четвер, 25 березня 2021 р.

Людина за своєю природою схильна до творчості.

    23 березня користувачі бібліотеки учасники проєкту «Смартфони та інформаційна культура» підготували та провели онлайн-захід  «Врубель – символ Києва». Самостійно виконали слайд-презентацію живопису київського та московського періоду творчості видатного митця, підготували цікаву інформацію про життєвий і творчий шлях Михайла Врубеля. Організатором  цієї роботи стала бібліотекар Світлана Ласкіна, яка є викладачем курсу. Бібліотека відкрита до будь-яких ініціатив відвідувачів. Запрошуємо до бібліотеки.


 



 

вівторок, 23 березня 2021 р.

Після появи в Україні романів «Порт Житана» Олеся Ільченка і «Амадока» Софії Андрухович різко підвищився інтерес до постаті Віктора Платоновича Петрова (1894-1969).

 Наша бібліотека представляє для своїх відвідувачів книжкову виставку «ТАЄМНІ ЖИТТЯ ВІКТОРА ПЕТРОВА: інтелектуал - науковець, письменник, вірний коханець, «роздвоєна особистість» чи «провокатор і російський комуністичний шпигун»?

Віктор Платонович Петров (творчий псевдонім - В. Домонтович, Віктор Бер) - київський літературознавець, прозаїк, філософ, археолог, історик і культуролог, знакова фігура в історії української літератури, екстравагантний і естетичний містифікатор.

Щоб співіснувати з режимом і залишитися живим, Віктор Петров мусив рішуче розмежуватися зі своїм минулим, зрадити прищеплені з дитинства ідеали. Сам він зі священицької родини: батько був єпископом уманським, дід по матері — ректором Катеринославської духовної семінарії. Закінчив Холмську гімназію (1913) і Київський університет (1918). Був серед симпатиків «пятірного грона» поетів (так званої групи неокласиків). Під псевдонімом В.Домонтович видає повість «Дівчина з ведмедиком» (1928), яку офіційні літературні критики одразу зарахували до «дрібнобуржуазної, поміщицької літератури», що не відповідала інтересам нового комуністичного суспільства. Як Віктор Петров видає біографічні повісті «Аліна і Костомаров» (1929), «Романи Куліша» (1930).                                                                            Про виступ проти Агатангела Кримського зі звинуваченням в буржуазному націоналізмі йдеться у праці Соломії Павличко «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського» ( Київ, 2001).                                                                                                                         

З початку 30-х співпрацює зі спецслужбами СРСР. З 1942 р. на окупованій німцями території і на еміграції у Західній Німеччині. В окупованому гітлерівцями Харкові встиг (як В. Домонтович) опублікувати власний роман «Без ґрунту», а вже в еміграції надрукував іще один - «Доктор Серафікус». З 1949 р. в СРСР: працював у Москві, з 1956 –  у Києві.1965 р. за свою розвідницьку діяльність В. Петров був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня.  Досі невідомо, яку місію виконував Віктор Петров у середовищі української еміграції і чи є на ньому вина за сотні й тисячі українців, викрадених СМЕРШем у повоєнний час.

В нашій виставці представлені наступні книжки Віктора Петрова (В.Домонтовича): «Походження українського народу» і невелика розвідка «Антропологічні (расові) особливості українського народу» з післясловом Сергія Білоконя «Довкола таємниці» ( про таємниці життя Віктора Петрова за кордоном після другої світової війни) (Київ, 1992); «Діячі української культури (1920-1940 рр.) – жертви більшовицького терору» Віктора Петрова (Київ, 1992); художньо-документальне видання «Перше кохання Шевченка» Павла Зайцева і  «Романи Куліша. Аліна й Костомаров» Віктора Петрова (Київ, 1994); «Дівчинка з ведмедиком» і «Доктор Серафікус» В.Домонтовича (Київ, 2019); збірка повістей В.Домонтовича «Без грунту» (Київ, 2000) з есеями поціновувачів творчості В.Домонтовича  «Шостий у гроні. В.Домонтович в історії української прози» Юрія Шевельова і «На межі... Ще один полонений доби Українського відродження» Романа Корогородського.

Звертаємо увагу також на книжку Соломії Павличко «Теорія літератури»,  в яку увійшла найвідоміша з її праць «Дискурс модернізму в українській літературі», а саме на підрозділ «Інтелектуальна проза Петрова й Підмогильного» і «Філософ кризи й несталості: Петров-Домонтович-Бер», напосмертний збірник літературознавчих і публіцистичних праць Михайла Москаленка(«Статті. Публіцистика. Спогади про Михайла Москаленка», Київ, 2011), який абсолютно відверто з моральної і естетичної позиції не любив Віктора Петрова. Більш менш нейтральним виглядає дослідження історика Андрія Портнова «Віктор Петров і його критики» («Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття», Київ, 2011).

Віра Агєєва у своїй публікації «Шлях до Абсолюту» («Український тиждень», №42/2019) пише: «Життєві обставини склалися так, що письменникові нерідко доводилося носити маску, пристосовуватися до переможців, вести подвійне життя, приховувати чимало таємниць і ходити по лезу ножа. Двійництво, зрада, зречення самого себе для нього не лише філософські проблеми, а й животрепетні біографічні ситуації… Пристосування до різних переможних режимів (найперше радянського!) передбачало мімікрію, повсякчас­ну демонстрацію лояльності й, звичайно ж, зречення себе колишнього, принаймні позірне, для всевидячого цензорського ока».

 

Пропонуємо перечитувати твори В.Домонтовича, на сторінках яких відображаються гострі суперечності його доби. Насамперед йдеться про повість «Без грунту» і оповідання «Апостоли». Саме в наш час абсолютно протилежних векторів розвитку нашої країни, які неодноразово змінюються, коли всі ми є свідками перманентної і неодноразової мімікрії як наших очильників, так і пересічних громадян, не дуже обтяжених моральними нормами, такі тексти можуть підтримувати нас безболісно не звертати увагу на те, що діється навкруги нас, на відсутні етику і мораль суспільства, в якому на першому місці «гроші понад усе, продати все…».



пʼятницю, 19 березня 2021 р.

19 березня - день народження Ліни Костенко

 




Ледь-ледь торкаю слово аквареллю -
прив'ялий ранок, тиша, парапет.
З кленового туманного тунелю
виходить Рильський, майже силует.
Різьба по небу - дерево черлене.
Я теж з туману обрисом з'явлюсь.
Він сумно-сумно дивиться на мене,-
хто я така, чого я так дивлюсь.
А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...
І розминулись. Тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.
Кружляє листя, і не чутно кроків.
Пейзаж, котрому років, років, років.
Ліна Костенко








19 березня - день народження Максима Рильського

 


Ліна Костенко. Між іншим...

четвер, 18 березня 2021 р.

Ліна Костенко. Читає Світлана Фарина

Культура Європи.

 Європейська культура – одна з найвагоміших складових всесвітнього культурного процесу.          Вивчаючи культуру Європи не можливо не згадати Грецію – колиску  європейської цивілізації. Саме в Давній Греції зародилася політична система античної демократії, саме в античній філософії, літературі, мистецтві, праві були створені шедеври, що ввійшли до скарбниці світової культури і є частиною сучасного життя. Взірцем культурного процесу Франції – є готична культура, навколо якої створюється система знань, яка стане фундаментальною для Західної культури. Не можемо не згадати генія свого часу, автора знаменитих художніх шедеврів, серед  яких «Мона Ліза» і «Таємна вечеря», Леонардо да Вінчі. Митець вплинув на декілька поколінь художників і мислителів. Він бачив взаємозв’язки між мистецтвом та наукою, був точним і досконалим у своїй роботі та розробив багато методик, які ми продовжуємо використовувати дотепер. Іспанія – країна, яка упродовж віків поєднувала Європу з іншими континентами. Її культура пронизана національним духом та нерозривно пов’язана з місцевим колоритом, традиціями і звичаями, побутом і менталітетом. Іспанська земля народила багато видатних митців, серед яких відомі всьому світу Пабло Пікасо та Сальвадор Далі.  Нідерланди – маленька країна, що зробила великий внесок у скарбницю світової культури. Одним з найвідоміших нідерландських художників був Вінсент  ван Гог. Невід’ємною складовою європейської культури є культура України. Для української культури основоположною базою є народна культура, на основі якої сформувалися професійні наука, література, мистецтво.                                                                                                                       Шляхи розвитку людської культури складні і різноманітні. Мистецтво – особливий світ думок і почуттів, що втілюються в русі пензля, ритмі поезії, жесті актора. Воно стало духовним надбанням людства та залишає нам у спадок творчі скарби народів світу. Культура Європи різноманітна. Ми розглянули лише невелику частину загадкової європейської творчої думки. Дізнайтесь більше про культуру Європи завдяки виданням з фондів нашої бібліотеки.



середу, 17 березня 2021 р.

14 березня відбувся черговий тренінг з каліграфії - красного письма. «Зараз люди пишуть мало. Саме тому каліграфія стає все популярнішою. Глобалізація остаточно перетворила її із засобу інформування на мистецтво», — каліграф Тарас Макар. Запрошуємо щонеділі о 12:00.

 


Пропонуємо книжкову виставку «Врубель – символ Києва», присвячену 165-річчю від дня народження Михайла Олександровича Врубеля

Михайло Врубель – один з найвідоміших європейських символістів. Він ще за життя став легендою Києва. І дотепер розповіді про цього митця змушують як віруючих, так і атеїстів, котрі приходять до храмів Святого Володимира і Святого Кирила, уважно вдивлятися в обличчя врубелівських Мадонн з сумним немовлятком Ісусом на руках. Люди, тамуючи подих, шукають відповіді на свої особисті питання в очах та обличчях Всевишнього і дванадцяти Апостолів. І не дивно, що для багатьох киян і гостей української столиці ці два храми уособлюються з Врубелем, який був пов’язаний з нашим містом багатьма роками життя – щасливими і нещасливими.                                          Багато людей старшого віку побували у Володимирському соборі ще зовсім маленькими, куди їх бабусі вели з собою ( тільки пішки! ) помолитися Богу і побачити біблійних героїв, чиї портрети блискуче виконав Врубель. Діти слухали дзвін колоколів, який тільки що дозволили в нашій безбожній країні ( його можна було почути аж на Печерську! ) і долучалися до краси, що оточує.                                                                                           В нашій виставці представлені книжки, які розповідають про життя і творчість Михайла Врубеля. Родзинками нашої виставки є спеціально запропоновані користувачем бібліотеки альбом фотоілюстрацій творів художника німецькою мовою «Michail Vrubel» (Ленінград, 1986р.) і фундаментальне дослідження Петра Суздалєва «Врубель» (Москва, 1991). Долучайтеся до вивчення творчості цього видатного художника, який прикрасив своїми роботами наше місто, його храми і музеї.













пʼятницю, 12 березня 2021 р.

До Дня українського добровольця бібліотека імені Петра Панча пропонує відвідувачам книжкову виставку « Мужність на варті миру ».

Відповідно до постанови Верховної Ради від 17 січня 2017 року № 1822-VIII « Про встановлення Дня українського добровольця » День українського добровольця  відзначається щорічно 14 березня. Саме 14 березня 2014 року з лав Самооборони Майдану було сформовано Перший добровольчий батальйон Національної гвардії.                                                                                                                                    Це була відповідь патріотично налаштованої частини українського суспільства на фактичну передачу Криму військам Російської Федерації і на агресивну повзучу «російську весну» у південно-східних областях України.   Саме тоді величезна кількість професійних військових в Криму просто зрадила Україну і перейшла на бік російських окупантів, а решта просто не змогла протистояти так званим « зеленим чоловічкам ». Згадаймо слова Путіна « Я буду попереду посилати жінок, дітей для того, щоб ви не могли виконувати своє завдання ». Cаме добровольці прийняли на себе основну частину навантаження в боротьбі з московською навалою і її «п’ятою колоною» всередині України.                                                  Зараз у нас уже створена нова армія, добровольчі підрозділи майже повністю влилися в склад або армійських частин, або Нацгвардії.                                                                                                                В нашій виставці представлені книжки, журнали, які розповідають про ці дуже трагічні події в Україні. Крім свідчень очевидців, є суто художні літературні твори, поезії, присвячені подіям цієї неоголошеної війни.  Наша виставка – це нагадування всім нам про те, якою ціною ми відстоюємо свободу. Зараз, як ніколи, ми повинні пам’ятати всіх тих, хто загинув в боротьбі за українську незалежність, так і підтримувати тих, хто сьогодні зі зброєю в руках обстоює нашу свободу, наше право жити в соціальній країні з усіма задекларованими правами людини, яка поважає своїх громадян, в країні, вільній від корупції.                         І наостанок не можна не привітати останню ініціативу Офісу Президента України по розробці механізму щодо аналізу актуальних та резонансних кримінальних справ і вироків за період з 2014 року проти ветеранів та громадських діячів, які боролися з російською агресією, її гібридними проявами та могли стати жертвами свавілля чиновників, правоохоронців і несправедливих рішень суддів.



 

10 березня відбувся черговий онлайн урок англійської мови для початківців. Викладач - вчитель англійської мови, музикант Михайло Сиромля ( Міка Чуєв). Заняття відбуваються щосереди об 11:00. Довідки за телефоном 067 509 44 68

 


вівторок, 9 березня 2021 р.

Бібліотека ім. Петра Панча одразу після Міжнародного жіночого дня і перед Днем українського добровольця презентує роман (з нашої точки зору – повість) Гаськи (Галини) Шиян «За спиною».

 Цю книжку у 2019 році відзначили Літературною премією Європейського Союзу, премією «ЛітАкцент року — 2019» у номінації «Проза». Роман «За спиною» Гаськи Шиян дає нам альтернативний погляд на війну – не учасника, а стороннього спостерігача. Перед читачем розкриваються історії різних жінок: дружин, коханок, матерів, доньок. Кожна з них дає нам можливість зробити висновок, що війна – це не тільки про патріотизм («Юні хлопці, часом взагалі школярі, женуться за цим наркотиком героїзму, не усвідомлюючи до кінця, що не бачитимуть, як їм кидатимуть до ніг квіти студенти, яких знімуть з пар на помпезне поховання»; «Солдатами не народжуються, солдатами помирають») і національну самосвідомість («Хтось же просто чекав цієї війни усе життя»). Нам усім треба ще й якось жити і співіснувати в її контексті та поза ним з великою кількістю людей в Україні, налаштованих проросійськи. Адже на сьомому році війни багатьом чудово вдається вдавати, що війни немає («... деяким чоловікам потрібна війна, щоб не дарувати брюліки!»). Слід відверто визнати, що відважних і сміливих людей, готових до боротьби і до самопожертви, не так і багато. Більшість боїться за себе, за своїх синів, і це правда. Головна героїня — Марта, двадцятисемирічна HR-менеджер у великій IT-компанії, у її пріоритеті кар’єра, вона незалежна, не хоче мати дітей, любить секс і чоловіків. Вона виросла в типовій для Західної України ситуації: мати поїхала на заробітки в Італію, батько залишився вдома і отаборився на дивані. В Україні починається війна, її хлопець Макс, який заробляє менше за Марту, вирішує, що це його шанс і, не порадившись ні з ким, їде на фронт. Героїня допомагає волонтеркам, ходить домівками переселенців, розносить гуманітарну допомогу, збирає кошти і навіть їде на побачення з Максом в еротичній білизні. Проте вона ніяк не може витиснути з себе ту самовідданість, з якою інші жінки поринають у волонтерську діяльність. Вона пливе за течією: не наважується ані цілковито прийняти нову роль, ані відверто протистояти суспільній думці. Ночами вона блукає в інтернеті, намагається не помічати війну в очах переселенців та прагне в Європу. І головне в Марті - жіноча сексуальність, емансипація, антимілітаризм, гомосексуальність («Моногамія – казка, яку так піарять, що багато хто вважає її водночас нормою і мрією, але в реальності це виняток, а не правило… Стосунки мають право на існування тільки тоді, коли вони підвищують якість вашого життя»). В принципі, це опис року життя героїні твору Марти, в кінці цього терміну вона зустрічає у Франції ідеального коханця і втрачає його під час теракту в курортному місті на узбережжі Середземного моря ( прототип – теракт в Ніцці 14 липня 2016 року), а наречений Макс одружується в вересні з іншою (більш гідною, більш мужньою, більш патріотичною). Звертаємо увагу майбутніх читачів цієї книжку на багату мову авторки, на практичну відсутність обсценної лексики, недоліком слід вважати перенасиченість англіцизмами. Сексуальність письменниці не можна не помітити, доказів на даємо, тому що їх забагато. Саме різноманітні сексуальні пошуки героїні виходять на перший план. Для розуміння природи жінки ця повість має велике значення. Можливо, тексту не вистачає соціального забарвлення, проте його мало і в творах Ремарка. На жаль, існування фундаментального твору Симони де Бовуар «Друга стать» не дає можливості книжці Гаськи Шиян «За спиною» стати суттєво визначальним етапом у розвитку українського фемінізму. Адже в кожну з порушених нею тем Шиян не заглиблюється, проте окремих спостережень про Україну у війні досить багато. Як результат, іноді книжка становиться трошки нудною ( як, наприклад, епізод про вивчення героїнею КВЕДів у податковій), проте яка чудова ідея від Гаськи Шиян про потребу створення в Україні товариства анонімних хабарників! Абстрагуючись від книжки, потрібно визнати, що не можна гратися, хто кращий або більший патріот в Україні, коли не змінена система влади, а головне гасло - гроші понад усе. Що для одних людей погано, для інших — добре, й головна цінність цієї книжки саме в альтернативному висвітленні війни на сході України.


Тарас Шевченко. Тополя. Читає Раїса Недашківська

Тарас Шевченко. Доля

четвер, 4 березня 2021 р.

Міжнародний жіночий день 8 березня - це свято прав жінок усього світу.

  Протягом тривалого часу жінки відстоюють свої права, ведуть боротьбу за рівноправ’я з чоловіками. Адже в уявленні багатьох – роль жінки – це родина, діти. Стереотипами  є думки, що жінка – слаба стать, впевнені, що саме жінка має йти на компроміси, не сприймають жінку за кермом автомобіля, ведення домашнього господарства – справа жінки, тощо.      Україна вирізнялася серед сусідніх країн тим, що з давніх часів у нас чоловік і дружина в шлюбі мали рівні права. Прикладом самостійності жінки у вирішенні не тільки родинних проблем, а й державних, є княгиня Ольга.  Яскравий приклад втілення традиційних рис українки - Роксолана (Анастасія Лісовська). Ця цілеспрямована, самостійна, хитра й розумна жінка змогла приборкати свого чоловіка - турецького султана Сулеймана І Пишного.  .     

            Хто вам сказав, що я слабка,                                                                                                                      Що я корюся долі?                                                                                                                                       Хіба тремтить моя рука?                                                                                                                              Чи пісня й думка кволі?                                                                                                    Ці рядки належать відомій українці, яку доля навчила бути стійкою, самостійною, вольовою, адже вона протягом довгих років боролася і протистояла тяжкій хворобі та владі. Це Леся Українка—славетна українська поетеса, громадська діячка, послідовний і енергійний борець за незалежність українського народу.                                                                                        Проста селянка з Київщини Катерина Білорур, талановита художниця-самоук. Вона стала відомою на весь світ після того, як 1954 року її картини було виставлено в Парижі.           Прикладом особистої свободи, незламності є Ліна Костенко – поет, громадський діяч, а в першу чергу жінка, яка написала « Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці» - і лишилася на все життя вірною цим словам.                                                                                                                                             Люди з’являються на світ, щоб бути щасливими. Кожен з нас має свої уподобання, здібності, але не кожен має рівні права і можливості для лікування, навчання, здобуття професії та отримування цікавої високооплачуваної роботи. Зробимо наше життя комфортним для проживання людей різної статі.



середу, 3 березня 2021 р.

До Шевченківських днів в Україні бібліотека імені Петра Панча пропонує відвідувачам бібліотеки книжкову виставку «Шевченкове Слово – духовний код української нації».

   За комуністичного режиму на «п’єдестал» ставили не лише Шевченка, а й Івана Франка, Лесю Українку, багатьох інших майстрів українського слова, і як наслідок, значною мірою відбулась девальвація патетичних висловів і надмірних звеличувань. Проте і зараз ніхто не може заперечити того, що за життя Шевченко не корився, не жив смиренно, бунтуючи своїм гнівним та правдивим словом. Шевченко творив дух, совість і моральний «код» нашої нації не на десятки років, а для безлічі грядущих поколінь ще «ненароджених». До кінця своїх земних днів і довго ще по смерті Шевченко  перебував під пильним оком деспотичної системи — і царської, і радянської. Шевченко з’явився тоді, коли Україна була у вкрай тяжкому стані, стані колонії, величезна частина інтелектуальної та духовної еліти народу виїхала з України й потрапила в Петербург і Москву. І тут Шевченко починає говорити про високу місію Слова. І передусім слова саме українського! Він посилає це слово в Україну для того, щоб пробудити приспану національну свідомість «земляків».Тарас Шевченко необхідний нам сьогодні більше, аніж будь-коли. Під час Революції Гідності  на будинку гуманітарного корпусу НАН України по вул. Грушевського, 4 виставили величезний транспарант із Шевченковими словами: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!». Згадаймо обличчя Майдану - Сергія Нігояна, якого вразила куля міліціянта з рогу вулиці Грушевського і Паркової алеї 22 січня 2014 року.       Наша бібліотека відправила у госпіталі багато примірників творів Тараса Шевченка, спеціально для цього подарованих читачами нашої бібліотеки. Адже саме нашим воїнам тепер вкрай потрібним є Шевченкове слово, осмислення його жертовної долі заради волі України. Відвідувачам бібліотеки рекомендуємо ознайомитися, в першу чергу, з книжкою Олександра Шарварка «Дзвони. Три етюди про Тараса Шевченка» (Київ, «Рада», 1995), в якій переосмислено кілька епізодів з життя і творчості Тараса Шевченка, свого часу підпорядкованих ідейно-політичному вихованню населення в дусі марксизму-ленінізму радянськими істориками та літературознавцями ( історико-публіцистичний есей «Чи був Тарас Шевченко «першим великим українським більшовиком» тощо).  Надзвичайно цікавим є заборонене у радянські часи дослідження поета, прозаїка, перекладача, літературознавця Богдана Лепкого «Про життя і творчість Тараса Шевченка». Звертаємо увагу читачів на чудовий збірник статей, виступів, інтерв’ю ученого-літературознавця, академіка НАН України Миколи Жулинського «Духовний будівничий України» (Київ, «Мистецтво», 2016), в якому він розкриває національну місію Тараса Шевченка і його місце в українській та світовій культурі. Оригінальний аналіз релігійного світогляду Тараса Шевченка як орієнтир у виробленні та утвердженні  концепції становлення нації дається у дослідженні Богдана Завадки «Серце чистеє подай» (Львів,1993).   І, насамкінець, уявімо собі, що Шевченко встав із домовини, оглянувся навкруги і передусім він, напевно, дуже багато в чому не впізнав би України. Ну а далі, то зрадів би, що незалежна Україна все таки є, не загинула, але б страшно сумував би, адже Україна геть далека від його ідеалів.