понеділок, 27 червня 2022 р.

В умовах реалій неоголошеної російсько-української війни бібліотека до Дня Конституції України пропонує книжкову виставку «Українська Конституція - правовий фундамент законності».

 


Конституцiя кожної країни становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави.

Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в «Руській Правді» (ХІ–ХІІ століття). У 1710 р. уперше в Європі в конституції Пилипа Орлика «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою» обґрунтовувалася можливість існування парламентської демократичної республіки.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».

Творення сучасної Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Після ухвалення Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. і розпаду СРСР саме 28 червня 1996 р. Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення, проте конституційний процес не завершився прийняттям Конституції, він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

 

Основну увагу читачів і відвідувачів звертаємо на наступні книжки: довідкове видання Мироненка О.М., Римаренка Ю.І., Усенка І.Б., Чеховича В.А. «Українське державотворення. Невитребуваний потенціал. Словник-довідник» (Київ, Либідь, 1997); наукове видання «Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001)» (Київ, Альтернативи, 2001); навчальний посібник «Європейська інтеграція»(Київ, Центр учбової літератури, 2015); видання «Гармонізація національних правових систем з правом ЄС» (Київ, Слово, 2004); навчальний посібник Волтера Оуенза «Вступ до права Європейського Союзу» (Київ, Знання, 2002).

Бажання стати країною-членом Європейського Союзу українці продемонстрували всьому світу в кінці 2013 р. – вони організували Євромайдан і скинули проросійського президента Віктора Януковича, який не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 24 лютого 2022 р. президент Росії оголосив війну Україні й розпочав масштабне вторгнення. За кілька днів 28 лютого 2022 р. Президент України Володимир Зеленський підписав заяву на вступ України до ЄС, а вже 1 березня Європарламент проголосував за статус кандидата на членство у ЄС для України. Вчора, 23 червня 2022 р. лідери ЄС надали Україні статус кандидата. Це унікальний та історичний момент у відносинах України та Європи. Майбутнє України – в ЄС, але це кандидатство далося нам страшною ціною. Загинули десятки тисяч мирні і військових, кращих людей суспільства! І скільки ще загине! Війна, яку розв'язала Росія, об’єднала нашу країну, наш народ з Європейським Союзом. Наша країна стала надійним щитом, який захищає безпеку цілої Європи.  

            

Запрошує всіх охочих до читальної зали нашої бібліотеки ознайомитися з нашою книжковою експозицією. Бережіть себе! Героям слава! Смерть ворогам!

 

понеділок, 20 червня 2022 р.

Трагічний червень 1941 (До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні)

Щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця, ми відзначаємо День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни і вклоняємося тим, кому випала доля на власні очі побачити її жахіття. Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка веде проти нас війну на знищення, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всьому світу. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця.
Зараз, коли цивілізоване людство побачило справжнє обличчя російського світу, настав час визнати, що милосердя і чуйність російського світу - один з найбрехливіших і найнебезпечніших міфів останнього століття. І зараз на наших центральних каналах телебачення можна побачити ура-патріотів (і водночас панікерів), які наполягають на меншовартості українців, стверджують, що
ми не виживемо без російської культури, без її інтернаціоналізму і її мультикультурності, без хороших руських.
І тому нагадуємо всім одне з останніх звернень Президента України Володимира Зеленського: «А якщо Російська Федерація прийде до вас? І скаже, що їй здається, що хтось ображає двох людей, які говорили російською?.. Давайте проведемо референдум, ці люди будуть на танках, убиватимуть наших дітей». Так що прийшов час, коли непотрібно думати про те, як не дратувати Путіна. В нашій книжкові виставці пропонуємо нашім відвідувачам найцікавіші книжки про цей день в історії: Малаков Дмитро. Київ. 1941-1943. Фотоальбом (Київ, КИЙ, 2000); Лемещук Н.Д. Героическая оборона Киева (Київ, Україна, 2000); Україна Incognita. Шаповал Юрій. 22 червня 1941-го: героїзм і реальність (Київ, Українська прес-група, 2005); Війна і міф. Невідома Друга світова. Горобець Сергій. Війна для України почалася 22 червня 1941 року (Харків, Книжковий Клуб «Клуб Сімейного дозвілля»)
І наостанок пропонуємо три кримськотатарські прислів’я від читача нашої бібліотеки, заступника генерального директора ТВ АТК Айдера Муждабаєва: «Не спирайся на воду, не вір росіянам! Не саджай у дворі березу, бо прийде росіянин і скаже, що це його земля! Якщо сусід росіянин, тримай сокиру під подушкою!»
Вічна слава і шана усім, хто боровся і продовжує боротися за мир в Україні. Адже це - наш священний обов’язок перед жертвами Другої світової та Героями сьогодення. Російський рейх буде знищено!


пʼятниця, 17 червня 2022 р.

І пісня стала зброєю


Можливо, хтось помилково вважає, що війна не час для пісень. Але, насправді, часто саме пісні вели у бій, допомагали впоратися з емоціями в найскладніші часи та піднімати бойовий дух.
А українці - одна із співочих націй у світі, тож не дивно, що наші музиканти та виконавці не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках, а й отримали новий поштовх для творчості. Біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів і любов до України - все відчуває кожен українець і часто внутрішні переживання виливаються у творчість. За допомогою пісні автори намагаються підняти бойовий дух українським захисникам. 
Україна переможе! Все буде Україна!

четвер, 16 червня 2022 р.

Світлана Поваляєва - мама героя Романа Ратушного в бібліотеці. У бою на Харківщині загинув відомий столичний активіст Роман Ратушний. Вічна пам'ять тобі, Романе - справжній Герой України.




Війна проти бібліотек

 Російські війська принесли багато горя та руйнувань на українську землю. Від рук окупантів потерпають житлові будинки, театри, музеї, бібліотеки. Російські війська не лише руйнують бібліотеки своїми постійними обстрілами, а й масово вилучають і знищують українські книги на окупованих територіях.

Обстрілюючи українські міста окупанти пошкодили або зруйнували майже 60 бібліотек. Найбільше руйнувань зазнали Чернігівська бібліотека для юнацтва, Донецька бібліотека для дітей, Макарівська публічна бібліотека, а також бібліотека ім. Короленка у Харкові - одна з найстаріших і найбільших книгосховищ в Україні.

На тимчасово окупованих територіях Луганської, Донецької, Херсонської областей російські війська нищать не тільки споруди, в яких знаходяться бібліотеки, але й власне українські книжки, зокрема підручники з історії та української літератури. Водночас окупанти мають цілий перелік заборонених імен. Серед них - Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. Відомо про випадки вилучення книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані.

Зниження українських бібліотек та вилучення українських книжок - це ще один прояв геноциду що до українців і української культурної спадщини.

 


середа, 15 червня 2022 р.

Остання з великого покоління

 «Було, і є, і вічно буде. Це свято соняшних утіх: Твоїх  палких  обіймів чудо І ніжність пестощів моїх»

                                                                   
 
До 120-річчя від дня народження Наталі Андріївни Лівицької-Холодної (15.06.1902-26.03.2005)  бібліотека ім. Петра Панча презентує книжкову виставку  «Остання з великого покоління». Саме так називається надзвичайно емоційна стаття Слабошпицького, написана ще за життя Наталі Лівицької-Холодної. «Вона називає імена, мовби читаючи їх не з пам’яті, а з історії української літератури. Кожне ім’я голосне, як ціла епоха. Ця епоха також і в неї за плечима. Стоїть, із нею не­­розлучна, мов тінь її життя.  І як про все те виповісти?! А ще її ім’я відразу ж викликає з пам’яті імена Симона Петлюри, Андрія і Миколи Лівицьких (перший – це батько її, а другий – брат), Мілени Рудницької, Дмитра Донцова, Євгена Маланюка, двох Петрів Холодних (старший – її свекор, молодший – чоловік), Олени Теліги, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Юрія Липи, Оксани Лятуринської, Тодося Осьмачки, Юрія Шереха... – треба урвати цей ряд, оскільки він може довго не закінчуватися.
Ранок її життя – хутір побіля Золотоноші на Чер­кащині, де вона виховувалася у баби. Вчилася в Золотоніській гімназії. Але Перша світова війна й революція змусили міняти гімназії одна за одною: Полтавська, Київська, Жмеринська, Переяславська... – і то ще не був кінець навчанню, бо матури так і не завершила. Від двадцятого року з батьками за кордоном».


      

Творчість Наталі Лівицької-Холодної - унікальне
в світовій літературі: це так званий віршований роман життя від ранньої юності до глибокої старості. Поетка надзвичайно інтертекстуальна, вона наповнює свої твори уривками з текстів людей своєї епохи (це Богдан-Ігор Антонич, Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Липа, Максим Рильський, Леонід Кисельов, Ліна Костенко та багато інших).

Ірина Фаріон характеризує літературну спадщину Наталі Андріївни Лівицької-Холодної як синтез інтиму, релігії і патріотизму. У своїй першій поетичній збірці «Вогонь і попіл» (Варшава, 1934) вона без комплексів показала любов у всіх своїх проявах.  Цю збiрку дослідники її творчостi назвали еротичним романом у віршах, і тільки з часом ця збірка була оцінена як неординарне художнє явище. Художник, поет Святослав Гординський писав: «Маємо, можна, сміливо сказати, першу наскрізь жіночу, щиру, без ніякого позування книжку поезій у нашій літературі. Досі мало яка жінка в нашій поезії мала таку сміливість і вміння віддати з таким мистецтвом оте «вічно жіноче» жінки й показати скільки для жінки значить кохання».

А вірш «Сім літер» зі збірки «Сім літер» (Варшава, 1937)  став знаковим для всього ХХ століття. «Сім літер» - це Україна та одночасно прізвище Головного Отамана Симона Петлюри: «Сім літер, що палають в слові «Україна», Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас, І сім зрадливих куль на вулиці Расіна Призначення, мементо і святий наказ. Горять палким трьохкутником криваві сімки Над простором і над часом, в хаосі й тьмі, І серце вгору йде, все вище, стрімко, стрімко Шляхом Твоїх голгот і слав, Народе мій!»

 Епіґрафом до збірки авторка взяла рядки з Шевченкового послання «І мертвим, і живими, і ненарожденним...», що окреслили ідейну спрямованість її творів: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». Через образи трьох національних героїв — князя Святослава, гетьмана Івана Мазепи та Симона Петлюри —Наталя Лівицька-Холодна осмислює етапи розквіту, слави і могутності української державності. Сильна жінка, вона не скиглила після поразки визвольних змагань, а як гідна дочка президента УНР в екзилі щиро сподівалась на народне повстання проти московської влади «…і затремтить рука злодійська, здригнеться Київська земля і понесе сто тисяч війська під стіни білого Кремля», а в результаті «І оживе твій світлий край, Що зветься дзвінко «Україна»..

Ця дивовижна жінка була єдиним справжнім коханням знаменитого поета Євгена Маланюка. Вони залишили в житті одне одного незгладимий слід: він мучився її відмовою, вона — тим, що завдала йому такого болю... На смерть Євгена Маланюка її серце зазвучало поезією «По кому дзвонять?...»: «Хтось помер, Хтось чужий: Ні брат, ні коханець. І було між нами стільки завіс! Я сама здивуюсь уранці звідки ці сльози взялись? Хай баламкають дзвони вічну «пам’ять», як баламкають і по мені, може й мене згадають «незлими» словами, як лежатиму в труні… По кому дзвонять? – По ньому чи по мені». Або ще такими рядками: «То була пора неповторна, Як поезія Маланюка, А була вона недоговорена. Наче вірші без одного рядка…»

Третю збірку поетки «Поезії, старі і нові» (Нью-Йорк, 1986) надзвичайно високо оцінив Юрій Шевельов (Шерех): «В характері нової поезії Наталі Лівицької-Холодної найбільша подібність з останніми роками творчості Ріхарда Штрауса… а де в чому зі старим Гете». Критик у захваті від неприхованої самоіронії поетки у поезії «Кухонна романтика»: «Відійду до вікна від печі – хай кипить собі борщ без мене – взагалі ці кухонні речі так не до речі…» і «японськості» деталей, вмінням сказати недоговорюючи. Вчитаймося у відчайдушно болючі рядки поезії «Сон»: «Снилось мені: не засміченими, не нью-йоркськими нетрями йшла. а стеливсь мені заквітчаний, не затоптаний шлях. Снились — пелюстки, як діти безгрішні, рож, що розквітли вночі в садках, і краплі дощу, великі, як вишні, що спливали радісно по щоках. Снився — в руках, з хвилювання тремтячих, жовтоблакитний стяг... А вранці... дивиться в душу старість собача пусткою бочки від сміття». Критик цитує й цитує поетку, захоплюючись нею: «Бачити світ не ціною заплющених на зло й біль очей, а через прийняття зла й болю як частини світової й внутрішньої гармонії». Критик звертає нашу увагу на останні рядки (переклад з Роберта Фроста), якими закривається ця чудова філософська збірка, на віщування смерті не тільки особи, а й світу: «Готовий будь на згубу ще сьогодні, щось буде ще грізніш, ніж хвиль цих кряжі, аж поки Бог «хай світло згасне» скаже». В інтернет-ресурсах можна знайти повний текст цієї чудової збірки Наталі Лівицької-Холодної з передмовою Богдана Рубчака «Серце, надвоє роздерте».

Звертаємо Вашу увагу на такі видання нашої експозиції:

Слабошпицький М. 25 поетів української діаспори. Остання з великого покоління. Наталя Лівицька-Холодна (Київ, Ярославів Вал, 2013). До статті додаються 19 поезій різних років.

Шерех Юрій. Третя сторожа. Без назви/Sans titre/Ohne title/Untitled/Sin titulo/Senza titolo (Київ, Дніпро, 1993)

Віталій Жежера. «Я була довго дуже наївною в любовних справах» - Наталя Лівицька-Холодна. Журнал «Країна», 19.06.2012

Празька поетична школа. Антологія (Харків: Веста, Ранок, 2004) В антології представлено 9 поезій різних років, найсильніші «Чорний колір – колір зради», «Інвектива».

Українське Диво. Поетична антологія. Книга друга (Київ, Український письменник, 2005). В антології представлено 8 поезій різних років,  найсильніша «Сон».

Ільницький Микола Миколайович, Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років (Київ, Знання, 1992)

Імена поетів і письменників української еміграції поступово займають належне місце в нашій історії та літературі. З двох чарівних подруг, таких неповторних й таких різних, Олени Теліги та Наталі Лівицької-Холодної, одній судилася рання «гаряча смерть», іншій – самотнє емігрантське довголіття. На жаль, на тридцять першому році нашої незалежності ми не маємо в паперовому вигляді жодної книжки Наталі Лівицької-Холодної. Наше звернення хочеться закінчити посиланням на рядки з одного із останніх віршів поетки «В безсонну ніч»: «О Україно, моли свого святого рівноапостольного Володимира й святу княгиню Ольгу і самого Бога, бо мук твоїх іще не змірено, ще хресна не скінчилася твоя дорога» (Торонто, червень 1995).

вівторок, 31 травня 2022 р.

"Спробуй не повірити в той жах..." Дитинство, знищене війною.

 Війна жахлива завжди. Особливо коли вона у твоєму будинку, місті, державі. Але найжахливіше і таке, що не піддається усвідомленню та виправданню, — смерть дітей під час війни. « Понад 689 дітей постраждало  Україні в результаті повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. Станом на 31 травня 2022 року офіційна кількість дітей-жертв – 243. Зросла кількість поранених – 446. Найбільше постраждало дітей у Донецькій області – 153, Київській – 116, Харківській – 111, Чернігівській – 68, Луганській – 52, Херсонській – 52, Миколаївській – 47, Запорізькій – 29, Сумській – 17, у м.Києві – 16, Житомирській – 15».   

Смерть рідних, зруйновані будинки та школи, холод підвалів, страх обстрілів, самотність і сирітство стали новою жахливою реальністю для дітей усієї України. Збройні сили Росії знищили дитинство цілого покоління українців. Цьому немає ані виправдання, ані  прощення.

Наразі є достатні підстави вважати, що військовослужбовці Росії вчиняють на території України як мінімум п’ять видів серйозних порушень міжнародного гуманітарного права: вбивства і каліцтва дітей, зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей, напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними, викрадення дітей і відмову в доступі до гуманітарної допомоги. Ці серйозні порушення міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами.




«Чуєш, кате, бійся засинати…»
Чуєш кате, бійся засинати,
Бо маленький хлопчик з Ірпеня
Прийде уночі, щоб нагадати,
Як вмирала вся його сім’я,

Коли ти прийшов у їхню хату,
Біль і крик у маминих очах…
Їхній крик повік буде лунати
У твоїх, перевертню, вухах!

Він буде ходити за тобою,
Крок за кроком, кате, щоб ти знав!
Бійся!.. Не дадуть тобі спокою,
Душі, тих, що ти закатував…

06.04.2022
  Британ Галина Ярославівна



Сумно. Не стало іще одного воїна світла: відверто-життєрадісного, невтомного, юного душею, талановитого... Світла пам'ять.

понеділок, 30 травня 2022 р.

Любіть Україну, як сонце, любіть.

 2 липня 1951-го, радянська газета "Правда" засудила вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!". Письменника назвали "буржуазним націоналістом" та "продажним бандерівцем", а вірш деякий час ніде не друкували.

На вірш Сосюри звернули увагу після того, як він вперше з'явився у журналі "Звезда". Переклад з власної ініціативи зробив російський поет Олександр Прокоф'єв, якого одразу ж засудили за те, що не порадився з редколегією. Проте найбільше постраждав сам автор. На нього спрямувався шквал критики від радянських письменників та дописувачів періодичних видань.
У статті "Правди", яка мала назву "Проти ідеологічних перекручень у літературі", його характеризували так:
"Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п'ятирічок, без колгоспного ладу. В основі своїй є ідейно порочним твором, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера".
"Стаття "Правды" змушує глибше придивитись до творчості Володимира Сосюри. Прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими у його творчості. Не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав із низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш "Любіть Україну!" — писав український радянський поет Андрій Малишко.
Заборону на публікацію вір­ша "Любіть Україну" зняли 1958-го.
Вірш "Любіть Україну" (1944 рік)
(перша редакція вірша)
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіма своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
як очі її ніжно-карі…
Вона — у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь
до весен, і світлих, і щирих…
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все, до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну!
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час, як гудуть батареї…
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею!


пʼятниця, 27 травня 2022 р.

Ігор Костецький «Свобода людини й свобода нації варті найзапеклішої та найкривавішої боротьби»


 До Дня Києва презентуємо історично-літературну довідку «На війні потрібно боротися і перемагати» як внесок до нашого культурного спротиву агресивній навалі фашистської Росії. Ігор Костецький, справжнє ім'я — Мерзляков Ігор  (1913 - 1983), один з найвидатніших українських інтелектуалів ХХ віку і найяскравіших українських письменників-модерністів. Для українського читача до 1990-го його ім’я було невідоме. Ті поодинокі книжки, які опинялися в Україні, потрапляли до спецфонду і були заборонені до читання як видання українського буржуазного націоналізму.                                                                                                                                                                                                       Ігор Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько був педагогом вокалу. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері. Свої перші «університети» у віці 15 років в умовах відсутності батьківського нагляду він пройшов у «блатному» кримінальному світі Одеси кінця 20-х рр. Темпераментний характер, пов’язаний іще із особливою пристрастю до пригод та веселого товариства, природньо привів його в богемне оточення, а відтак і в численні конфлікти з органами правопорядку, арешти. Він одержав неповну театральну освіту і пізніше працював режисером в Ленінграді, Москві та на Уралі. Про своє життя в СРСР він згадував так: «Переживши голод (його чомусь називають голодом 1933, але я — добре пам’ятаю це — пережив його в 1931, і в 1932, і в 1935, і в 1937 роках), я, звичайно, ненавидів політичну систему, але так, як ненавидів і кожну іншу, бо вже тоді був переконаний, що жодна сучасна система не сприяла б у розвиткові мені, інтеліґентній людині, яка багато знає, багато вміє і багато може… За весь час свого майже двадцятилітнього існування під совєтами я надрукував усього лиш кілька театральних рецензій. З белетристичних творів (писати почав я з дитинства, але перші поважні спроби свої я відношу десь до 1930) я за той час не надрукував ані рядка». Приблизно 1938 року він пише Олександрові Довженку, шукаючи праці в кіностудії і пропонуючи йому свій сценарій на основі «Слова о полку Ігореві». Від Довженка він отримує відповідь і обіцянку допомоги, однак плани його можливої співпраці з Довженком перекреслює вибух війни.

Осінь 1938 (радіоінформація про створення Карпатської України) перетворила богемного радянського інтелігента Ігоря Мерзлякова на свідомого українського патріота, а рік 1941, рік окупації Вінниці, де він зустрів представників похідних груп Організації Українських Націоналістів і майже рік співпрацював із націоналістичним підпіллям і отримав першу в житті можливість вільно друкувати свої україномовні тексти, зробив з нього українського письменника і діяча культури Ігоря Костецького. Восени 1942 він погодився добровільно поїхати на примусові роботи до Німеччини замість схопленої під час облави приятельки Ади. Пізніше він писав: «Я став українцем не тому, що люблю українців. Радше я їх не люблю. Та від того не менш я став таки українцем. Народити Україну як реальне, земне тіло, створити ваговиту планету української духовної і політичної державності — це значить довести можливість неможливого. Єдина приваба, яка в земному існуванні людини може мати вище виправдання. Інші можливості не приваблюють мене...» 

У жовтні 1945 р. у Фюрсті Костецький став разом із Юрієм Шевельовим одним із найактивніших організаторів і провідників Мистецького Українського Руху. За кілька років він проявив себе як блискучий і нонконформістський прозаїк (проза малих форм, як «Ціна людської назви» і «Тобі належить цілий світ», повісті «День святого» і «Історія ченця Гайнріха», фрагменти роману «Троє глядять у дзеркало»), драматург-експериментатор (перша в світовому театрі протоабсурдистська драматична трилогія «Спокуси несвятого Антона», «Близнята ще зустрінуться», «Дійство про велику людину»), критик, літературознавець, полеміст і перекладач.                                                                                                                                                                                                       За богемні звички та й складний, запальний темперамент нашого земляка його називали в українській еміграції саме «Леопардом». Відмови Костецького приєднатися до якоїсь політичної партії, втрата можливості заробити на прожиття в українських еміграційних виданнях і установах заставляє його продовжувати свою культурницьку програму самотужки. В 1950-1960 роках Костецький був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років разом з другою дружиною, німецькою поетесою і перекладачем Елізабет Коттмаєр він заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії. Він видав десятки першорядних видань – від Томаса Еліота (1955) до Поля Верлена (1981). Здійснює перше повне видання власних перекладів усіх Шекспірових сонетів (1958), найповніше в свій час (в будь-якій мові світу) видання перекладів віршів Езри Павнда (1960), готує літературну редакцію першого повного україномовного перекладу Біблії. Монументальне двотомне видання віршів Стефана Георге (в перекладах разом з Олегом Зуєвським) вражає і зараз своєю якістю і неперевершеністю. Слід додати, що Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ. Місією свого життя він вважав «довести українську мову до меж і поза межі, одним зосередженим ударом поставити її в рівень французької Маллярме і англійської Джойса... На могилі ж моїй нехай влаштовують який хочуть танець. Це мій заповіт любезним землякам… ».  Наприкінці життя він збирається видати 20-томне зібрання своїх творів, але смерть завадила його планам. Творчість Ігоря Костецького – це символ колосального зусилля людей, які творили Україну, коли її ще не було. Це один з небагатьох діячів українського зарубіжжя, який був інтегрований у світовий історико-культурний процес. Своїми книжками, своєю безпрецедентно різносторонньою діяльністю письменник відкривав Україну світові, і світ Україні. Його внесок у розбудову нової, модерної України винятковий. Костецький популяризував ідею особливої місії України - допомогти росіянам стати нацією. Українці, вважав він, самі мусять зкристалізувати свою ідентичність, будувати модерну Україну. Росіяни навряд чи зможуть зрозуміти свою історію без зовнішньої допомоги. І це було сказано в 1950-ті рр., майже 70 років тому.

І насамкінець рекомендуємо нашим відвідувачам і читачам познайомитися в інтернеті з філософським оповіданням Ігоря Костецького«Тобі належить цілий світ». Центральною ідеєю цього невеличкого твору є гуманістичні загальнолюдські цінності: життя і свобода людинижиття і свобода народів. Герой твору, німець Фріц Мюллер, уперше дізнався про них не у себе вдома, в освіченій і культурній европейській країні Німеччині, а в карпатських лісах, перебуваючи серед партизанів УПА. Саме від українців, які у жахливій великій війні ведуть боротьбу на два фронти, Фріц уперше в житті почув гасла: «Свободу народам – свободу людині!» і «За нашу і вашу свободу!» Справжнім одкровенням для німця стали й слова Т.Шевченка, відомі кожному українцеві: «Обніміте, брати мої, найменшого брата». Нациста вчили на батьківщині, що йому належить цілий світ лише тому, що він німець. А українські партизани своїми гуманістичними цінностями, втіленими в зрозумілі гасла й поетичні рядки їх поета, довели колишньому нацистові, що світ належить виключно добрим людям. Фріц врешті-решт відчув власну відповідальність за тих людей, які побачили в ньому не ворога, а людину, й водночас мусять загинути в протистоянні з незрівнянно сильнішим ворогом лише з тієї причини, що світ улаштований несправедливо.

 

четвер, 26 травня 2022 р.

З любов'ю до тебе, Київ

  До Дня Києва бібліотека ім. Петра Панча пропонує  книжкову виставку «З любов’ю до тебе, Київ». Перше святкування Дня Києва відбулося наприкінці травня 1982 року, воно співпало із святкуванням 1500-річчя Києва. А в останню неділю травня 1987 року вперше було офіційно відзначено День Києва.

Цього року ми відзначаємо цей день в умовах воєнного стану. З 24 лютого триває повномасштабна агресія путінської Росії проти України. Росія ніколи раніше не була засуджена і покарана за свої злочини в минулому. З початку 2014 року спроби умиротворити або не дратувати агресора призвели до жахливих наслідків – він знову чинить масові вбивства, грабунки, депортації, згвалтування немовлят, дітей, жінок майже в центрі Європи в ХХІ столітті. Фашистська Росія реалізує підкріплений псевдоісторичними наративами акт геноциду української нації  

В нашій експозиції представлені книжки про старий Київ, про історичні місця Києва, про видатних людей, що жили і творили в його межах. Серед них відвідувачам можна порекомендувати такі книжки: сповідь про любов до Києва Дмитра Лаврова «Святий Київ наш великий…», «Історичний путівник по Києву. Український Київ ХІХ - поч. ХХ ст.» Ігоря Гирича, науково-популярну книгу Михайла Рибакова «Вулиця архітектора Городецького», чудову книгу Дмитра Малакова «Архітектор Городецький», фотопутівник Павла Позняка і Сергія П’ятерикова «Київ: Погляд через століття» та ще багато інших захоплюючих видань. Не можна не згадати чудові тексти від Віктора Киркевича  «Київ литовсько-польський», «Київ імперський» і «Київ капіталістичний». .  Більш, ніж двадцять років Віктор Киркевич пропонує київській громаді готовий музей - Музей історії Незалежності України. У своїх книжках він розповідає, в першу чергу, про минуле українців, поляків, євреїв, які постраждали від Російської та Радянської імперій протягом останніх століть. Автор пише свої книжки російською мовою для того, щоб якомога більше людей ознайомилися з надзвичайно цікавою історією України, її столиці – міста Києва

Серед книжок і періодичних видань, представлених у нашій виставці, є присвячені подіям Другої світової війни на берегах Славутича. Рекомендуємо передивитися свідчення киян про ці дні (Київ 1941-1943. Фотоальбом; Кальницький Михайло, Малаков Дмитро, Юркова Оксана. Нариси з історії Києва; Малаков Дмитро. Оті два роки… У Києві при німцях; Малаков Дмитро. Долі киян (1941-1943); Боровик Микола, Дробкова Наталія, Пастушенко Тетяна. Друга світова війна та нацистська окупація у спогадах киян; Кузнецов Анатолий. Бабий Яр; Боженко Святослав. Родом з Микільської Слобідки; Гуменна Докія. Хрещатий Яр (Київ 1941-1943).Роман-хроніка; журнали «Українська культура» №5/2016 про 75-річчя трагедії Бабиного Яру та Похідних груп ОУН і №4/2018 про загибель Успенського собору 3 листопада 1941 року).

Ми ніколи не повинні забувати всіх тих, хто мужньо обороняв місто в липні – вересні 1941 року, тих, хто з надзвичайно великими втратами для себе звільняв наше місто восени 1943 року, і  те, що зараз за волю України в боротьбі проти новітніх фашистів – вже російського походження продовжують гинути сини і дочки нашої країни. До нашої експозиції увійшли книжки про Євромайдан і початок війни на Сході України. Крім того, в нашій виставці представлені окремі світлини про руйнування російськими загарбниками нашого міста. Його вдалося відстояти величезними зусиллями Збройних Сил України, територіальної самооборони і простих небайдужих громадян. Зараз тривають дуже важкі бої на Донбасі. Наша виставка – це маленький внесок у загальний культурний спротив російській навалі як військовій, так і інформаційній. Сподіваємось на перемогу у цій війні.

З Днем Києва всіх нас! Героям – слава!



 

 

середа, 18 травня 2022 р.

Міжнародний День вишиванки відзначають кожного третього четверга травня. Цьогоріч це свято припадає на 19 травня.

  Вперше День вишиванки запропонувала відзначати одна зі студенток факультету історії Чернівецького національного університету у 2006 році. За її словами, її надихнув знайомий, який постійно носив вишиту сорочку. Того року вишиванки одягнула така велика кількість студентів, що згодом свято набуло міжнародних масштабів Головний атрибут цього свята — вишивана сорочка вважається унікальним витвором українського народу, символом ідентифікації українців. У вишивці сакральне значення має все — від ниток, походження тканини та орнаменту, кількості стібків і кольору. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров'я, а також щасливої долі. В Україні ця річ символізує родинну пам'ять, вірність та любов у сім'ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок. У це свято українці по всьому світу одягають традиційні сорочки. День вишиванки — це не лише привід показати красу вишитої сорочки, але й можливість на повні легені сказати: “Ми українці— це наша історія та культура, і ми цим пишаємося”.



       Вишиванка – Вкраїна і доля.
       В ній не лише барвиста краса.
      В ній боролися предки за волю
      І відходили на небеса.
     Жито жали і хліб випікали,
     І у парі ішли під вінець.
    В ній дітей своїх благасловляли
   Батько й мати, від щирих сердець.
   Вишиванко моя, вишиванко,
  Ти- як пісня, у серці моїм.
  Одягну тебе в будні і свята,
 Щоб любов поселилася в нім.
                                     (Т. Строкач)