середа, 18 травня 2022 р.

Міжнародний День вишиванки відзначають кожного третього четверга травня. Цьогоріч це свято припадає на 19 травня.

  Вперше День вишиванки запропонувала відзначати одна зі студенток факультету історії Чернівецького національного університету у 2006 році. За її словами, її надихнув знайомий, який постійно носив вишиту сорочку. Того року вишиванки одягнула така велика кількість студентів, що згодом свято набуло міжнародних масштабів Головний атрибут цього свята — вишивана сорочка вважається унікальним витвором українського народу, символом ідентифікації українців. У вишивці сакральне значення має все — від ниток, походження тканини та орнаменту, кількості стібків і кольору. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров'я, а також щасливої долі. В Україні ця річ символізує родинну пам'ять, вірність та любов у сім'ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок. У це свято українці по всьому світу одягають традиційні сорочки. День вишиванки — це не лише привід показати красу вишитої сорочки, але й можливість на повні легені сказати: “Ми українці— це наша історія та культура, і ми цим пишаємося”.



       Вишиванка – Вкраїна і доля.
       В ній не лише барвиста краса.
      В ній боролися предки за волю
      І відходили на небеса.
     Жито жали і хліб випікали,
     І у парі ішли під вінець.
    В ній дітей своїх благасловляли
   Батько й мати, від щирих сердець.
   Вишиванко моя, вишиванко,
  Ти- як пісня, у серці моїм.
  Одягну тебе в будні і свята,
 Щоб любов поселилася в нім.
                                     (Т. Строкач)

понеділок, 16 травня 2022 р.

«Кримські татари. Режим поневірянь і надій».

Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, але фактично це було продовження політики Російської імперії по русифікації Криму.  СРСР розглядав Туреччину як можливого суперника, а кримські татари, які історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, були, з точки зору радянських керівників, потенційно нелояльними до влади, і у випадку можливого військового конфлікту, були б середовищем можливих саботажників і зрадників. А депортація вирішувала ці проблеми: немає людини - немає проблем.

За деякими оцінками лише у перші роки вигнання внаслідок голоду, масових захворювань, знущань і каторжних робіт в місцях спецпоселень померло більше 46% кримських татар.
Після депортації кримських татар та представників інших етнічних груп із Криму продовжилась політика русифікації Криму,  сам термін « кримські татари » був вилучений з російсько-радянського лексикону, а всі кримськотатарські топоніми ( назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах, всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму ( за винятком БахчисараяДжанкоя,  ІшуніСаків та Судака). До кінця сталінського правління нікому не дозволялося згадувати, що цей етнос колись існував в СРСР, під час радянських  переписів 19591970 і 1979 років кримські татари могли називати себе «татарами».









середа, 11 травня 2022 р.

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня. Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї.

На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї - єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.
З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.



В умовах реалій російсько-української війни бібліотека ім. Петра Панча до Дня Європи в Україні пропонує книжкову виставку «Україна на порозі до Європейського Союзу». День Європи - свято, що відзначається 9 травня в Європейському Союзі та інших країнах на відзначення миру та єдності на континенті. Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р., «враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію», встановлено щорічно відзначати це день у третю суботу травня.

Бажання стати країною-членом Європейського Союзу українці продемонстрували всьому світу в кінці 2013 р. – вони організували Євромайдан і скинули проросійського президента Віктора Януковича, який не підписав угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 24 лютого 2022 р. президент Росії оголосив війну Україні й розпочав масштабне вторгнення. За кілька днів 28 лютого 2022 р. Президент України Володимир Зеленський підписав заяву на вступ України до ЄС, а вже 1 березня Європарламент проголосував за статус кандидата на членство у ЄС для України. Це вирішальний для нас момент. Війна, яку розв'язала Росія, об’єднала нашу країну, наш народ з Європейським Союзом. Про це Президент України Володимир Зеленський сказав 8 квітня 2022 р. під час спільного брифінгу з президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн та Високим представником Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки Жозепом Боррелем. Цього дня Європейська комісія передала Україні опитувальник для отримання статусу кандидата. 18 квітня 2022 р. Президент України Володимир Зеленський передав главі представництва Європейського Союзу в Україні першу частину опитувальника для отримання статусу кандидата. 9 травня 2022 р. Україна заповнила другу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.

Більше двох місяців російські війська обстрілюють та знищують об'єкти інфраструктури, проводять масовані обстріли житлових районів українських міст та селищ із використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет. Наша країна стала надійним щитом, який захищає безпеку цілої Європи. І, наостанок, захист російськомовних жителів України став одним з приводів для вторгнення на її територію російських військ. За допомогою інформаційного впливу Росії вдалося накинути певній частині українських громадян абсолютно чужі цінності та ідеали «російського світу». Слід зауважити, що до початку широкомасштабного вторгнення росіян окремі працівники закладів культури, зокрема бібліотек, відверто поширювали хибну тезу про начебто утиски російської мови в Україні. А для агресора російськомовність місцевих мешканців — чудовий привід вважати їх своїми співвітчизниками, а загарбану землю — своєю. З усього цього випливає цілком очевидний висновок: українська мова захищає Україну від російської агресії та окупації. А от російська мова — це як запрошення для російських загарбників. І про це ми повинні весь думати під час війни, адже не можна не помічати віртуозне лизоблюдство і мімікрію деяких наших медіа персон в умовах війни ( навіть їх перехід на українську не приховає їх антиукраїнську сутність!). Суть культурного спротиву імперській Росії чистою російською мовою нещодавно сформулював президент України Володимир Зеленський: «Росія сама робить все для того, щоб на території нашої держави відбулася дерусифікація... За одне покоління і назавжди».
Запрошує всіх охочих до читальної зали нашої бібліотеки ознайомитися з нашою книжковою експозицією. Бережіть себе! Україна переможе!


понеділок, 9 травня 2022 р.

До Дня пам’яті та примирення пропонуємо книжкову виставку «Перемога в нашій пам’яті»

Друга сітова війна (1939 – 1945рр.) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найбільшою трагедією в історії людства. Саме тоді уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Ми відзначаємо цей день в умовах відкритої агресії путінської Росії проти України. Ця подія суттєво змінила наше ставлення до відзначення цієї дати в житті цивілізованого демократичного людства. В умовах війни світ стає чорно-білим, і про ніяку позицію над процесом не йдеться. Нас усіх, незважаючи на мови, якими ми спілкуємося, хочуть знищити. Росія відверто шантажує світ використанням ядерної зброї проти України та проти країн, які підтримують нас.

пʼятниця, 6 травня 2022 р.

В зв»язку з військовою агресією Російської Федерації проти України вирішили, що Україна має відзначати День пам»яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 8 травня разом з Європою та усім цивілізованим світом, а 9 травня – День Європи разом з державами – членами Європейського Союзу.

 22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам»яті та примирення. Нею державам – членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Дній Перемоги чи Визволення, рекомендувати також щороку відзначати один або два дні данину пам»яті всім жертвам Другої світової війни. У Великій Британії та країнах Співдружності відзначається «День Перемоги в Європі»; у Вірменії – «День Миру»; у Норвегії – «День визволення»; у Словаччині – «День Перемоги над нацизмом»; у США – «День Пам»яті»;  Франції - «День Перемоги»; У Чехії – «Національний День». 




вівторок, 3 травня 2022 р.

3 травня разом з групою з вивчення польської мови відзначили Свято Конституції Польщі.

 Конституція є першим таким документом у Європі та другим у світі. Американці випередили поляків на 4 роки, французи запізнилися на 4 місяці. Святкування цього дня були заборонені під час поділів Польщі. У квітні 1919, вже в незалежній державі, свято було відновлене. День Конституції 3 травня був оголошений поза законом гітлерівцями та комуністичною владою СРСР, які всевладно керували в післявоєнній Польщі. До 1989 року цього дня в Польщі часто відбувалися протести і антикомуністичні демонстрації. Конституція 3 травня вплинула на дальші демократичні рухи у світі. Після втрати Польщею незалежності та поневолення, яке тривало 123 роки саме Конституція 3 травня нагадувала про боротьбу за польську свободу.






четвер, 28 квітня 2022 р.

«Совітські літературні справи» (1935). Євген Маланюк «Утилітарний ухил у літературі Росії відчувався завжди. І був він завжди утилітарно-державний, адміністраційно-імперіальний». Євген Маланюк

У зв’язку з пропозицією Київради до 1 травня цього року перейменувати 279 вулиць і станцій метро, що мають назви, пов’язані з Росією й Білоруссю, зокрема, названі на честь письменників, художників і вчених, як, наприклад, вулиці Ахматової, Цвєтаєвої, Висоцького, Достоєвського, Льва Толстого, Менделеєва, Чехова, у продовження ознайомлення читачів і відвідувачів нашої бібліотеки та її сайту із зібранням вибраних творів Євгена Маланюка видавництва “Смолоскип” 2017 р. ще одна інформація вже про другу велику статтю Є. Маланюка, яка була присвячена вже радянській російській літературі, - «Совітські літературні справи» (1935). Фактично вона значною мірою є продовженням третього розділу статті Євгена Маланюка «Кінець російської літератури», в якому йшлося про письменників-«попутчиків». Євген Маланюк – борець не з більшовиками, а з московською нацією, в цій та інших своїх статтях він дуже жорстко критикував російських літераторів, як от, наприклад: «Достоєвський не криється з своєю епілепсією. Насолоджуючися гноєм і смородом своїх, будь-що-будь, ґеніяльно спостережених і до фантастичности реальних постатей бодай, не впевняє нас, що Карамазови, Шіґальов або Єлізавєта Смердящая — вінець творчости і взір для наслідування». До речі, у Достоєвського і Чехова він відшукав українське коріння. Маланюк часто звертався до російської класики (Ф.Тютчев, Л.Толстой, Ф.Достоєвський, особливо часто – О.Блок, А.Ахматова, інші поети Срібного віку, які запали в його свідомість ще в часи єлисаветградської юності). Багато міркував над сторінками й долею Миколи Гоголя, в особі Івана Буніна він знайшов «найнесподіванішого союзника» (любов до української культури, Шевченка; а водночас – різкі інтонації на адресу «звіринця «великої російської літератури»).

В статті «Совітські літературні справи» він пише про культурну деградацію підрадянської літератури. Він стверджував, що російська культура в колишньому СРСР була оголошена почесно-пролетарською, а окупованих народів – буржуазно-націоналістичною. При цьому влада в СРСР розуміла, що просування своєї культурної продукції в зарубіжних країнах – це позиціонування держави в світі, підняття її престижу. Для Радянської Росії підтримувався доволі ілюзорний імідж потужної культурної країни. А от, наприклад, у просування Пушкіна Росія і СРСР скільки не вкладали коштів, але так і не змогли зробити його популярним за межами російського світу. Цитуємо Маланюка: «За останніх 7-8 літ ідеально зорганізована довкруги совітських авторів у Західній Європі єрихонська реклама діяла так, що доводилося часами запитувати себе: а може, ти помиляєшся?.. Від тих соток імен, від того барабанного галасу реклами краєвої /СССР/ і закордонної про «нечувані осягнення», про «велику літературу СССР», про «геніальних митців нової Росії» і т.п. залишиться дуже мало, неспівмірно – мало. Але це буде справді мистецьке, справді те, що відбило в собі епоху і що акумулювало в собі історичну енергію». І далі дуже цікава і, можливо, несподівана, для наших читачів інформація, що ж рекомендує читати Євген Маланюк: «Це -1) невелика новела-поема про Тимура («Туатамур») відомого Леонова, потім – автора цілого ряду важких, але безвартісних наслідувань Достоєвського і 2) книга новел бувшого начальника агітаційно-просвітного відділу кінної армії Будьонного одеського жида – Бабеля («Конармія»)… Ці два твори – феноменальні явища в совітській літературі. Може, лише тому, що автори написали їх у час, коли чулися цілими, повними, творчо вільними, на цілий зріст – особистостями… В порівнянні із цими творами – всі десятки тисяч кілограмів численних Лідіних, Слонімських, Кавєріних, Еренбургів, Пільняків, і «геніальних» Пастернаків – є або марна макулатура, або нахабна імітація і пасожитування на снобізмі й на рештках бувшої петербурзької літератури».
Тих читачів, котрі до 24 лютого гордо висловлювались на кшталт «я вырос (ла) на русской литературе», може вразити десакралізація майже «святих» за рівнем пошанування постатей радянської російської літератури 1920-1930 років. Ось як описує Євген Маланюк літературні відносини Сталіна і Горького: «Горький розтолкував, як міг, диктаторові, що з колгоспним хлівом замість літератури Москва далеко не зайде, що так не лише пролетарської літератури не зроблять, а й звичайна – загине безслідно». «Як папуаси, москалі…ніколи не відчували, що за літаком, локомотивом, дизель-мотором чи сонетом і романом тягнуться органічні етапи духових зусиль, що це все – наслідки творчого, морального напруження століть і поколінь. Підгледіти, перейняти, вкрасти («подтібріть») отой «засіб», оту таємничу «техніку» чи «культуру» - і все буде гаразд, одразу ж «догонимо й перегонимо». І з виступу Лавреньова на «всемірному» з’їзді пролетарських письменників 1934 р.: «Але драматурги й письменники Заходу посідають таку одну здібність, що при цілій своїй безвихідності б’ють нас нею й досі. Це – техніка письменницького мистецтва».
І, наостанок, у тій «гібридній» світовій війні, яку вже довгий час вела Росія за утвердження позитивного і привабливого образу «руського міра» в свідомості народів ближнього й далекого зарубіжжя, величезне значення приділялось і приділяється возвеличенню та пропаганді російської літератури. Є. Маланюк з цього приводу писав: «…ще яких п'ятнадцять, найбільш – двадцять літ тому Захід мав про російську літературу дуже імлисте уявлення. І от світова війна, большевизм, спроби інтервенції, російська еміграція, врешті – що найважніше – величезна систематична й нахабна пропаганда Москви, і російської, і комінтернівської, і «міжнародньої» – зробили своє: російська і совєтська література стали нечувано популярні».


26 квітня в групі "Смартфони та інформаційна культура " відбулось чергове онлайн заняття. Учасники групи, які знаходяться в евакуації охоче діляться своїми враженнями, фотографіями, щиро вдячні за прихисток.

 











середа, 27 квітня 2022 р.

Традиційно в Україні 28 квітня відзначають День охорони праці. Враховуючи повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України, яка почалася 24 лютого 2022 року, всі зусилля країни спрямовані на захист Батьківщини.

 В цей складний час бізнес та працівники підприємств – друга лінія оборони, фундамент економічної стабільності та безцінна допомога Збройним силам України.

Праця в умовах воєнного стану пов'язана з великою кількістю нових, в тому числі смертельно небезпечних ризиків, що призводять до погіршення умов праці в усіх галузях економіки. Україна несе великі втрати в цій війні і ці втрати збільшуються внаслідок загибелі працівників на робочих місцях. Так, за час збройної агресії Держпраці вже зареєструвало 110 нещасних випадків на виробництві, що підлягають спеціальному розслідуванню, в яких постраждав 191 працівник, у тому числі 115 - зі смертельним наслідком. При виконанні трудових обов'язків через активні бойові дії постраждали 94 працівники, 50 з яких загинули.                                                                 

Саме через це Державна служба України з питань праці запропонувала 28 квітня 2022 року вшанувати пам'ять працівників, які загинули на виробництві, як в мирний час, так і під час воєнного стану.


Ідея проведення  Всесвітнього дня охорони праці бере свій початок від Дня пам’яті загиблих працівників, уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в пам’ять про працівників, які загинули та отримали травму на виробництві.

понеділок, 25 квітня 2022 р.

Українські патріотичні гасла

 «Слава Україні» — «Героям Слава» — ці слова сьогодні відомі кожному українцю, адже звучать вони усюди. Звідки походять ці та інші українські гасла?

 «Слава Україні» — «Героям Слава»

Це найвідоміше та найпоширеніше українське патріотичне гасло. Його вигукують у миті радості чи скорботи, ним вітаються мільйони українців у всьому світі.

Заклик «Слава Україні» та відгук «Героям Слава» з’явилися не одночасно. Як стверджують деякі історики, вигук «Слава Україні» увійшов до українського лексикону у 20-х роках ХХ століття. За однією з версій, першими його почали вживати вояки армії УНР, а саме — кінного полку так званих «Чорних Запорожців». Відповідали у них — «Козакам Слава».

Пізніше вітання «Слава Україні» підхопили діячі бандерівської частини Організації Українських Націоналістів та вояки УПА. Вони ж і вигадали відгук «Героям Слава» на честь тих, хто віддавав життя за волю та незалежність України. А от соратники Андрія Мельника (з поміркованого крила ОУН) натомість вживали відповідь «Навіки Слава!».

У радянські часи патріотичні гасла українців, звісно, були заборонені і відродилися лише наприкінці 80-х років під час перебудови та національного відродження України. 



«Слава нації — Смерть ворогам!»

А от це гасло виникло значно пізніше, ніж «Слава Україні», і приписується радикальним молодіжним рухам України. Існує версія, що вітатися так почали у середовищі організації Української націоналістичної самооборони — УНСО на початку 90-х років. Саме гасло «Слава нації — смерть ворогам» російські пропагандисти особливо полюбляють наводити як доказ українського екстремізму. Хоча у Радянському Союзі під час Другої світової війни існувало не менш радикальне гасло «Смерть німецьким окупантам!». 



«Україна понад усе!»

Найбільш суперечливе гасло — «Україна — понад усе!». Вживати його почали також українські радикальні молодіжні рухи у 90-х роках минулого століття. Дехто називає цей заклик українським варіантом німецького нацистського гасла «Deutschland über alles» — у перекладі «Німеччина — понад усе». Проте насправді вигадали його зовсім не нацисти.