Великий терор - масштабна кампанія масових репресій щодо громадян, яка була розгорнута в Радянському Союзі у 1937-1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних опонентів, залякування населення, а також зміни соціальної та національної структури суспільства. Задля «єдиної історичної спільності людей - радянського народу» умертвлялась національна самобутність усіх народів.
Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р. В Україні з 1935 по 1951 р. жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. осіб. За період Великого терору, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, дві третини з яких - до розстрілу. Інших відправлено до радянських концтаборів. 19 травня 1938 р. була найкривавіша ніч у Києві. У в'язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним з найбільших на території України. 27 жовтня - 4 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія) було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців.
В нашій книжковій експозиції звертаємо увагу відвідувачів на написані на підставі власного досвіду спогади Семена Підгайного (1907-1965), видані 1947 року в еміграції в Німеччині під промовистою назвою «Українська інтелігенція на Соловках». Семен Підгайний був на засланні на Соловках у період з 1933 по 1941 роки. Він дає короткі розповіді про перебування на Соловках 43 осіб. Літературні портрети Підгайного, списані з невільників, є одним з безцінних і нечисленних джерел-літописів соловецького концтабору. Героями були академіки Матвій Яворський, Степан Рудницький, Михайло Слабченко, професори Федір Пущенко, Олександр Яната, літератори Микола Зеров, Павло Филитпович, МИкола Куліш, Євген Плужник, Олекса Слісаренко і багато інших митців, науковців, державних діячів. Біографічний твір «Недостріляні» вражає описом поневірянь Підгайного по тюрмах. ДПУ переміщало Підгайного з однієї в'язниці до іншої, аж поки , нарешті, закинуло його у Соловецький табір особливого призначення. Підгайний розповідає про слідчого, який «згадував усіх і вся, вимагав, стукаючи по столу, щоб я запам'ятав, що на Кубані ніяких українців нема, що Кубань поспіль руська, що там були лиш куркулі-саботажник, петлюрівці, бандити і що я один з тих, що туманив порядних людей, і що ця, як він сказав, «зараза» йде з Харкова і Києва».
Іван Багряний (1906-1963) зумів перетворити власні поневіряння в сталінських катівнях, блукання сибірськими хащами та пеклом Другої світової війни на літературу. В нашій виставці представлений передрук погромної статті О.Правдюка про творчість Багряного «Куркульським шляхом», яка була поміщена в журналі «Критика», число 10 за 1931 р. Після її появи Івана Багряного було ув'язнено, а потім заслано на три роки на Далекий Схід Росії. В Україні його знову арештували 1938 року - за нібито участь у «націоналістичній контрреволюційній організації».
Найвідоміший пригодницький роман «Тигролови» був написаний і виданий 1944 року як «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година». У Німеччині Багряному довелося повністю відновлювати текст з пам'яті; цю відновлену версію було видано 1946 року під назвою «Тигролови». Роман перекладали англійською, нідерландською, німецькою, іспанською та іншими мовами. В нашій експозиції представлена також стаття Івана Багряного «Народження книги» (1956) про народження його «Тигроловів». «Сад Гетсиманський» (1948-1950) є переосмисленням перебування автора у в'язницях Харкова. Багато його героїв мають реальних прототипів. Автор розповідає про людей, заарештованих під час Великого терору: про їхнє життя і смерть, про безумний побут у переповнених камерах, де, проте, знаходився час і місце для лекцій та переказів книжок, про тортури і бунти, про спроби стратегій «підозрюваних» на допитах, де їм висували абсурдні звинувачення.
Хронологічно третім у нашій експозиції є Григорій Жученко (1918-2011), більше знаний як Яр Славутич, - поет, мовознавець, літературознавець, перекладач. В час навчання в Запорізькому педінституті Григорієві за читання «заборонених книжок» довелося «познайомитися» з катівнями НКВС. У 1941 р., ставши підпільником на північній Київщині, Чернігівщині та Стародубщині, Григорій поміняв своє ім'я та прізвище на Яра Славутича (у 1940 р. Максим Рильський редагував першу збірку Григорія «Слово про Запорозьку Січ», на титульній сторінці якої стояв псевдонім «Славутич»). У підпаленій німецькими окупантами слобідці загине перша дружина Уляна із щойно народженою донькою. В бою з фашистами загинула чота імені Гетьмана Мазепи. Всі ці смерті кликали до помсти. Як воїн і поет Яр Славутич боровся із поневолювачами України і зброєю, і поетичним словом. В нашій виставці він представлений першим в світі мартирологом української літератури, що був надрукований у 1955 р. в Детройті (США) під назвою «Розстріляна муза». Стимулом до цієї книги була його присяга дідові на смертному ложі навесні голодного 1933 року. «...Я мусив скласти йому урочисту присягу - вижити й розказати всьому світові, як сталінська людва нищила Україну...»
Досить проникливо й мудро писав про знищення цвіту української інтелігенції поет Богдан Кравців (1904-1975) - четвертий за хронологією автор, представлений в нашій експозиції. 21 листопада 1929 р. у Львові відбулося велике віче проти репресій українського студентства на окупованих радянською владою землях, на якому виступив з промовою Богдан Кравців, після чого під радянським посольством відбулися сутички з польською поліцією. Серед арештованих був і Богдан Кравців, представлений в нашій експозиції книжкою «Зібрані Твори. Том ІІІ» (Київ,«Світовид», 1994). Вашій увазі пропонуємо написані в еміграції літературознавчі праці «Обірвані струни» (передмова до однойменної антології поезій полеглих, розстріляних, замучених і засланих 1920-1945) (1955), «На багряному коні революції. До реабілітаційного процесу в УРСР» (1960) і «Розгром українського літературознавства 1917-1937 рр.» (1962).
П'ятим автором в нашій експозиції є Юрій Лавріненко (1905-1987). У роках 1933-1935 був декілька разів арештований, а з 1935 по 1939 рік відбував термін у Норильському концтаборі. Упорядник, автор передмови і післямови «Розстріляного відродження: Антології 1917-1933». Це антологія творів розстріляних, і «переховихованих» і пропалих безвісти українських поетів та прозаїків 1920-1930 років. Видана в 1959 р. у Парижі з ініціативи і коштом Єжи Гедройця. Основний принцип був «давати тільки те, що після терористично-голодового удару Москви по Україні 1933 року було вилучене із вжитку».
Шостий автор нашої книжкової виставки - Віктор Петров (1894-1969) і його «Українські культурні діячі (1920-1940 рр.) - жертви більшовицького терору» (Київ, «Воскресіння»,1992). Влітку 1955 р. в новоствореній «Українській літературній газеті» (Мюнхен, Німеччина) головний редактор Іван Кошелівець починає друкувати розвідку Віктора Петрова від 17 березня 1944 р. «Українська інтелігенція - жертва большевицького терору». Для багатьох емігрантів вона стала чи не єдиним джерелом про культурні репресії в СРСР. Окремим виданням у «Пролозі» вона з'явилася тільки 1959 року. Нашим допитливим читачам рекомендуємо познайомитися з надзвичайно цікавим першим варіантом газетної публікації, яка подається в журналі «Слово і час» 2010/10. «Терор, скерований проти українських письменників, не носив індивідуального характеру. Індивідуальне нищення окремих письменників оберталося в групове. Справа йшла про винищення цілої української літератури в усьому її обсязі. Знищенню підлягала українська література як така. Тим-то про українську літературу 20-30-х років можна сказати, що це була література знищених!»
.Останній наш автор - Борис Антоненко-Давидович (1899-1984), якого в попередніх виставках про сталінські репресії ми не представляли. Закінчив гімназію, навчався в Харківському і Київському університетах. Під час Української революції 1917-1921 років був вояком української армії, воював у Запорізькій дивізії під командування Петра Болбочана. Перебував як в УКП, так і в КП(б)У. Чотири арешти у 1922-1923 роках. Член літоб'єднань «Ланка», МАРС. 1933 р. втік від арештів до Казахстану. 1935 року заарештований за участь у «контрреволюційній організації УВО» і засуджений до розстрілу. Згодом розстріл замінили на десять років таборів. Після повернення в Україну 1948 року повторно заарештований і засуджений на довічне заслання в село Малоросєйка Красноярського краю. Звільнений у 1956 р. і знов шалене цькування до самої смерті 1984 р. Його «Сибірські новели» датовані 24 квітня 1971 р., вперше опубліковані в Україні 1989 року. Рекомендуємо ознайомитися на сайті diasporiana.org.ua/proza з додатком до видання «Сибирських новел» 1990 р. українським видавництвом «Смолоскип» ім. В. Симоненка у Балтиморі-Торонто. Це розшифровка магнітофонного запису спогадів Антоненка-Давидовича про його арешт і слідство «Як я дійшов до життя такого...», зробленого Борисом Тимошенком влітку 1982 р. (стор. 295-308). Особлива увага очній ставці з провокатором Епіком і Євгеном Плужником. На жаль, слід зауважити, що майже чотириста машинописних аркушів його спогадів були вилучені КДБ і знищені. А «Сибірські новели» цікаві і гуманістичні. Письменник виявляє абсурдність і потворність радянської системи.
В умовах повномасштабної агресії Московії відвідувачам бібліотеки буде цікаво ознайомитися з книжкою Антоненка--Давидовича «Нащадки пращурів». Так зі спогадів «СВУ» можна зробити висновок, що сутність московської людини не змінилась за сто років! Чого варта розповідь про перетворення на вбиральню приміщення бібліотеки українського національного клубу, який був захоплений російською офіцернею, яка перебувала на службі у гетьмана Павла Скоропадського (згадаймо Турбіних!). Коли комісія у складі представників міської думи, земства, гетьманського, російсько-добровольчого командування і Сергія Єфремова як представника українського громадянства перевіряла, як використовується клуб, то перед очима комісії «постало бридке видовище дикого вандалізму: розірвані й розкидані по підлозі книжки, загиджені рештки розбитих погрудь Шевченка й Франка, а головне, - разючий сморід від неприбраного людського калу. Да, здесь русский дух, здесь Русью пахнет, - сказав Єфремов, іронічно повторюючи Пушкінські слова» (Антоненко-Давидович. Нащадки пращурів. «СВУ». Київ, «КМ Academia», 1998, стор. 306).
Слід зауважити, що в добу глибокого застою відкрито про сталінські репресії згадувати остерігалися. Рекомендуємо порівняти стиль українських письменників до «посадки» і після «посадки». Так, наші сатирики і гумористи Остап Вишня і Олександр Ковінька «до» - розкуті, гострі, сміливі у виборі тем. «Після» - гладкошерста сатира і безпечний гумор: «про хороше - веселенько».
Коли ми говоримо про Великий терор 1937-1938 років, не слід забувати, що розстрілювати почали ще в 1918 р., це продовжувалося і в 20-і, і в 30-і. І, наостанок, хочеться сказати про дві чудові антології, упорядковані Юрієм Винничуком, який відкриває для українського і світового загалу забуті, малознані для більшості наших сучасників імена українських письменників.Так, «Невідоме Розстріляне Відродження» містить твори письменників, яких у нас раніше не видавали. А «Соловецький етап» присвячується саме тому останньому етапу 1937 року з Соловків до урочища Сандармох у Карелії.
Героям - слава! Смерть ворогам!
Немає коментарів:
Дописати коментар