Бібліотека ім. П.Панча пропонує книжкову виставку « Видатна постать у світовому мовознавстві та літературній критиці », присвячену 110-річчю від дня народження найвидатнішого українського гуманітарія ХХ століття, політичного мислителя, блискучого аналітика своєї доби, лінгвіста, літературознавця, культуролога, активного учасника наукового та культурного життя української еміґрації Юрія Шевельова, чиє ім’я без ненависті в Україні стали згадувати тільки після падіння комуністичного режиму.

Народився 17 грудня 1908 року в Харкові в родині етнічних німців. Мати Шевельова, Варвара Медер, пізніше змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади.
У 1931 р. закінчив Харківський університет, у 1939 р. аспірантуру під керівництвом Леоніда Булаховського й успішно захищає кандидатську дисертацію. Працював викладачем, потім доцентом Інституту журналістики (1933 - 1939) і Харківського університету (1939 - 1943). У 1930-ті роки Олесь Гончар був студентом Шевельова. 
Під час німецької окупації Харкова друкувався у місцевій газеті «Нова Україна», у 1944 р. переїхав до Німеччини. Активний учасник та заступник голови об'єднання українських письменників МУР у Німеччині (1945 - 1949). З 1952 року і до кінця життя ( 12 квітня 2002 року ) працював і жив у США .
У своїх революційних мовознавчих працях « коперніканського перевороту » ( за висловом Оксани Забужко ) обґрунтував те, що в доісторичні часи ні східно-, ні західно-, ні південно- слов'янські мови ( і народи! ) не творили ніяких «спільних етносів», а їхня мова споконвіку була діалектно диференційована. Подальші дослідження засвідчили правильність наукових пошуків Юрія Шевельова, який вважав боротьбу з науково хибною та ідеологічно шкідливою концепцією « общерусского язика » своїм найважливішим завдянням.
У 1954 р. Юрій Шевельов написав у Бостоні статтю « Москва, Маросєйка », в якій сформулював кілька важливих уроків Переяслава - 1654.: « Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціялізм і комплекс Кочубеївщини - живуть і сьогодні. Запекла ненависть Михайла Драгоманова не знищила українського провінціялізму. Запекла ненависть Дмитра Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть В’ячеслава Липинського не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава. »
У нашій книжковій виставці представлені праці Шевельова ( Шереха ): книга « Третя сторожа » ( Київ, 1993 ), за яку він отримав Державну премію України ім. Тараса Шевченка за 2000 р., книга вибраних есеїв і розвідок « З історії незакінченої війни » ( Київ, 2015 ).
Прикрасою виставки є книжка вибраних текстів Оксани Забужко « І знов я влізаю в танк … » ( Київ, 2016 ) з надзвичайно емоційним диптихом « Культура під час війни», або троянда для Шевельова » про те, що у війні « на знищення – на стирання України з мапи світу й памяти людства – жоден винний на лаву підсудних не сів і за скоєні проти українців злочини не відповів… тож що на цьому тлі якась там розтрощена кувалдами дошка, складена по гривні з пенсіонерських і студентських заощаджень,- крихітна мікроклітинка щойно тепер посталої перед нами на ввесь зріст Столітньої війни?... » 
ЦБС Солом’янського району люб’язно надала нам книжку « Забужко О., Шевельов Ю. Вибране листування на тлі доби: 1992—2002 » ( Київ, 2011 ). 
Рекомендує усім нашим читачам ознайомитися з нашою книжковою експозицією.