Бібліотека святкує День Києва

 

    

Святкування Дня Києва в Голосієво

 

Перепоховання Т.Г.Шевченка в Україні

Пропонуємо книжкову виставку « Перепоховання Т.Г.Шевченка в Україні ».                                                19 травня 1861 року Тарас Григорович Шевченко здійснив свій останній шлях по київській землі від храму Різдва Христового до місця, звідки пароплавом «Кременчук» його тіло було переправлено у Канів. Тут встановлено пам′ятний знак «Сонце правди шевченкового слова».    

Представлені книжки стосуються обставин перепоховання Т.Г.Шевченка в Україні, перебування праху Кобзаря в Києві. Основними першоджерелами інформації для нашої виставки є наступні книжки: - Спогади про Тараса Шевченка, Київ, 1982; - Кониський Олександр. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя, Київ, 1991; - Останнім шляхом Кобзаря, Київ, 1994; - Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників, Київ, 1958.

Бібліотека Петра Панча висловлює свою подяку шевченкознавцю Даниленку Мирославу Валентиновичу за його світлини пам’ятника Т.Г.Шевченку в Петербурзі, пам’ятних місць Кобзаря в Каневі.

18 травня відбувся онлайн – практикум, присвчений освоєнню навику сплачувати за спожиті послуги через особистий кабінет та передавати показники приладів спожитих послуг.

Практикум провели фахівці навчального центру «Платформа комфорту» при комунальному концерні «Центр комунального сервісу» (ЦКС). 25 травня о 12:00 відбудеться наступний практикум. Тема: зміни в ЖКГ. Запрошуємо охочих. Довідки за телефоном 067 509 44 68.

12 травня в онлайн-режимі вивчали англійську мову. Викладач - вчитель англійської мови, музикант Михайло Сиромля ( Міка Чуєв). Заняття відбуваються щосереди об 12:00. Довідки за телефоном 067 509 44 68.

 

11 травня відбувся черговий онлайн тренінг " Смартфон та інформаційна культура". Тренінг провела бібліотекар Ласкіна С.А. Освіта як ніколи близька. Знання — на відстані смартфону.

 Багатофункціональності смартфону немає меж. Окрім своїх безпосередніх функцій, він дозволяє переглядати відео, читати книги, вивчати іноземні мови, планувати дозвілля, а також у розпорядженні користувача – різноманітні ігри, соціальні мережі, тощо.

14 травня Україна вперше на державному рівні вшановує пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Праведник народів світу – офіційне звання, надане людині, яка ризикувала власним життям заради порятунку євреїв у період Голокосту.

  

Олена Вітер (1904 – 1988) була настоятелькою греко-католицького монастиря та членом Організації Українських Націоналістів. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін.  За порятунок єврейськиї дітей під час Голокосту уряд Ізраїлю 1976 року удостоїв Олену Вітер (Йосифу) титулу «Праведник народів світу» (її ім’я вписане у Почесну стіну Праведників у Єрусалимі. Олена Вітер стала першою українкою, удостоєної цього титулу.                                    

Серед праведників народів світу — оунівець Федір Вовк  Віце-президент Української головної визвольної ради (українського підпільного парламенту часів Другої світової війни), оунівець Федір Вовк разом із дружиною визнані праведниками народів світу.      Історію порятунку Федором Вовком єврейської родини під час німецької окупації в Нікополі розповів історик Володимир В’ятрович . Харківський біолог Федір Вовк, ховаючись від сталінських репресій науковців, переїхав до Нікополя, де вступив до ОУН, під час німецької окупації рятував євреїв від убивств, а українців – від вивезення на примусові роботи. У Нікополі Федір Вовк разом із дружиною Єлизаветою допомогли шкільній учительці єврейці Сарі Бакст врятуватися разом із матір’ю, сином та небожем, а також чоловіком-українцем.                                                                                        

Читайте про життя Олени Вітер (ігумені Йосифи) та Федора Вовка у циклі публікацій Володимира В’ятровича «Історія з грифом «Секретно» та в книзі  М.Слабошпицького "Тодось Осьмачка" та ін.

Вишиванка - поема життя, закодована вічність в узорах.

 Українську вишиванку часто називають молитвою народу. Вона є справжнім оберегом свого власника, наповнює його світлом, красою, здоров’ям і любов’ю. Не дарма ж кажуть: в сорочці народився – значить поталанило. Тому вишиванка – це не лише одяг, а й певне таїнство, яке вершить долю людини. Кожен вишитий елемент має своє магічне значення. Найпопулярнішими є зображення води, сонця, калини. Всі вони символізують енергію, силу, красу, необхідну для життя й добробуту.  Вишиті елементи знаходять своє місце на комірах, рукавах та манжетах. Саме в цих місцях вишиванка найміцніше прилягає до тіла. Тому існує повір’я, що вишиту сорочку потрібно оздоблювати зі світлими думками, бажаючи її власнику тільки добра.    На сьогодні вишиванка стала популярною не тільки в свята, а й у звичайні будні. Її краса пройшла крізь віки, але досі надихає не лише українців, а й світових дизайнерів. Вже не рідкість побачити елементи українського орнаменту на глянцевих сторінках відомих брендів. Певно, таки випромінює наша вишита сорочка якусь магічну чарівність. Іван Франко – перший модник у вишиванці, який поєднав вишиванку з буденним одягом, а саме з піджаком. У такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі. Розмаїття вживання вишиванок бачимо на авто, традиційні орнаменти почали наносити на тіло. Патріотичні татуювання сьогодні стали трендом №1 серед української молоді.  Вишиванки одягли не тільки автівки.  Домашні улюбленці теж підхопили патріотичну тематику. Чи то правильніше сказати, їх хазяї .  Все більше котиків та собачок з’являються в інтернеті та на вулицях в українських національних костюмах. Це дещо суперечливо, і комусь може не сподобатись. Та погодьтесь, це виглядає мило.

 

  

         
       

 

             

    

              

                                 

5 травня вивчали онлайн українську мову з викладачем Оксаною Жованик. Заняття відбуваються щопонеділка 12:30. Довідки 067 509 44 68

. Чим більше ми знаємо про свою рідну мову, чим краще ми нею володіємо, тим глибше і багатше буде наше знайомство зі світом великої української літератури, тим яскравіше сприйняття великих творів Шевченка, Франка і Лесі Українки.

До 85-річчя від дня народження Володимира Підпалого бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку « По гратах Україну пізнаю…», представлену бібліотекарем Редько А.Г.

В кварталі від нашої бібліотеки по вул. Великій Васильківській, 85-87, знаходиться будинок, в якому мешкав поет, прозаїк, перекладач Володимир Олексійович Підпалий (9 травня 1936 - 24 листопада 1973). І досі залишаються в таємниці обставини його смертельного захворювання, яке спричинило, за деякими джерелами, спілкування і пригощання працівниками Комітету Державної Безпеки УРСР.

«Сьогодні достеменно знати хочу,

куди ти, Україно, поминеш…» (В. Підпалий)

Саме таким почуттям нині хвилюється кожна душа, яка уболіває за Україну, що повстала на боротьбу з агресією Росії. Написані ці рядки далекого 1964 року поетом Володимиром Підпалим - представником другої «тихої» хвилі шістдесятництва.

Про дуже коротке і трагічне життя Володимира Підпалого можна сказати, що воно було типовим для його покоління: холодне, голодне напівсирітське воєнне і повоєнне дитинство; навчання в сільській школі; навчання на філологічному факультеті Київського університету, з 1962 року видавнича робота — спочатку в Держлітвидаві («Дніпрі»), а з 1965-го до останніх днів — редактор відділу поезії «Радянського письменника». Редактор він був сумлінний і совісний. Ми ж звертаємо Вашу увагу на те, хто був другом цієї визначної особистості.

Борис Олійник писав: «Ми, поети, вважали, що нам вельми пощастило, коли рукопис потрапляв йому на редагування. Над кожною чужою книжкою працював, як над власною…».

Тодішня влада ставила Підпалому в провину, що «за час роботи у видавництві «Радянський письменник» рекомендував до видавничого плану неприйнятні для нашої ідеології вірші І.Калинця, В.Голобородька, В.Стуса… Готував до друку книжку Ліни Костенко «Княжа гора», зняту потім із виробництва у верстці за серйозні ідейні вади...» ( з доповідної записки ЦК Компартії України від 18 грудня 1973 р.). Тут же: «...у публікаціях надавав перевагу інтимній та пейзажній ліриці, елегійним описам природи. В громадянській ліриці — «національним болям» («непробудно спить уся країна, розтринькавши і славу і біду»), історичним «кривдам».

Притомні читачі поважного віку добре пам’ятають рядки з вірша Підпалого «По гратах Україну пізнаю…», який був на вустах молоді у першій половині 1960-х. Іван Дзюба аби зберегти ці рядки, порадив Підпалому написати щось про Західну Німеччину. Так з’явилася поема-іронія «Подорож з Генріхом Гейне по Західній Німеччині» із посвятою Іванові Дзюбі.

Якось на поетичному вечорі Максим Тадейович Рильський вдячно поцілував у чоло Володю за вірш про матір. Своє недовге творче життя творив він скромний і возвеличений образ матері: «Я з світанком піду на могилу…», «Мамо, було покличеш…», «Вдвох сьогодні посидимо, мамо».

Володимира Безпалого надзвичайно високо цінувала Ліна Костенко, особливо вона любила його рядки:

«Коли я умру, замість мене залишаться діти

й турботи щоденні нові і старі;

коли я умру, замість мене залишаться квіти,

й степи України, й висока вода на Дніпрі».

Рідко хто із мемуаристів, згадуючи про шістдесятників, обходив тему похорону поета. Це був 1973-й — рік полювання на відьом. На поминальному обіді заробляли портфелі сексоти і наклепники. Ось цитата з листа Миколи Рудя тодішньому першому секретареві Правління Спілки письменників України Василю Козаченку:

«Серед високої похвали на адресу покійника, Костенко досить яскраво підкреслила: «Ця людина з найчистішою совістю жила не в свій час»… «За столом Михайлина Коцюбинська в загальному панегірику на адресу покійника досить чітко і голосно нагадала: «Ніхто не зазнав такої кривди і моральних тортур, як цей великий талант». «Верхом політичного блюзнірства й облуди була коротка алегорична промова Івана Драча. Ось вона чи не слово до слова: «Дорогі друзі, у моєму селі жив придуркуватий Іван. Він не любив ні пісень, ні музики, а хіба що слухав жаб’яче квакання. І коли йому заважали пісні солов’їв, він починав підкрадатись і ловити їх, скручуючи їм голови. Потім, коли він одружився, від нього пішли тільки глухонімі діти…» Хтось із університетських кинув репліку: І вони стали людоїдами!

«Ні,— відповів Драч,— керівниками». По деякій паузі Драч закінчив: «Ось про що нагадала мені трагедія Підпалого»…

Далі був письменницький партком «Поминальна вечеря у Підпалого». Хотіли виключити Драча з партії, але заступився Олесь Гончар, на виставці представлені цитати з його щоденника про цю подію. Мертвому Підпалому ставили у вину, що до нього на похорон прийшло людей більше, аніж до Корнійчука, і що було дуже багато студентської молоді.

Пом’янімо Володимира Підпалого тихим словом у ці травневі дні 2021 року!

До річниці від дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні бібліотека ім. П.Панча пропонує книжкову виставку «Перегортає пам'ять сторінки».

З 2014 року 8 та 9 травня в Україні, так само як у всьому світі, відзначаються як День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.                                 У ці дні в Україні проходять урочисті збори, паради, святкові заходи на честь вшанування 85-ти мільйонів людей (зокрема, до 10 мільйонів українців), чиє життя було обірвано насиллям світового масштабу, людей усіх рас і націй, чоловіків і жінок, воїнів і мирного населення, малих дітей і старих – усіх загиблих і усіх тих, хто вижив та пройшов через жорстокі кола пекла Другої світової війни.                                                                                                                Центральне місце у нашій експозиції займають спогади активного читача нашої бібліотеки – ветерана війни Станіслава Білоуса, книжки про оборону і звільнення Києва, про життя і смерть в Україні під нацистською владою, про героїв антифашистського підпілля в Києві, про трагедію Бабиного Яру, про репресії німецько-фашистського окупаційного режиму, про українців, які пройшли через Червону армію, про громадян інших країн українського походження, які брали участь у Другій світовій війні.                                                Прискіпливого читача зацікавить книжка « Війна і міф. Невідома Друга світова ».                2014 року європейські країни обмежувалися глибокою стурбованістю щодо агресії Росії проти України. Але уроки Другої світової війни не минули даремно. Світові лідери почали діяти проти Росії, застосували санкції.

Для того, щоб вкотре застерегти світ від небезпеки повторення жахливої катастрофи Другої світової, треба пам’ятати про колосальні жертви, про тисячі дощенту зруйнованих міст і десятки тисяч спалених сіл, про людську долю в часи випробувань і про всі долі, разом взяті.

І насамкінець побажаємо один одному миру - найголовнішій цінності на Землі.

Пропонуємо ознайомитися з нашою новинкою – романом Марсель Тірі «ПРОЇЗДОМ У КИЄВІ» (Київ, 2016)

Під час Першої світової війни до Києва потрапив бельгійський автобронедивізіон, в якому служили два брати Тірі. Майбутній відомий поет Марсель Тірі фактично ще майже підлітком став свідком початку знищення молодої Української Народної Республіки, подій січня-лютого 1918 року у Києві. За десять років Марсель Тірі виклав свою власну історію на фоні наших історичних подій, надзвичайно чесно розповів про своїх друзів-киян з різних таборів, жахи війни і своє перше кохання.         Вісімнадцятирічному хлопцю було важко зорієнтуватися хто є хто в цій війні. За кілька днів до штурму  Києва військами більшовика Муравйова у місті вибухнуло більшовицьке повстання. Герой роману на початку цих подій знаходить прихисток у будинку на теперішньому бульварі Шевченка і чує сміливий виступ юнки Лівії: «Тут тулиться з півсотні чоловіків, а там, за брамою, іде боротьба «за» чи «проти» більшовизму, за чи проти вашої Вітчизни; тут, серед нас, - чотири десятки патріотів і лише десяток шмаркачів, що іменують себе більшовиками, але і перші, й другі терпляче чекають, коли там усе минеться, а тоді покірно запитають: «То як, що нового? Хто ж тепер нам за пана? Кому підставляти голову для нашийника – Леніну чи якомусь іншому новенькому Царенкові?»  Більшовицьке повстання було жорстоко придушене. І тут Марсель Тірі описує те, що замовчували свідки цих подій. Кияни прямо на вулицях міста розправлялися з причетними до більшовицького заколоту, а це дуже не сподобалося молодому пану Тірі.  Але вже за кілька днів Тірі є свідком інших розправ: він на свої очі побачив масові розстріли, грабунки, вбивства і згвалтування, які чинили більшовики після 9 лютого, коли вони захопили місто. Його кохана Лівія, якій він не встиг сказати навіть кілька слів про свою до неї любов, була розстріляна. Марсель Тірі стоїть у довжелезній повільній процесії до моргу, але не витримує побачити її мертву. Друг росіянин Василь, який брав активну участь у повстанні на боці більшовиків, наклав на себе руки, коли побачив надзвичайну жорстокість своїх земляків, які «визволили» Київ. Інший друг єврей Данило – лейтенант в частині, яка не стала захищати Київ і перейшла на бік більшовика Муравйова, переховується у потязі бельгійців, що збирається залишити Київ.                                                        Читайте книгу бельгійця Марселя Тірі «Проїздом в Києві». Рекомендуємо всім тим киянам, хто хоче зрозуміти причини тих революційних подій, причини поразки наших визвольних змагань, або просто прочитати правдиві спогади про ті трагічні роки. І зверніть увагу на  більшовицьку провокаторку Дашу, в яку закоханий Данило і до якої, здається, небайдужий і сам Марсель Тірі.                                                                           Порівняйте її і величезну кількість наших сучасних «соловейків», які співають нам про принади російської демократії і культури, про необхідність примирення і про скору загибель України на «РТР-планета» і на наших телевізійних каналах та на інтернет-каналах.                                                                                     У нас є армія, але чи є у нас достатньо воїнів, згадаймо лейтенанта Данила! Ми ж усі  не хочемо війни!                      І згадаймо польку Лівію, яка каже Марселю речі, актуальні і зараз: «…українці знову стануть нашими ворогами, як це було й раніше. Але ми знову їх переможемо, як уже неодноразово перемагали…  Для нас нині й повсякчас існує тільки один істотний ворог на Сході - це унітарна російська імперія. Якщо ж Україна зараз переможе, і ця перемога призведе до розпаду решток імперії, тоді й Польща виживе, незалежно від того, чим ця війна завершиться в Європі».