Книжковою виставкою «Життєва і творча одіссея
Миколи Руденка», присвяченою 100-річчю від дня народження Миколи Даниловича
Руденка (19.12.1920 – 1.04.2004) бібліотека ім. Петра Панча вшановує цю видатну
людину – українського письменника, правозахисника, філософа та громадського
діяча.
Микола Руденко народився
1920 року в селі Юр’івці на Луганщині.Там закінчив десятирічку, після чого
вступив на філологічний факультет Київського університету. Але навчання
перервалося призовом до армії (він приховав сліпоту одного ока). Прослужив рік
і вісім місяців в елітному кавалерійському полку особливого призначення (охороняв
вище керівництво СРСР, 5 разів приймав участь у святкових парадах на Красній
площі Москви). Потім — війна, навчання у
військово-політичному училищі імені Ворошилова у Ленінграді, блокада, важке поранення, довге лікування в
шпиталі, повернення на фронт і демобілізація капітана Руденка аж 1946-го.
Далі карколомна кар’єра: член КПРС, відомий український поет і прозаїк, головний редактор журналу «Дніпро», секретар партійної організації Спілки письменників України. Одна за одною виходять його поетичні збірки «З походу» (1947), «Незбориме плем’я», «Ленінградці» (1948), «Поезії» (1949), «Мужність», «Світло глибини» (1952), «Переклик друзів» (1954). Видає два романи — «Вітер в обличчя» (1955) й «Останню шаблю» (1959), збірку оповідань і нарисів «Біла акація» (1962).
На
початку 1960-х він починає щорічно писати листи ЦК
КПРС у загальнодержавних питаннях, потім вступає до Міжнародної Амністії і
утворює Українську Групу Сприяння виконанню Хельсінкських угод, твердо знаючи,
що це може скінчитися лише тюрмою. Суд у м. Донецьку 23 червня-1 липня 1977 р.
і вирок: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Книжки Миколи Руденка було вилучено з бібліотек,
твори не друкувалися, ім’я не згадувалося. Проте під
тиском світової громадськості Миколу Руденка з дружиною звільняють із заслання
у грудні 1987 і дозволяють виїхати до Німеччини. У 1988р. Миколу Руденка
позбавили радянського громадянства. У вересні 1990 р. Микола Руденко повернувся
до Києва, був реабілітований.
Родзинкою нашої виставки є книжка спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво - це життя» видавництва «ТАКСОН» (Київ-Едмонтон-Торонто, 1998) з фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. В ній надзвичайно багато інформації про самого Руденка, про письменників України, про спілкування з Лазарем Мойсейовичем Кагановичем і Максимом Тадейовичем Рильським, про спорудження дачного селища письменників у Кончі-Заспі, про сусідів по дачі, про дружбу з академіком Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком, Леонідом Первомайським, Василем Минком, Григорієм Полянкером. Дуже багато деталей про стеження за ним, про прощання з партквитком, про затримання і арешти, перебування у в’язницях, у карцерах і на засланні, про катів і нормальних людей серед слідчих, гебістів і охоронців. Розповідає він і про своє особисте життя, про своїх друзів і однодумців. Найбільш цікавим для наших читачів є спростування Миколою Руденком вчення Карла Маркса про додаткову вартість і про природу грошей, його розповідь про основоположників фізичної економії Сергія Подолинського та Франсуа Кене у його економічних творах «Енергія прогресу», «Економічні монологи», статтях «Сила і слабкість Адама Сміта», «Глобалізація і Україна» тощо. Аналізуючи Марксове економічне вчення й реальну економічну дійсність в СРСР, він зрозумів: держава приречена на зубожіння: стагнація, хаос, криза всього на всіх рівнях запрограмовані в самій її суті. Дуже актуальними саме зараз можна назвати роздуми Миколи Руденка про земельне питання в Україні і в СРСР. Більш важкою для сприйняття є його праця «Гнозис і сучасність (Архітектура Всесвіту)», також представлена у нашій виставці.
У нашій експозиції представлені також твори Миколи Руденка - роман «Орлова балка» (написаний 1970 р., передрук самвидавного твору з України українського видавництва «Смолоскип» у США, 1982) і збірка «Поезії» (Київ, «Дніпро», 1991), за які він отримав Державну (Національну ) премію ім. Тараса Шевченка за 1993 р. І після смерті Микола Руденко залишається ворогом для прихильників гасла «Донбасс – это русская земля». Заплановане на 2010-й рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга» після обрання президентом України Віктора Януковича. На жаль, в посттоталітарній Україні ідеї Миколи Руденка про піфагорійський комунізм залишаються незатребуваними, з літературної спадщини використовуються лише цитати про мову і державу, сам він – лише красивий символ опору тоталітаризму різних кольорів.
Немає коментарів:
Дописати коментар