неділя, 26 квітня 2020 р.

«Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС». Бібліотека ім. Петра Панча пропонує вшанувати загиблих ліквідаторів і постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, всіх наших славних ветеранів-чорнобильців за їх мужність і героїзм, який врятував мільйони життів.



А рівно 32 роки тому у Києві відбулася подія, яка мала безпосередній стосунок як до Чорнобильської катастрофи, так і до того, що сталося у близькому майбутньому - до проголошення незалежності країни, до появи в ній громадянського суспільства і вільної преси, зрештою, до Майдану, духом якого так охоче клянуться сучасні політики.
У Києві в той час владарював, здавалося, вічний Володимир Васильович Щербицький.
І от до другої річниці Чорнобильської трагедії активісти першої незалежної громадської організації в радянській Україні «Український культурологічний клуб» вирішили провести першу антикомуністичну екологічну демонстрацію екологічного спрямування проти приховування радянською владою наслідків Чорнобильської катастрофи.
Заздалегідь були виготовлені плакати «Геть АЕС з України», «УКК – за без’ядерну Україну», «Не хочемо мертвих зон», «АЕС – на референдум», «Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль», «Кожному – персональний дозиметр».
І от 26 квітня 1988 року понад півсотні членів Українського культурологічного клубу, дехто з дітьми,  вийшли на київську площу Жовтневої революції, яка тепер зветься Майданом Незалежності. До учасників акції приєдналися сотні перехожих.
Тим, хто хоче узнати більше про обставини цієї демонстрації, відсилаємо до спогадів Інни Набоки «Як ми вийшли на свій Майдан». Сергій Набока, її чоловік, був не тільки головою  УКК та одним із ініціаторів маніфестації, а й примудрився народитися саме 26 квітня.
У рік, про який ідеться, Набоці виповнилося 33 роки. І відзначив цей день він справді гідно: на Майдані, а потім – за ґратами райвідділу радянської міліції.
У спогадах Інни Набоки, як і у інших учасників акції, є згадка про те, як мати Сергія журналістка Катерина Зеленська після початку арештів серед демонстрантів прибігла до спілки письменників – а там якраз проходило захід, присвячений Чорнобилю, - і пробилася на трибуну, закликаючи на допомогу – мовляв, там ні за що хапають наших дітей!
Катерина Зеленська сподівалася, що знані українські радянські письменники – то справді совість нації, яка не може байдуже ставитися ані до наслідків Чорнобиля, ані до владної сваволі. Допомоги вона не дочекалася, але, ймовірно, саме присутність в залі іноземних кореспондентів не дала владі розгорнути масштабні репресії проти учасників демонстрації.
Більшість затриманих відпустили з відділків міліції вже ввечері. А одного з лідерів УКК, Олеся Шевченка, який вголос зачитував статтю Конституції про право на зібрання та мітинги, затримали на 15 діб. Його примірник брежнєвської «Конституції» вирвали з рук і порвали міліціонери.                                                                                                                                  Наступного дня в київських газетах з’явилося невеличке повідомлення міського управління внутрішніх справ про те, що 26 квітня купка хуліганів порушувала громадський порядок на площі Жовтневої революції і заважала підготовці площі «до улюбленого всенародного свята Першого травня».
Ці сміливці були першими, і ми нагадуємо Вам про це.                                                                       Адже вже восени того ж 1988-го перший легальний мітинг у Києві під екологічними гаслами зібрав на площі перед Республіканським стадіоном понад 40 тисяч киян. А ще за кілька місяців одним із улюблених для скандування гасел на суто політичних мітингах стало: «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС!»



Учасники тієї демонстрації, окрім одного, котрому судилося побути народним депутатом України першого скликання, не здобули в незалежній Україні високих посад. Ці посади дісталися здебільшого тим, хто був байдужим або ворожим щодо учасників маніфестації. Багатьох вже немає в живих. Пам’ятаймо про них.

Немає коментарів:

Дописати коментар