира сучасної молоді: «Приємно, що
Семенка відкривають для себе й нові покоління поетів. Він, з одного боку, поет
для поетів, бо страшенно технічний, модернізатор української поезії і багато
чого приніс суто формально. Але, з іншого боку, його можна і читати, не сильно
розбираючись в контексті». Рекомендуємо послухати поезії
Михайля Семенка у виконанні різних гуртів, в першу чергу, зокрема композицію
«Хелло» з голосом
Наталії Ужвій з музичного проекту Сергія
Жадана і Гуржи «Фокстроти», а також «Я люблю її коси» жіночого гурту Dakh Daughters Band.
четвер, 22 грудня 2022 р.
Музика замість вибухів
Черговий концерт учнів та викладачів Дитячої музичної школи №10 "Музика замість вибухів" відбувся поміж повітряних тривог. Сирени не змогли заглушити музики. Нас залякують, а ми співаємо та слухаємо музику. Наша воля до життя сильніша за будь-якого агресора. Ми вже зробили те, що не міг зробити ніхто - об'єднали весь світ. Про українців говорять. Українцям допомагають. Українцями пишаються. Наша перемога з кожним днем стає усе ближчою.
неділя, 18 грудня 2022 р.
Куліш Vs Сталін. Хіба може аморальна людина будувати моральний соціалізм? Сьогодні, коли я вже виріс із своїх юнацьких фантазій і мрій, я знаю, що соціалізм буде лише друга після християнства світова ілюзія... Голод і Революція залишаються голодом і Революцією. Не має майбутнього Україна. Бандити ми й отамани. І не прийде після нас нащадок прекрасний... І ляжемо ми трупом безславним і загородимо двері в Європу.
До 130-річчя від дня народження українського письменника, режисера, драматурга, одного із лідерів Розстріляного Відродження Миколи Гуровича Куліша (18 грудня 1892 – 3 листопада 1937) бібліотека ім. Петра Панча представляє книжкову виставку «Куліш Vs Сталін».
Микола
Куліш народився на Херсонщині у надзвичайно
бідній родині батрака-селянина. Ще хлопчиком проявив
себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. На
кошти громади з вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському
міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Мешкав у притулку для
сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів.
1914 р. Микола Куліш вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського
(Одеського) університету, проте навчання змушений був перервати через
мобілізацію до царської армії. Закінчив Одеську школу прапорщиків і був
відправлений до Смоленська. Тяжко поранений, безпосередній учасник Жовтневих
подій. Він – свій з-поміж чужих, чужий з-поміж своїх. Розумний, із гарними
манерами інтелігент, але полум’яний більшовик. Походженням із наймитів, але
царський офіцер (штабс-капітан), одружений із дворянкою. Шкільний товариш і
свояк Всеволод Невель воював на боці білогвардійців. Поборник національного
відродження, хто сприяв поширенню в народі ідей Української Революції 1917-1920
рр. Начальник штабу групи військ Херсонського напрямку, котрий сприяв
встановленню в Україні більшовицької диктатури (батько Микола для тисяч вояків
і прототип одного з літературних героїв Юрія Яновського), який складає
українські підручники. Арешти, хвороби, денікінський полон, втеча з-під
розстрілу у петлюрівців… Він залишився живим і тому дуже незручним свідком
буремних подій для кабінетної номенклатури нової промосковської влади.
Переїзд
до Одеси, де Микола Куліш стає автором першої професійної п’єси «97», що стала
окрасою театрального сезону 1924-1925 рр. Прем’єра в Українському державному
академічному театрі імені Івана Франка, де 9 листопада 1924 р. центральну роль,
незаможника Мусія Копистки, виконав великий український актор Гнат Юра, –
свідчила: у нас народився національний Шекспір. Під час вистави «97» жінки в
харківському залі непритомніли, а під столичним театром чергували карети «швидкої
допомоги». У 1925 р. постановку «97» здійснили в Нью-Йорку та інших містах
США.
Переїзд
до Харкова, знайомство і дружба з Лесем Курбасом. Модерний шедевр Миколи Куліша
«Народний
Малахій» (1927). Малахій Стаканчик - теж пророк, який начитався «більшовицьких
книжок» і вирішив, що його місія - домогтися «негайної реформи людини». Тому й
посилає він свої фантастичні проекти в Харків, до Ради Народних Комісарів, тому
й залишає домівку з дружиною і трьома доньками, тому й проголошує себе Народним
Малахієм. Інтуїція і спостережливість митця підказали драматургові, що
фанатичне бажання втілити утопію в життя межує з божевіллям. Крізь фанатичну
віру Народного Малахія в «голубу мету» також проглядає тінь безумства. Прем'єра
в «Березолі» відбулася 31 березня 1928 р. (Малахія грав Мар'ян Крушельницький).
Вистава мала нечуваний успіх. І все ж, одразу найбільш лояльні почали
сумніватися: мовляв, Курбас із Кулішем показали життя крізь «нерадянські
скельця». Від них обох, режисера й драматурга, вимагалося бути такими, як усі.
Перлина нашої експозиції – книжка видавництва
Української вільної академії наук у США «Микола Куліш. Твори. Спогади про М.
Куліша – Антоніни Куліш» (Нью Йорк, 1955). Надзвичайно цікаві спогади Антоніни
Куліш, чудова мова, фактично всі ті, хто пише про Миколу Куліша, використовують
саме ці спогади. Біографічна довідка «Микола Гурович Куліш» Григорія Костюка
вразить Вас витягом з протоколу ч. 8 засідання комісії по чистці
парторганізації письменників від 14 червня 1934 року, передрукованого з
Львівського журналу «Наші Дні» (червень, 1943, ч.6). Коментарі до трьох п’єс
Миколи Куліша – це взагалі маленькі шедеври: як схожі цитати тодішніх
компартійних критиків Миколи Куліша на передвоєнну риторику багатьох
представників другої найдавнішої професії, які зараз на наших очах переодяглися
у супер-патріотів. А от стаття Миколи Куліша «Критика чи прокурорський допит?»
була написана як відповідь на «істеричний голос про холуїв в українській літературі»,
які добре зрозуміли невеличкий памфлет Івана Сенченка «Із записок», про який,
до речі, йшлося в нашій попередній виставці.
У
комедії «Мина Мазайло» (1929) про виставу МХАТу за п'єсою М. Булгакова «Дні
Турбіних» згадує агресивна захисниця російської мови тьотя Мотя, яка примчала з
Курська, щоб рятувати свого племінника від «дурі української»:
«Дуже
жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» - я
бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така
правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші
українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви... Грубі, дикі мужлани! Ідійоти! І
хоть би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? -
Жодного! Всі, як один, дикі, жорстокі... Альошу, милого, благородного Альошу
вбили, та як убили!.. Якби ви, панове, знали, яка це драматична сцена, коли
Альошина сестра довідується, що брата її вбито! Я плакала... (Утерла сльози). І
тобі, Моко, після цього не сором назватися українцем… Та в «Днях Турбіних»
Альоша, ти знаєш як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже і
все це минеться. І я вірю, що все це минеться. Зостанеться єдина, неподільна...
СРСР! [...] А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на
сцені! Невже й ваші українці такою говорять? Жах!»
Цікава
деталь: у виставі, що її дивилася в Москві тьотя Мотя, не було сцени, яку теперішні
коментатори Булгакова називають ключовою: «убивство єврея». Єврея у Булгакова
убивають, звісно ж, українці-петлюрівці. За кілька днів до прем'єри цю сцену
вилучили: було побоювання, що вона «викличе реакцію, неадекватну авторському задумові»,
себто - «схвалення,
а то й демонстрацію з боку антирадянських елементів у залі»
(див.: Булгаков М. А. Собр. соч.: В 5 т. – М., 1990. - Т. 3. – стор. 615). «Антирадянські елементи»,
виходить, ототожнювали більшовиків і євреїв? Тьотя Мотя переконує, що в її
Курську «всі
говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її
трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську».
12
лютого 1929 р. приблизно сорок українських письменників були на зустрічі зі
Сталіним. Крім запитання Валер’яна Поліщука про повернення до України
українських районів Воронежчини та Кубані, Микола Куліш сміливо звернув увагу
вождя на заборону
для українських творів націоналістичного ухилу в той час, коли по СРСР вільно
гуляла російська шовіністична пропаганда - «Дні Турбіних» Михайла Булгакова,
яку напередодні українські письменники подивилися у МХАТі. Сталін був обурений,
адже за кілька днів до цієї зустрічі,
а саме 2 лютого 1929 р. він писав: «Что касается собственно пьесы «Дни Турбиных», то она не так уж плоха, ибо она дает больше пользы, чем вреда».
І на запитання Миколи Куліша Сталін відповів: «Чи є в п’єсі Булгакова хоч краплина корисного? Є.
Так і за це спасибі».
І
у відповідь на булгаківські «Дні Турбіних» Микола Куліш написав «Патетичну
сонату», яку негайно заборонили в Україні. А російський режисер, у 1920-х рр. –
один з найзнаменитіших постановників Радянського Союзу Олександр Таїров
поставив цей спектакль на сцені Камерного театру в Москві, запросивши на
прем’єру членів уряду. Успіх вистави був неймовірний. Москвичі почули батька
головної героїні – піаністки Марини (прима трупи Аліса Коонен, дружина режисера
Олександра Таїрова), котра «вірить у Петрарку і вічну любов», – щирого і
кумедного «учителя
малювання та чистописання, українця запорозької крові»
Івана Степановича Ступай-Ступаненка: «Ось піду я зараз вулицями, під церкви піду, де
тільки є люди, агітувати й проповідувати за вільну нашу Україну. Бо кожний
тепер українець мусить, лягаючи, в голови класти клунок думок про Україну,
вкриватися мусить думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про
Україну. Відбудуємо (Неньку) – тоді за Інтернаціонал. Ось як, а не так, як ви
пишете, товариші більшовики! Бо хіба ж може бути Інтернаціонал без України, без
бандури?!» За тиждень після прем’єри вся Москва на
вечірках та в ресторанах грала «Патетичну сонату» Людвіґа ван Бетховена. Уявіть
собі, як зі сцени московського Камерного
театру Марина (Аліса Коонен) у виставі «Патетична соната» виголошувала: «Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш. Своєї
держави я
хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось!..
(Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках). Під цим!..»
Минуло три місяці, й виставу зняли з
репертуару через «апологію
українського буржуазного націоналізму»,
а «Патетичну сонату» назвали «націоналістичною контрабандою» і
запропонували зробити суворі й нещадні висновки про її автора.
Як зауважив у представленій в нашій
експозиції книзі «Розстріляне відродження» (1959) український публіцист,
есеїст, критик Юрій Лавріненко: «Якщо Іван Тобілевич створив класичну українську драму для Театру
корифеїв, а Леся Українка – європеїзовану українську драму, то Микола Куліш
став творцем модерної драми українського Відродження».
Микола Куліш запекло боронив Курбаса,
назвавши його геніальним режисером, а ще осудив тих письменників, котрі задля
кар’єри страшаться чіпати національну проблему.
23 вересня 1933 р. Микола Куліш та Олесь Курбас ще встигли показати
прем’єру третьої спільної п’єси «Маклена Ґраса», якою розпочався дванадцятий
сезон у «Березолі». Вистава виявилася останньою Кулішевою художньою річчю, яку
побачила публіка. Панівна верхівка збагнула підтекст, те, що твір – не про
Польщу, а про Україну. Після сьомої вистави п’єсу заборонили, «Березіль»
ліквідували. Кінець Миколи Куліша був жахливий, після арешту у грудні 1934 р.
він навесні 1937 р. наприкінці сповідального листа просив товариша Єжова, аби
той дозволив не божеволіти в камері-одиночці, а з іншими ув’язненими працювати
в таборі. Прохання із Соловків до Москви та назад радянська пошта доставляла…
півроку. Питання було вирішено позитивно: восени 1937-го року Миколу Куліша з
одиночки випустили. Один раз. Аби розстріляти. Капітан Матвєєв полюбляв велику
російську літературу і влаштував для своєї коханки перфоменс – розстріляв
зв’язаних Миколу Куліша і Олеся Курбаса одним пострілом в голову.
Із
майже 300 українських письменників, які працювали у 1930-х рр., живими в Країні
Рад лишилося тільки 36; майже кожен десятий. Тільки сім із них померли своєю
смертю…
четвер, 15 грудня 2022 р.
Поетичний грудень
Війна змінила життя багатьох людей. У час, коли ворог переступив не лише кордони нашої держави, але й кордони людяності, фронт пролягає усюди. На вулицях наших міст, та сторінках соцмереж, у наших душах. 14 грудня бібліотека ім. П.Панча промовила до киян поетичними рядками, що прозвучали поміж сирен повітряної тривоги. Користувачі бібліотеки почули голоси: Н.Савіної, В. Верховського, Н. Филиппової, І. Семенчук-Шипициної, А.Костюченко та ін. Ми зрозуміли, що ракети - це не привід відмінияти українську культуру, що потрібно займатися тим, чим займалися. Хтось бере у руки зброю, щоб боронити рідну землю, а поети знаходять слова, щоб описати біль і підтримати у складний час, розрадити та підняти бойовий дух наших героїв. Запрошуємо до бібліотеки.
понеділок, 12 грудня 2022 р.
середа, 7 грудня 2022 р.
Сьогодні - День української хустки
Минають роки, виростають нові покоління, з’являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам’яті людської добрі традиції українців. І серед цих оберегів завжди буде українська хустка, невід’ємний елемент української культури. Сподіваємось, що українська хустка завжди буде в пошані та передаватиметься з покоління в покоління. Хай завжди українська хустка береже тепло наших душ і живе вічно.