За радянських часів містерія « Великий льох » була найменш дослідженим твором Кобзаря. У цьому творі Т.Г. Шевченко розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною - державності.
У містерії символічно показано історію України та її становище під московським ладом. Три душі, що їх не пускають до раю, відображають три трагічні періоди нашої історії. Перша душа — це дівчина-відданиця Прися. Вона гралася з Юрасем-гетьманенком і бувала в гетьманських палатах, але тяжкий гріх на душу взяла: перейшла гетьманові з повними відрами дорогу, коли він їхав у Переяслав Москві присягати.
Друга душа - це бідна дівчина, яка признається, що не допомогла гетьманові Мазепі в його боротьбі проти Московії, а навпаки напоїла коня цареві Петрові в Батурині, коли він по зруйнуванню цієї гетьманської столиці вертався у Москву.
Третя душа — це канівська дитина, якої гріх такий, що вона всміхнулася, побачивши тую пишну галеру, якою їхала цариця Катерина в Канів Дніпром, - і зразу ж їй « духу не стало! ». Вона була малою дитиною і не розуміла, що « тая цариця — лютий ворог України, голодна вовчиця ».
У багатьох своїх творах ( « Чигрине, Чигрине », « Розрита могила » тощо ) Т.Г. Шевченко проклинав Богдана Хмельницького за возз'єднання з Москвою і з неприкритою симпатією підносив роль Мазепи в історії України. Ставлення Т.Г. Шевченка до царської Росії свідомо замовчувалось, так видання « Кобзаря » 1954 р. вийшло без містерії « Великий льох ».
Поет був впевнений, що Москва своїми насильствами, грабежами, своїм русифікаційним безправ’ям доведе український народ до нового повстання, знову пробудиться його самостійницька свідомість – буде розкопаний Великий льох України. Т.Г. Шевченко вірить, що стара Богданова церква ( Переяславська угода ) – церков-домовина розвалиться, а Україна заживе як самостійна держава.
Отже всі ми повинні згадувати Тараса Шевченка і знати, що наші, можливо і незначні з особистої точки зору вчинки, які можуть нашкодити нашій країні, можуть в подальшому обернутися непрощенним гріхом для нащадків. Йдеться не про особисту несвідомість, як писав Іван Дзюба у своїй праці « Тарас Шевченко », а про колективну – відсутність чи недостатність національного самоусвідомлення.
