вівторок, 31 травня 2022 р.

"Спробуй не повірити в той жах..." Дитинство, знищене війною.

 Війна жахлива завжди. Особливо коли вона у твоєму будинку, місті, державі. Але найжахливіше і таке, що не піддається усвідомленню та виправданню, — смерть дітей під час війни. « Понад 689 дітей постраждало  Україні в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. Станом на 31 травня 2022 року офіційна кількість дітей-жертв – 243. Зросла кількість поранених – 446. Найбільше постраждало дітей у Донецькій області – 153, Київській – 116, Харківській – 111, Чернігівській – 68, Луганській – 52, Херсонській – 52, Миколаївській – 47, Запорізькій – 29, Сумській – 17, у м.Києві – 16, Житомирській – 15».   

Смерть рідних, зруйновані будинки та школи, холод підвалів, страх обстрілів, самотність і сирітство стали новою жахливою реальністю для дітей усієї України. Збройні сили Росії знищили дитинство цілого покоління українців. Цьому немає ані виправдання, ані  прощення.

Наразі є достатні підстави вважати, що військовослужбовці Росії вчиняють на території України як мінімум п’ять видів серйозних порушень міжнародного гуманітарного права: вбивства і каліцтва дітей, зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей, напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними, викрадення дітей і відмову в доступі до гуманітарної допомоги. Ці серйозні порушення міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами.




«Чуєш, кате, бійся засинати…»
Чуєш кате, бійся засинати,
Бо маленький хлопчик з Ірпеня
Прийде уночі, щоб нагадати,
Як вмирала вся його сім’я,

Коли ти прийшов у їхню хату,
Біль і крик у маминих очах…
Їхній крик повік буде лунати
У твоїх, перевертню, вухах!

Він буде ходити за тобою,
Крок за кроком, кате, щоб ти знав!
Бійся!.. Не дадуть тобі спокою,
Душі, тих, що ти закатував…

06.04.2022
  Британ Галина Ярославівна



Сумно. Не стало іще одного воїна світла: відверто-життєрадісного, невтомного, юного душею, талановитого... Світла пам'ять.

понеділок, 30 травня 2022 р.

Любіть Україну, як сонце, любіть.

 2 липня 1951-го, радянська газета "Правда" засудила вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!". Письменника назвали "буржуазним націоналістом" та "продажним бандерівцем", а вірш деякий час ніде не друкували.

На вірш Сосюри звернули увагу після того, як він вперше з'явився у журналі "Звезда". Переклад з власної ініціативи зробив російський поет Олександр Прокоф'єв, якого одразу ж засудили за те, що не порадився з редколегією. Проте найбільше постраждав сам автор. На нього спрямувався шквал критики від радянських письменників та дописувачів періодичних видань.
У статті "Правди", яка мала назву "Проти ідеологічних перекручень у літературі", його характеризували так:
"Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п'ятирічок, без колгоспного ладу. В основі своїй є ідейно порочним твором, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера".
"Стаття "Правды" змушує глибше придивитись до творчості Володимира Сосюри. Прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими у його творчості. Не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав із низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш "Любіть Україну!" — писав український радянський поет Андрій Малишко.
Заборону на публікацію вір­ша "Любіть Україну" зняли 1958-го.
Вірш "Любіть Україну" (1944 рік)
(перша редакція вірша)
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіма своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
як очі її ніжно-карі…
Вона — у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь
до весен, і світлих, і щирих…
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все, до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну!
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час, як гудуть батареї…
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею!


пʼятниця, 27 травня 2022 р.

Ігор Костецький «Свобода людини й свобода нації варті найзапеклішої та найкривавішої боротьби»


 До Дня Києва презентуємо історично-літературну довідку «На війні потрібно боротися і перемагати» як внесок до нашого культурного спротиву агресивній навалі фашистської Росії. Ігор Костецький, справжнє ім'я — Мерзляков Ігор  (1913 - 1983), один з найвидатніших українських інтелектуалів ХХ віку і найяскравіших українських письменників-модерністів. Для українського читача до 1990-го його ім’я було невідоме. Ті поодинокі книжки, які опинялися в Україні, потрапляли до спецфонду і були заборонені до читання як видання українського буржуазного націоналізму.                                                                                                                                                                                                       Ігор Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько був педагогом вокалу. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері. Свої перші «університети» у віці 15 років в умовах відсутності батьківського нагляду він пройшов у «блатному» кримінальному світі Одеси кінця 20-х рр. Темпераментний характер, пов’язаний іще із особливою пристрастю до пригод та веселого товариства, природньо привів його в богемне оточення, а відтак і в численні конфлікти з органами правопорядку, арешти. Він одержав неповну театральну освіту і пізніше працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. Про своє життя в СРСР він згадував так: «Переживши голод (його чомусь називають голодом 1933, але я — добре пам’ятаю це — пережив його в 1931, і в 1932, і в 1935, і в 1937 роках), я, звичайно, ненавидів політичну систему, але так, як ненавидів і кожну іншу, бо вже тоді був переконаний, що жодна сучасна система не сприяла б у розвиткові мені, інтеліґентній людині, яка багато знає, багато вміє і багато може… За весь час свого майже двадцятилітнього існування під совєтами я надрукував усього лиш кілька театральних рецензій. З белетристичних творів (писати почав я з дитинства, але перші поважні спроби свої я відношу десь до 1930) я за той час не надрукував ані рядка». Приблизно 1938 року він пише Олександрові Довженку, шукаючи праці в кіностудії і пропонуючи йому свій сценарій на основі «Слова о полку Ігореві». Від Довженка він отримує відповідь і обіцянку допомоги, однак плани його можливої співпраці з Довженком перекреслює вибух війни.

Осінь 1938 (радіоінформація про створення Карпатської України) перетворила богемного радянського інтелігента Ігоря Мерзлякова на свідомого українського патріота, а рік 1941, рік окупації Вінниці, де він зустрів представників похідних груп Організації Українських Націоналістів і майже рік співпрацював із націоналістичним підпіллям і отримав першу в житті можливість вільно друкувати свої україномовні тексти, зробив з нього українського письменника і діяча культури Ігоря Костецького. Восени 1942 він погодився добровільно поїхати на примусові роботи до Німеччини замість схопленої під час облави приятельки Ади. Пізніше він писав: «Я став українцем не тому, що люблю українців. Радше я їх не люблю. Та від того не менш я став таки українцем. Народити Україну як реальне, земне тіло, створити ваговиту планету української духовної і політичної державності — це значить довести можливість неможливого. Єдина приваба, яка в земному існуванні людини може мати вище виправдання. Інші можливості не приваблюють мене...» 

У жовтні 1945 р. у Фюрсті Костецький став разом із Юрієм Шевельовим одним із найактивніших організаторів і провідників Мистецького Українського Руху. За кілька років він проявив себе як блискучий і нонконформістський прозаїк (проза малих форм, як «Ціна людської назви» і «Тобі належить цілий світ», повісті «День святого» і «Історія ченця Гайнріха», фрагменти роману «Троє глядять у дзеркало»), драматург-експериментатор (перша в світовому театрі протоабсурдистська драматична трилогія «Спокуси несвятого Антона», «Близнята ще зустрінуться», «Дійство про велику людину»), критик, літературознавець, полеміст і перекладач.                                                                                                                                                                                                       За богемні звички та й складний, запальний темперамент нашого земляка його називали в українській еміграції саме «Леопардом». Відмови Костецького приєднатися до якоїсь політичної партії, втрата можливості заробити на прожиття в українських еміграційних виданнях і установах заставляє його продовжувати свою культурницьку програму самотужки. В 1950-1960 роках Костецький був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років разом з другою дружиною, німецькою поетесою і перекладачем Елізабет Коттмаєр він заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії. Він видав десятки першорядних видань – від Томаса Еліота (1955) до Поля Верлена (1981). Здійснює перше повне видання власних перекладів усіх Шекспірових сонетів (1958), найповніше в свій час (в будь-якій мові світу) видання перекладів віршів Езри Павнда (1960), готує літературну редакцію першого повного україномовного перекладу Біблії. Монументальне двотомне видання віршів Стефана Георге (в перекладах разом з Олегом Зуєвським) вражає і зараз своєю якістю і неперевершеністю. Слід додати, що Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ. Місією свого життя він вважав «довести українську мову до меж і поза межі, одним зосередженим ударом поставити її в рівень французької Маллярме і англійської Джойса... На могилі ж моїй нехай влаштовують який хочуть танець. Це мій заповіт любезним землякам… ».  Наприкінці життя він збирається видати 20-томне зібрання своїх творів, але смерть завадила його планам. Творчість Ігоря Костецького – це символ колосального зусилля людей, які творили Україну, коли її ще не було. Це один з небагатьох діячів українського зарубіжжя, який був інтегрований у світовий історико-культурний процес. Своїми книжками, своєю безпрецедентно різносторонньою діяльністю письменник відкривав Україну світові, і світ Україні. Його внесок у розбудову нової, модерної України винятковий. Костецький популяризував ідею особливої місії України - допомогти росіянам стати нацією. Українці, вважав він, самі мусять зкристалізувати свою ідентичність, будувати модерну Україну. Росіяни навряд чи зможуть зрозуміти свою історію без зовнішньої допомоги. І це було сказано в 1950-ті рр., майже 70 років тому.

І насамкінець рекомендуємо нашим відвідувачам і читачам познайомитися в інтернеті з філософським оповіданням Ігоря Костецького«Тобі належить цілий світ». Центральною ідеєю цього невеличкого твору є гуманістичні загальнолюдські цінності: життя і свобода людинижиття і свобода народів. Герой твору, німець Фріц Мюллер, уперше дізнався про них не у себе вдома, в освіченій і культурній европейській країні Німеччині, а в карпатських лісах, перебуваючи серед партизанів УПА. Саме від українців, які у жахливій великій війні ведуть боротьбу на два фронти, Фріц уперше в житті почув гасла: «Свободу народам – свободу людині!» і «За нашу і вашу свободу!» Справжнім одкровенням для німця стали й слова Т.Шевченка, відомі кожному українцеві: «Обніміте, брати мої, найменшого брата». Нациста вчили на батьківщині, що йому належить цілий світ лише тому, що він німець. А українські партизани своїми гуманістичними цінностями, втіленими в зрозумілі гасла й поетичні рядки їх поета, довели колишньому нацистові, що світ належить виключно добрим людям. Фріц врешті-решт відчув власну відповідальність за тих людей, які побачили в ньому не ворога, а людину, й водночас мусять загинути в протистоянні з незрівнянно сильнішим ворогом лише з тієї причини, що світ улаштований несправедливо.

 

четвер, 26 травня 2022 р.

З любов'ю до тебе, Київ

  До Дня Києва бібліотека ім. Петра Панча пропонує  книжкову виставку «З любов’ю до тебе, Київ». Перше святкування Дня Києва відбулося наприкінці травня 1982 року, воно співпало із святкуванням 1500-річчя Києва. А в останню неділю травня 1987 року вперше було офіційно відзначено День Києва.

Цього року ми відзначаємо цей день в умовах воєнного стану. З 24 лютого триває повномасштабна агресія путінської Росії проти України. Росія ніколи раніше не була засуджена і покарана за свої злочини в минулому. З початку 2014 року спроби умиротворити або не дратувати агресора призвели до жахливих наслідків – він знову чинить масові вбивства, грабунки, депортації, згвалтування немовлят, дітей, жінок майже в центрі Європи в ХХІ столітті. Фашистська Росія реалізує підкріплений псевдоісторичними наративами акт геноциду української нації  

В нашій експозиції представлені книжки про старий Київ, про історичні місця Києва, про видатних людей, що жили і творили в його межах. Серед них відвідувачам можна порекомендувати такі книжки: сповідь про любов до Києва Дмитра Лаврова «Святий Київ наш великий…», «Історичний путівник по Києву. Український Київ ХІХ - поч. ХХ ст.» Ігоря Гирича, науково-популярну книгу Михайла Рибакова «Вулиця архітектора Городецького», чудову книгу Дмитра Малакова «Архітектор Городецький», фотопутівник Павла Позняка і Сергія П’ятерикова «Київ: Погляд через століття» та ще багато інших захоплюючих видань. Не можна не згадати чудові тексти від Віктора Киркевича  «Київ литовсько-польський», «Київ імперський» і «Київ капіталістичний». .  Більш, ніж двадцять років Віктор Киркевич пропонує київській громаді готовий музей - Музей історії Незалежності України. У своїх книжках він розповідає, в першу чергу, про минуле українців, поляків, євреїв, які постраждали від Російської та Радянської імперій протягом останніх століть. Автор пише свої книжки російською мовою для того, щоб якомога більше людей ознайомилися з надзвичайно цікавою історією України, її столиці – міста Києва

Серед книжок і періодичних видань, представлених у нашій виставці, є присвячені подіям Другої світової війни на берегах Славутича. Рекомендуємо передивитися свідчення киян про ці дні (Київ 1941-1943. Фотоальбом; Кальницький Михайло, Малаков Дмитро, Юркова Оксана. Нариси з історії Києва; Малаков Дмитро. Оті два роки… У Києві при німцях; Малаков Дмитро. Долі киян (1941-1943); Боровик Микола, Дробкова Наталія, Пастушенко Тетяна. Друга світова війна та нацистська окупація у спогадах киян; Кузнецов Анатолий. Бабий Яр; Боженко Святослав. Родом з Микільської Слобідки; Гуменна Докія. Хрещатий Яр (Київ 1941-1943).Роман-хроніка; журнали «Українська культура» №5/2016 про 75-річчя трагедії Бабиного Яру та Похідних груп ОУН і №4/2018 про загибель Успенського собору 3 листопада 1941 року).

Ми ніколи не повинні забувати всіх тих, хто мужньо обороняв місто в липні – вересні 1941 року, тих, хто з надзвичайно великими втратами для себе звільняв наше місто восени 1943 року, і  те, що зараз за волю України в боротьбі проти новітніх фашистів – вже російського походження продовжують гинути сини і дочки нашої країни. До нашої експозиції увійшли книжки про Євромайдан і початок війни на Сході України. Крім того, в нашій виставці представлені окремі світлини про руйнування російськими загарбниками нашого міста. Його вдалося відстояти величезними зусиллями Збройних Сил України, територіальної самооборони і простих небайдужих громадян. Зараз тривають дуже важкі бої на Донбасі. Наша виставка – це маленький внесок у загальний культурний спротив російській навалі як військовій, так і інформаційній. Сподіваємось на перемогу у цій війні.

З Днем Києва всіх нас! Героям – слава!



 

 

середа, 18 травня 2022 р.

Міжнародний День вишиванки відзначають кожного третього четверга травня. Цьогоріч це свято припадає на 19 травня.

  Вперше День вишиванки запропонувала відзначати одна зі студенток факультету історії Чернівецького національного університету у 2006 році. За її словами, її надихнув знайомий, який постійно носив вишиту сорочку. Того року вишиванки одягнула така велика кількість студентів, що згодом свято набуло міжнародних масштабів Головний атрибут цього свята — вишивана сорочка вважається унікальним витвором українського народу, символом ідентифікації українців. У вишивці сакральне значення має все — від ниток, походження тканини та орнаменту, кількості стібків і кольору. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров'я, а також щасливої долі. В Україні ця річ символізує родинну пам'ять, вірність та любов у сім'ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок. У це свято українці по всьому світу одягають традиційні сорочки. День вишиванки — це не лише привід показати красу вишитої сорочки, але й можливість на повні легені сказати: “Ми українці— це наша історія та культура, і ми цим пишаємося”.



       Вишиванка – Вкраїна і доля.
       В ній не лише барвиста краса.
      В ній боролися предки за волю
      І відходили на небеса.
     Жито жали і хліб випікали,
     І у парі ішли під вінець.
    В ній дітей своїх благасловляли
   Батько й мати, від щирих сердець.
   Вишиванко моя, вишиванко,
  Ти- як пісня, у серці моїм.
  Одягну тебе в будні і свята,
 Щоб любов поселилася в нім.
                                     (Т. Строкач)

понеділок, 16 травня 2022 р.

«Кримські татари. Режим поневірянь і надій».

Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, але фактично це було продовження політики Російської імперії по русифікації Криму.  СРСР розглядав Туреччину як можливого суперника, а кримські татари, які історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, були, з точки зору радянських керівників, потенційно нелояльними до влади, і у випадку можливого військового конфлікту, були б середовищем можливих саботажників і зрадників. А депортація вирішувала ці проблеми: немає людини - немає проблем.

За деякими оцінками лише у перші роки вигнання внаслідок голоду, масових захворювань, знущань і каторжних робіт в місцях спецпоселень померло більше 46% кримських татар.
Після депортації кримських татар та представників інших етнічних груп із Криму продовжилась політика русифікації Криму,  сам термін « кримські татари » був вилучений з російсько-радянського лексикону, а всі кримськотатарські топоніми ( назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах, всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму ( за винятком БахчисараяДжанкоя,  ІшуніСаків та Судака). До кінця сталінського правління нікому не дозволялося згадувати, що цей етнос колись існував в СРСР, під час радянських  переписів 19591970 і 1979 років кримські татари могли називати себе «татарами».









середа, 11 травня 2022 р.

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня. Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї.

На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї - єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.
З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.



В умовах реалій російсько-української війни бібліотека ім. Петра Панча до Дня Європи в Україні пропонує книжкову виставку «Україна на порозі до Європейського Союзу». День Європи - свято, що відзначається 9 травня в Європейському Союзі та інших країнах на відзначення миру та єдності на континенті. Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р., «враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію», встановлено щорічно відзначати це день у третю суботу травня.

Бажання стати країною-членом Європейського Союзу українці продемонстрували всьому світу в кінці 2013 р. – вони організували Євромайдан і скинули проросійського президента Віктора Януковича, який не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 24 лютого 2022 р. президент Росії оголосив війну Україні й розпочав масштабне вторгнення. За кілька днів 28 лютого 2022 р. Президент України Володимир Зеленський підписав заяву на вступ України до ЄС, а вже 1 березня Європарламент проголосував за статус кандидата на членство у ЄС для України. Це вирішальний для нас момент. Війна, яку розв'язала Росія, об’єднала нашу країну, наш народ з Європейським Союзом. Про це Президент України Володимир Зеленський сказав 8 квітня 2022 р. під час спільного брифінгу з президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн та Високим представником Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки Жозепом Боррелем. Цього дня Європейська комісія передала Україні опитувальник для отримання статусу кандидата. 18 квітня 2022 р. Президент України Володимир Зеленський передав главі представництва Європейського Союзу в Україні першу частину опитувальника для отримання статусу кандидата. 9 травня 2022 р. Україна заповнила другу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.

Більше двох місяців російські війська обстрілюють та знищують об'єкти інфраструктури, проводять масовані обстріли житлових районів українських міст та селищ із використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет. Наша країна стала надійним щитом, який захищає безпеку цілої Європи. І, наостанок, захист російськомовних жителів України став одним з приводів для вторгнення на її територію російських військ. За допомогою інформаційного впливу Росії вдалося накинути певній частині українських громадян абсолютно чужі цінності та ідеали «російського світу». Слід зауважити, що до початку широкомасштабного вторгнення росіян окремі працівники закладів культури, зокрема бібліотек, відверто поширювали хибну тезу про начебто утиски російської мови в Україні. А для агресора російськомовність місцевих мешканців — чудовий привід вважати їх своїми співвітчизниками, а загарбану землю — своєю. З усього цього випливає цілком очевидний висновок: українська мова захищає Україну від російської агресії та окупації. А от російська мова — це як запрошення для російських загарбників. І про це ми повинні весь думати під час війни, адже не можна не помічати віртуозне лизоблюдство і мімікрію деяких наших медіа персон в умовах війни ( навіть їх перехід на українську не приховає їх антиукраїнську сутність!). Суть культурного спротиву імперській Росії чистою російською мовою нещодавно сформулював президент України Володимир Зеленський: «Росія сама робить все для того, щоб на території нашої держави відбулася дерусифікація... За одне покоління і назавжди».
Запрошує всіх охочих до читальної зали нашої бібліотеки ознайомитися з нашою книжковою експозицією. Бережіть себе! Україна переможе!


понеділок, 9 травня 2022 р.

До Дня пам’яті та примирення пропонуємо книжкову виставку «Перемога в нашій пам’яті»

Друга сітова війна (1939 – 1945рр.) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найбільшою трагедією в історії людства. Саме тоді уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Ми відзначаємо цей день в умовах відкритої агресії путінської Росії проти України. Ця подія суттєво змінила наше ставлення до відзначення цієї дати в житті цивілізованого демократичного людства. В умовах війни світ стає чорно-білим, і про ніяку позицію над процесом не йдеться. Нас усіх, незважаючи на мови, якими ми спілкуємося, хочуть знищити. Росія відверто шантажує світ використанням ядерної зброї проти України та проти країн, які підтримують нас.

пʼятниця, 6 травня 2022 р.

В зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України вирішили, що Україна має відзначати День пам»яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 8 травня разом з Європою та усім цивілізованим світом, а 9 травня – День Європи разом з державами – членами Європейського Союзу.

 22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам»яті та примирення. Нею державам – членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Дній Перемоги чи Визволення, рекомендувати також щороку відзначати один або два дні данину пам»яті всім жертвам Другої світової війни. У Великій Британії та країнах Співдружності відзначається «День Перемоги в Європі»; у Вірменії – «День Миру»; у Норвегії – «День визволення»; у Словаччині – «День Перемоги над нацизмом»; у США – «День Пам»яті»;  Франції - «День Перемоги»; У Чехії – «Національний День». 




вівторок, 3 травня 2022 р.

3 травня разом з групою з вивчення польської мови відзначили Свято Конституції Польщі.

 Конституція є першим таким документом у Європі та другим у світі. Американці випередили поляків на 4 роки, французи запізнилися на 4 місяці. Святкування цього дня були заборонені під час поділів Польщі. У квітні 1919, вже в незалежній державі, свято було відновлене. День Конституції 3 травня був оголошений поза законом гітлерівцями та комуністичною владою СРСР, які всевладно керували в післявоєнній Польщі. До 1989 року цього дня в Польщі часто відбувалися протести і антикомуністичні демонстрації. Конституція 3 травня вплинула на дальші демократичні рухи у світі. Після втрати Польщею незалежності та поневолення, яке тривало 123 роки саме Конституція 3 травня нагадувала про боротьбу за польську свободу.