До 206-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка пропонуємо книжкову виставку « Містерія Тараса Шевченка « Великий льох »: погляд з минулого в майбутнє України ».

 За радянських часів містерія « Великий льох » була найменш дослідженим твором Кобзаря. У цьому творі Т.Г. Шевченко розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною - державності.

У містерії символічно показано історію України  та її становище під московським ладом. Три душі, що їх не пускають до раю, відображають три трагічні періоди нашої історії. Перша душа — це дівчина-відданиця Прися. Вона гралася з Юрасем-гетьманенком і бувала в гетьман­ських палатах, але тяжкий гріх на душу взяла: перейшла гетьманові з повними відрами  дорогу, коли він їхав у Переяслав Москві присягати.

Друга душа - це бідна дівчина, яка признається, що не допомогла гетьманові Мазепі в його боротьбі проти Московії, а навпаки напоїла коня цареві Петрові в Батурині, коли він по зруйнуванню цієї гетьманської столиці вертався у Москву.

Третя душа — це канівська дитина, якої гріх такий, що вона всміхнулася, побачивши тую пишну галеру, якою їхала цариця Катерина в Канів Дніпром, - і зразу ж їй « духу не стало! ».  Вона  була ма­лою дитиною і не розуміла, що « тая цариця — лютий ворог України, голодна вовчиця ».

 У багатьох своїх творах ( « Чигрине, Чигрине  », « Розрита могила  » тощо )  Т.Г. Шевченко проклинав Богдана Хмельницького за возз'єднання з Москвою і з неприкритою симпатією підносив роль Мазепи в історії України.  Ставлення Т.Г. Шевченка до царської Росії свідомо замовчувалось, так видання  « Кобзаря » 1954 р. вийшло без містерії « Великий льох ». 

Поет був впевнений, що Москва своїми насильствами, грабежами, своїм русифікаційним безправ’ям доведе український народ до нового повстання, знову пробудиться його самостійницька свідомість – буде розкопаний Великий льох України. Т.Г. Шевченко вірить,  що стара Богданова церква  ( Переяславська угода ) – церков-домовина розвалиться, а Україна       заживе як самостійна держава.                                                                                                                       

Отже всі ми повинні згадувати Тараса Шевченка і знати, що наші, можливо і незначні з особистої точки зору вчинки, які можуть нашкодити  нашій країні, можуть  в подальшому  обернутися непрощенним гріхом для нащадків. Йдеться не про особисту несвідомість, як писав Іван Дзюба у своїй праці « Тарас Шевченко », а про колективну –  відсутність чи недостатність національного самоусвідомлення.    

Мирно спала Земля упокорена,

Її плащ од відлиги сох.

Та колись через вербні гомони

До Землі обізвався Бог.

І накрапав березовим соком

На льоду. Що лишила зима:

«Подарую тобі Пророка,

Лиш народиш його сама».

…В чорних Моринцях – морок – міркою,

Хатка – хвіртка вітрам на пустці.

В темну хату свічою-вірою

Йшла Земля у старенькій хустці.

І коли кривуватими клинцями

Степ у небо ввігнав борозну,

У хатині, хилині, сірині

Розродилась Земля на Весну.

А ще в бурю, у бурю в розпачі,

Коли холод проймав до кісток,

Світ новий зачинався вдосвіта,

В світ новий вирушав Пророк.

(Ірина Кримська «Тарас Шевченко»)