Зеєв (Володимир) Фрідман (1960 – 2009), музикант, навчався в Ростові-на-Дону. У 1990 р. виїхав до Ізраїля, викладав у консерваторіях Ізраїля.
Герой роману – звичайний молодий інтелігент, єврей, викладач ВНЗ, аспірант. Проте є у нього відмінності від інших законослухняних громадян СРСР: він відвідує синагогу і мріє виїхати в Ізраїль. Роман однозначно спрямований проти безбожної радянської влади і проти «організації» під загальноприйнятою і всім відомою КДБ. У романі Зеєва Фрідмана потворний побут і весь уклад радянського життя, потворні всі члени КДБ, а жінки, навіть якщо вони зовні привабливі, потворні внутрішньо. Автор бачить і зображує сучасну йому радянську дійсність, як світ кошмару. Дві світові війни, незліченна кількість жертв, «коричнева чума» - фашизм, «червона чума» - комунізм. Історія рушила назад: світ серйозної музики, літератури, живопису і ідеї добра, любові та братерства зникли, поступившись місцем світу комуналок, черг, хамства і грубості, горілки, жебрацьких зарплат, вічного дефіциту, неможливості виїхати з країни. Для радянської людини абсолютно нормальним явищем стала здаватися навіть наявність таборів і психлікарень, куди міг потратити кожен інакомислячий.
Герой роману Зеєва Фрідмана живе в комуналці, куди вночі прийшли за ним якісь дивні страшні люди з КДБ. З цього моменту починаються неймовірні пригоди героя, в яких звична радянська дійсність поєднується з абсурдом. Прекрасно виписана технологія вербування героя: примус, погрози, обман і шантаж, його звинувачують у вбивстві, і яке фантастичне завдання – він повинен вночі увійти в синагогу, підслухати про що там говорять і донести їм! Адже це єдине, чого не знає організація, яка знає все, для них синагога вночі виявляється темною і порожньою. Герой роману приходить в синагогу вночі і бачить там євреїв, які вивчають Тору, там він зустрічає свого мудрого прадіда який просить його жити, щоб виправляти себе і інших. Протягом ночі на 7 листопада герой з’ясовує для себе, що близькі йому люди завербовані або залякані КДБ. Його колишня ідеальна наречена, яку він залишив, від образи зненавиділа його і тепер мстить йому і всьому єврейському народу. Знайомий Йосип, єврей-вихрест, доносив на нього в органи. Чарівна і ніжна жінка – «сирена», з якою він зустрічається перед тим, як потрапити в синагогу, теж завербована КДБ. А під час святкової демонстрації він з’ясовує, що і його друг-аспірант Коля виявляється завербованим (за обіцянку після аспірантури залишитися в місті і отримати направлення в НДІ). Рятуючись від кошмарної дійсності, герой біжить в свою комуналку, населену сусідами, готовими отруїти один одного за зайвий метр житлоплощі. І ось саме тут, в бабусиній кімнаті, він може згадати її, яка так його любила. Після декількох годин важкого сну герой дістає аркуш паперу і починає писати «донос», переказуючи те, що він побачив і почув у синагозі і що зрозумів із слів свого мудрого прадіда. В посттоталітарній Україні методи колишнього КДБ все ще діють, а деякі колишні його члени або послідовники все ще хочуть панувати над усіма нами, живими і мертвими. І, потрібно сказати, вони вміють знаходити потрібні важелі. Адже люди, які виросли в радянському світі, де панував страх і приниження, схильні піддаватися маніпуляціям, вірити брехні, пропаганди і агітації.
Немає коментарів:
Дописати коментар