понеділок, 27 червня 2022 р.

В умовах реалій неоголошеної російсько-української війни бібліотека до Дня Конституції України пропонує книжкову виставку «Українська Конституція - правовий фундамент законності».

 


Конституцiя кожної країни становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави.

Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в «Руській Правді» (ХІ–ХІІ століття). У 1710 р. уперше в Європі в конституції Пилипа Орлика «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою» обґрунтовувалася можливість існування парламентської демократичної республіки.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».

Творення сучасної Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Після ухвалення Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. і розпаду СРСР саме 28 червня 1996 р. Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення, проте конституційний процес не завершився прийняттям Конституції, він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

 

Основну увагу читачів і відвідувачів звертаємо на наступні книжки: довідкове видання Мироненка О.М., Римаренка Ю.І., Усенка І.Б., Чеховича В.А. «Українське державотворення. Невитребуваний потенціал. Словник-довідник» (Київ, Либідь, 1997); наукове видання «Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001)» (Київ, Альтернативи, 2001); навчальний посібник «Європейська інтеграція»(Київ, Центр учбової літератури, 2015); видання «Гармонізація національних правових систем з правом ЄС» (Київ, Слово, 2004); навчальний посібник Волтера Оуенза «Вступ до права Європейського Союзу» (Київ, Знання, 2002).

Бажання стати країною-членом Європейського Союзу українці продемонстрували всьому світу в кінці 2013 р. – вони організували Євромайдан і скинули проросійського президента Віктора Януковича, який не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 24 лютого 2022 р. президент Росії оголосив війну Україні й розпочав масштабне вторгнення. За кілька днів 28 лютого 2022 р. Президент України Володимир Зеленський підписав заяву на вступ України до ЄС, а вже 1 березня Європарламент проголосував за статус кандидата на членство у ЄС для України. Вчора, 23 червня 2022 р. лідери ЄС надали Україні статус кандидата. Це унікальний та історичний момент у відносинах України та Європи. Майбутнє України – в ЄС, але це кандидатство далося нам страшною ціною. Загинули десятки тисяч мирні і військових, кращих людей суспільства! І скільки ще загине! Війна, яку розв'язала Росія, об’єднала нашу країну, наш народ з Європейським Союзом. Наша країна стала надійним щитом, який захищає безпеку цілої Європи.  

            

Запрошує всіх охочих до читальної зали нашої бібліотеки ознайомитися з нашою книжковою експозицією. Бережіть себе! Героям слава! Смерть ворогам!

 

понеділок, 20 червня 2022 р.

Трагічний червень 1941 (До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні)

Щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця, ми відзначаємо День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни і вклоняємося тим, кому випала доля на власні очі побачити її жахіття. Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка веде проти нас війну на знищення, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всьому світу. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця.
Зараз, коли цивілізоване людство побачило справжнє обличчя російського світу, настав час визнати, що милосердя і чуйність російського світу - один з найбрехливіших і найнебезпечніших міфів останнього століття. І зараз на наших центральних каналах телебачення можна побачити ура-патріотів (і водночас панікерів), які наполягають на меншовартості українців, стверджують, що
ми не виживемо без російської культури, без її інтернаціоналізму і її мультикультурності, без хороших руських.
І тому нагадуємо всім одне з останніх звернень Президента України Володимира Зеленського: «А якщо Російська Федерація прийде до вас? І скаже, що їй здається, що хтось ображає двох людей, які говорили російською?.. Давайте проведемо референдум, ці люди будуть на танках, убиватимуть наших дітей». Так що прийшов час, коли непотрібно думати про те, як не дратувати Путіна. В нашій книжкові виставці пропонуємо нашім відвідувачам найцікавіші книжки про цей день в історії: Малаков Дмитро. Київ. 1941-1943. Фотоальбом (Київ, КИЙ, 2000); Лемещук Н.Д. Героическая оборона Киева (Київ, Україна, 2000); Україна Incognita. Шаповал Юрій. 22 червня 1941-го: героїзм і реальність (Київ, Українська прес-група, 2005); Війна і міф. Невідома Друга світова. Горобець Сергій. Війна для України почалася 22 червня 1941 року (Харків, Книжковий Клуб «Клуб Сімейного дозвілля»)
І наостанок пропонуємо три кримськотатарські прислів’я від читача нашої бібліотеки, заступника генерального директора ТВ АТК Айдера Муждабаєва: «Не спирайся на воду, не вір росіянам! Не саджай у дворі березу, бо прийде росіянин і скаже, що це його земля! Якщо сусід росіянин, тримай сокиру під подушкою!»
Вічна слава і шана усім, хто боровся і продовжує боротися за мир в Україні. Адже це - наш священний обов’язок перед жертвами Другої світової та Героями сьогодення. Російський рейх буде знищено!


пʼятниця, 17 червня 2022 р.

І пісня стала зброєю


Можливо, хтось помилково вважає, що війна не час для пісень. Але, насправді, часто саме пісні вели у бій, допомагали впоратися з емоціями в найскладніші часи та піднімати бойовий дух.
А українці - одна із співочих націй у світі, тож не дивно, що наші музиканти та виконавці не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках, а й отримали новий поштовх для творчості. Біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів і любов до України - все відчуває кожен українець і часто внутрішні переживання виливаються у творчість. За допомогою пісні автори намагаються підняти бойовий дух українським захисникам. 
Україна переможе! Все буде Україна!

четвер, 16 червня 2022 р.

Світлана Поваляєва - мама героя Романа Ратушного в бібліотеці. У бою на Харківщині загинув відомий столичний активіст Роман Ратушний. Вічна пам'ять тобі, Романе - справжній Герой України.




Війна проти бібліотек

 Російські війська принесли багато горя та руйнувань на українську землю. Від рук окупантів потерпають житлові будинки, театри, музеї, бібліотеки. Російські війська не лише руйнують бібліотеки своїми постійними обстрілами, а й масово вилучають і знищують українські книги на окупованих територіях.

Обстрілюючи українські міста окупанти пошкодили або зруйнували майже 60 бібліотек. Найбільше руйнувань зазнали Чернігівська бібліотека для юнацтва, Донецька бібліотека для дітей, Макарівська публічна бібліотека, а також бібліотека ім. Короленка у Харкові - одна з найстаріших і найбільших книгосховищ в Україні.

На тимчасово окупованих територіях Луганської, Донецької, Херсонської областей російські війська нищать не тільки споруди, в яких знаходяться бібліотеки, але й власне українські книжки, зокрема підручники з історії та української літератури. Водночас окупанти мають цілий перелік заборонених імен. Серед них - Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. Відомо про випадки вилучення книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані.

Зниження українських бібліотек та вилучення українських книжок - це ще один прояв геноциду що до українців і української культурної спадщини.

 


середа, 15 червня 2022 р.

Остання з великого покоління

 «Було, і є, і вічно буде. Це свято соняшних утіх: Твоїх  палких  обіймів чудо І ніжність пестощів моїх»

                                                                   
 
До 120-річчя від дня народження Наталі Андріївни Лівицької-Холодної (15.06.1902-26.03.2005)  бібліотека ім. Петра Панча презентує книжкову виставку  «Остання з великого покоління». Саме так називається надзвичайно емоційна стаття Слабошпицького, написана ще за життя Наталі Лівицької-Холодної. «Вона називає імена, мовби читаючи їх не з пам’яті, а з історії української літератури. Кожне ім’я голосне, як ціла епоха. Ця епоха також і в неї за плечима. Стоїть, із нею не­­розлучна, мов тінь її життя.  І як про все те виповісти?! А ще її ім’я відразу ж викликає з пам’яті імена Симона Петлюри, Андрія і Миколи Лівицьких (перший – це батько її, а другий – брат), Мілени Рудницької, Дмитра Донцова, Євгена Маланюка, двох Петрів Холодних (старший – її свекор, молодший – чоловік), Олени Теліги, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Юрія Липи, Оксани Лятуринської, Тодося Осьмачки, Юрія Шереха... – треба урвати цей ряд, оскільки він може довго не закінчуватися.
Ранок її життя – хутір побіля Золотоноші на Чер­кащині, де вона виховувалася у баби. Вчилася в Золотоніській гімназії. Але Перша світова війна й революція змусили міняти гімназії одна за одною: Полтавська, Київська, Жмеринська, Переяславська... – і то ще не був кінець навчанню, бо матури так і не завершила. Від двадцятого року з батьками за кордоном».


      

Творчість Наталі Лівицької-Холодної - унікальне
в світовій літературі: це так званий віршований роман життя від ранньої юності до глибокої старості. Поетка надзвичайно інтертекстуальна, вона наповнює свої твори уривками з текстів людей своєї епохи (це Богдан-Ігор Антонич, Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Липа, Максим Рильський, Леонід Кисельов, Ліна Костенко та багато інших).

Ірина Фаріон характеризує літературну спадщину Наталі Андріївни Лівицької-Холодної як синтез інтиму, релігії і патріотизму. У своїй першій поетичній збірці «Вогонь і попіл» (Варшава, 1934) вона без комплексів показала любов у всіх своїх проявах.  Цю збiрку дослідники її творчостi назвали еротичним романом у віршах, і тільки з часом ця збірка була оцінена як неординарне художнє явище. Художник, поет Святослав Гординський писав: «Маємо, можна, сміливо сказати, першу наскрізь жіночу, щиру, без ніякого позування книжку поезій у нашій літературі. Досі мало яка жінка в нашій поезії мала таку сміливість і вміння віддати з таким мистецтвом оте «вічно жіноче» жінки й показати скільки для жінки значить кохання».

А вірш «Сім літер» зі збірки «Сім літер» (Варшава, 1937)  став знаковим для всього ХХ століття. «Сім літер» - це Україна та одночасно прізвище Головного Отамана Симона Петлюри: «Сім літер, що палають в слові «Україна», Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас, І сім зрадливих куль на вулиці Расіна Призначення, мементо і святий наказ. Горять палким трьохкутником криваві сімки Над простором і над часом, в хаосі й тьмі, І серце вгору йде, все вище, стрімко, стрімко Шляхом Твоїх голгот і слав, Народе мій!»

 Епіґрафом до збірки авторка взяла рядки з Шевченкового послання «І мертвим, і живими, і ненарожденним...», що окреслили ідейну спрямованість її творів: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». Через образи трьох національних героїв — князя Святослава, гетьмана Івана Мазепи та Симона Петлюри —Наталя Лівицька-Холодна осмислює етапи розквіту, слави і могутності української державності. Сильна жінка, вона не скиглила після поразки визвольних змагань, а як гідна дочка президента УНР в екзилі щиро сподівалась на народне повстання проти московської влади «…і затремтить рука злодійська, здригнеться Київська земля і понесе сто тисяч війська під стіни білого Кремля», а в результаті «І оживе твій світлий край, Що зветься дзвінко «Україна»..

Ця дивовижна жінка була єдиним справжнім коханням знаменитого поета Євгена Маланюка. Вони залишили в житті одне одного незгладимий слід: він мучився її відмовою, вона — тим, що завдала йому такого болю... На смерть Євгена Маланюка її серце зазвучало поезією «По кому дзвонять?...»: «Хтось помер, Хтось чужий: Ні брат, ні коханець. І було між нами стільки завіс! Я сама здивуюсь уранці звідки ці сльози взялись? Хай баламкають дзвони вічну «пам’ять», як баламкають і по мені, може й мене згадають «незлими» словами, як лежатиму в труні… По кому дзвонять? – По ньому чи по мені». Або ще такими рядками: «То була пора неповторна, Як поезія Маланюка, А була вона недоговорена. Наче вірші без одного рядка…»

Третю збірку поетки «Поезії, старі і нові» (Нью-Йорк, 1986) надзвичайно високо оцінив Юрій Шевельов (Шерех): «В характері нової поезії Наталі Лівицької-Холодної найбільша подібність з останніми роками творчості Ріхарда Штрауса… а де в чому зі старим Гете». Критик у захваті від неприхованої самоіронії поетки у поезії «Кухонна романтика»: «Відійду до вікна від печі – хай кипить собі борщ без мене – взагалі ці кухонні речі так не до речі…» і «японськості» деталей, вмінням сказати недоговорюючи. Вчитаймося у відчайдушно болючі рядки поезії «Сон»: «Снилось мені: не засміченими, не нью-йоркськими нетрями йшла. а стеливсь мені заквітчаний, не затоптаний шлях. Снились — пелюстки, як діти безгрішні, рож, що розквітли вночі в садках, і краплі дощу, великі, як вишні, що спливали радісно по щоках. Снився — в руках, з хвилювання тремтячих, жовтоблакитний стяг... А вранці... дивиться в душу старість собача пусткою бочки від сміття». Критик цитує й цитує поетку, захоплюючись нею: «Бачити світ не ціною заплющених на зло й біль очей, а через прийняття зла й болю як частини світової й внутрішньої гармонії». Критик звертає нашу увагу на останні рядки (переклад з Роберта Фроста), якими закривається ця чудова філософська збірка, на віщування смерті не тільки особи, а й світу: «Готовий будь на згубу ще сьогодні, щось буде ще грізніш, ніж хвиль цих кряжі, аж поки Бог «хай світло згасне» скаже». В інтернет-ресурсах можна знайти повний текст цієї чудової збірки Наталі Лівицької-Холодної з передмовою Богдана Рубчака «Серце, надвоє роздерте».

Звертаємо Вашу увагу на такі видання нашої експозиції:

Слабошпицький М. 25 поетів української діаспори. Остання з великого покоління. Наталя Лівицька-Холодна (Київ, Ярославів Вал, 2013). До статті додаються 19 поезій різних років.

Шерех Юрій. Третя сторожа. Без назви/Sans titre/Ohne title/Untitled/Sin titulo/Senza titolo (Київ, Дніпро, 1993)

Віталій Жежера. «Я була довго дуже наївною в любовних справах» - Наталя Лівицька-Холодна. Журнал «Країна», 19.06.2012

Празька поетична школа. Антологія (Харків: Веста, Ранок, 2004) В антології представлено 9 поезій різних років, найсильніші «Чорний колір – колір зради», «Інвектива».

Українське Диво. Поетична антологія. Книга друга (Київ, Український письменник, 2005). В антології представлено 8 поезій різних років,  найсильніша «Сон».

Ільницький Микола Миколайович, Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років (Київ, Знання, 1992)

Імена поетів і письменників української еміграції поступово займають належне місце в нашій історії та літературі. З двох чарівних подруг, таких неповторних й таких різних, Олени Теліги та Наталі Лівицької-Холодної, одній судилася рання «гаряча смерть», іншій – самотнє емігрантське довголіття. На жаль, на тридцять першому році нашої незалежності ми не маємо в паперовому вигляді жодної книжки Наталі Лівицької-Холодної. Наше звернення хочеться закінчити посиланням на рядки з одного із останніх віршів поетки «В безсонну ніч»: «О Україно, моли свого святого рівноапостольного Володимира й святу княгиню Ольгу і самого Бога, бо мук твоїх іще не змірено, ще хресна не скінчилася твоя дорога» (Торонто, червень 1995).