четвер, 5 березня 2020 р.

До 206-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка пропонуємо книжкову виставку « Містерія Тараса Шевченка « Великий льох »: погляд з минулого в майбутнє України ».

 За радянських часів містерія « Великий льох » була найменш дослідженим твором Кобзаря. У цьому творі Т.Г. Шевченко розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною - державності.
У містерії символічно показано історію України  та її становище під московським ладом. Три душі, що їх не пускають до раю, відображають три трагічні періоди нашої історії. Перша душа — це дівчина-відданиця Прися. Вона гралася з Юрасем-гетьманенком і бувала в гетьман­ських палатах, але тяжкий гріх на душу взяла: перейшла гетьманові з повними відрами  дорогу, коли він їхав у Переяслав Москві присягати.
Друга душа - це бідна дівчина, яка признається, що не допомогла гетьманові Мазепі в його боротьбі проти Московії, а навпаки напоїла коня цареві Петрові в Батурині, коли він по зруйнуванню цієї гетьманської столиці вертався у Москву.
Третя душа — це канівська дитина, якої гріх такий, що вона всміхнулася, побачивши тую пишну галеру, якою їхала цариця Катерина в Канів Дніпром, - і зразу ж їй « духу не стало! ».  Вона  була ма­лою дитиною і не розуміла, що « тая цариця — лютий ворог України, голодна вовчиця ».
 У багатьох своїх творах ( « Чигрине, Чигрине  », « Розрита могила  » тощо )  Т.Г. Шевченко проклинав Богдана Хмельницького за возз'єднання з Москвою і з неприкритою симпатією підносив роль Мазепи в історії України.  Ставлення Т.Г. Шевченка до царської Росії свідомо замовчувалось, так видання  « Кобзаря » 1954 р. вийшло без містерії « Великий льох ». 
Поет був впевнений, що Москва своїми насильствами, грабежами, своїм русифікаційним безправ’ям доведе український народ до нового повстання, знову пробудиться його самостійницька свідомість – буде розкопаний Великий льох України. Т.Г. Шевченко вірить,  що стара Богданова церква  ( Переяславська угода ) – церков-домовина розвалиться, а Україна       заживе як самостійна держава.                                                                                                                       
Отже всі ми повинні згадувати Тараса Шевченка і знати, що наші, можливо і незначні з особистої точки зору вчинки, які можуть нашкодити  нашій країні, можуть  в подальшому  обернутися непрощенним гріхом для нащадків. Йдеться не про особисту несвідомість, як писав Іван Дзюба у своїй праці « Тарас Шевченко », а про колективну –  відсутність чи недостатність національного самоусвідомлення.    





Мирно спала Земля упокорена,
Її плащ од відлиги сох.
Та колись через вербні гомони
До Землі обізвався Бог.
І накрапав березовим соком
На льоду. Що лишила зима:
«Подарую тобі Пророка,
Лиш народиш його сама».
…В чорних Моринцях – морок – міркою,
Хатка – хвіртка вітрам на пустці.
В темну хату свічою-вірою
Йшла Земля у старенькій хустці.
І коли кривуватими клинцями
Степ у небо ввігнав борозну,
У хатині, хилині, сірині
Розродилась Земля на Весну.
А ще в бурю, у бурю в розпачі,
Коли холод проймав до кісток,
Світ новий зачинався вдосвіта,
В світ новий вирушав Пророк.

(Ірина Кримська «Тарас Шевченко»)

Немає коментарів:

Дописати коментар