Як post scriptum до книжкової виставки «Шлях, посипаний євшан-зіллям», присвяченої 150-річчю від дня народження Миколи Вороного, і як матеріали до відзначення Міжнародного дня прав людини бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам дві книжки.
В першій книжці
«Амазонка. Київ-Соловки» Валентина Чемериса (Харків, ЛА «Час читати», 2016) з
роману-есе «Київ—Соловки» читач дізнається про трагічну долю чотирьох поетів:
Крушельницьких — батька Антона й сина Івана, та Вороних — батька Миколу й сина
Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського
«Великого терору» 1930-х років. Микола Вороний подається як жива людина без
усяких прикрас. Крім того, хочеться процитувати Віктора Петрова (Домонтовича), який в своєму есе «Болотяна Лукроза» написав про Миколу Вороного наступне: «На думку Євгена Маланюка, пишний півтораметровий бант химерної краватки,
розлогий комір блузи, волосся довге, панама або солом'яний бриль, вибійчані
штани, уся ця специфічна зовнішність поета покликані були в Миколі Вороному
підкреслювати те, що бракувало йому як поетові. Було зневажливе пенсне, увічнене в епіграмі
Зерова, і не було поета. Вони обидва не терпіли один одного. Микола Зеров —
Вороного, й Вороний — Зерова. Я не хочу цими згадками щось закинути на адресу поета, що виявляв
до мене ознаки щирої благоприхильної приязні, але я мушу згодитися, що Микола
Вороний, навіть і в ті роки, коли я його знав — у другій половині 20-х —
надавав великого значення своїй живописній зовнішності. Знов таки: не стільки
зовнішності, як живописності. Він хотів мати вигляд поета-артиста!..»
Гірка
доля батька дожене і його сина Марка Вороного, онука творця гімна незалежної
України, хрещеника Михайла Коцюбинського. Маленький Марко ріс в оточенні членів
літературного гуртка Михайла Коцюбинського, зіркою якого була Ладя (Лідія)
Могилянська, поезії якої вчив напам’ять член гуртка Павло Тичина. Перший
відомий вірш Марка Вороного «Молитва» написаний ним у 14 років. Він присвячений
пам'яті гімназистки Томи Мещерської, заколотої штиками більшовицьких
визволителів України. Деякі філософські
поезії Марка Вороного можна прочитати в антології «Невідоме розстріляне
відродження» укладача Юрія Винничука (Харків, «Фоліо», 2019). До речі, в цій же
антології представлені поезії Ладі Могилянської, яка присвятила доброму другу
Маркові Вороному свою «Осінню поему». Високо оцінена Максимом Горьким, ії
вважали другою Анною Ахматовою (писала поезії російською і українською мовами),
багаторічний в'язень cталінських
таборів, розстріляна у Москві у 1937 р. Практично невідома в Україні.
Сам же
Марко Вороний, відомий нам по привласненому сусідами родини Вороних у Києві
П.Германом та Ю.Хайтом гімну сталінських авіаторів:
«Родились ми зробити
з казки дійсність,
Долати простір і скоряти час.
Вже замість рук у нас є крила міцні,
А замість серця б'є мотор у нас.
Все вище і вище, і
вище,
прямуємо лет наших птиць,
і в кожнім моторі їх дише
безпека і спокій границь!»
І ще одна поезія
«Фізкультурна шутейна» «Щоб до старості ти був наче змолоду…» в російському
«перетрактуванні» В. Лебедєва-Кумача стала піснею з кінофільму «Воротар».
Навіть
лобові агітки і клятви у вірності сталінському режиму не допомогли Марку
Вороному врятуватися. В'язень cталінських таборів, розстріляний капітаном
Матвєєвим в урочищі Сандормох 3
листопада 1937 р.
Зараз у
посттоталітарній Україні непроста внутрішня ситуація.
Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення
прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим,
агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та
військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих
держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав
людини і основоположних свобод.
Тому як ніколи всі ми повинні бути якомога більш
толерантними один до одного. А наше суспільство має згуртуватися для досягнення
спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов
життя в усьому світі.
Немає коментарів:
Дописати коментар