понеділок, 31 січня 2022 р.

«Якщо б Ольга чи Ярославна писала вірші, то ті вірші й були б поезіями Оксани Лятуринської» Євген Маланюк

До 120-річчя від дня народження Оксани Лятуринської бібліотека ім. Петра Панча пропонує книжкову виставку «Княгиня української духовності». Оксана Лятуринська (1 лютого 1902 р., хутір Ліски Волинської губернії Російської імперії – 13 червня 1970 р., м. Міннеаполіс, США) - одна із найвидатніших жіночих постатей в українській поезії. Літературознавець Петро Кононенко стверджував, що «Лятуринська — одна з найвидатніших оригінальних постатей української поезії (духовної культури в цілому) і її ім’я з достатньою підставою ставиться між іменами Лесі Українки і Ліни Костенко. При цьому береться до уваги як вагомий творчий доробок, так і масштаби неординарної особистості та тернистий життєвий шлях, що, як відомо, є мало не обов’язковою реальністю кожного талановитого українського митця-патріота». Володимир Панченко поставив її на тридцяту позицію в своєму переліку 100 кращих творів української літератури ХХ століття («Літературний ландшафт України. ХХ століття. 50 «слайдів», Київ, 2019, стор. 505). Вона почала писати дуже рано, її перші поезії російською мовою з’явилися ще в дитячому віці. У школі отримала почесне звання «вундеркінда» (писала твори за старшокласників). Прочитавши книжку Олександра Олеся « З журбою радість обнялась» стала писати українською, а також перейшла до нововідкритої української гімназії ім. Стешенка. На жаль, всі ранні поезії Лятуринської загинули в Празі 1939 року. Видана силоміць батьком у сімнадцятирічному віці заміж, вона втекла від нелюбого чоловіка і з величезними труднощами потрапила до Праги. Навчалася на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі. Три її скульптури – «Китаянку», «Янгола» та голову матері закуповує чеська Академія Мистецтв і виставляє у своєму музеї. Серед інших загальновизнаних робіт Лятуринської – погруддя Масарика, пам’ятник полеглим воякам у Пардубицях. У передвоєнні роки її великі скульптури виставлялися на виставках у Празі, а менші – у Львові, Відні, Лондоні, Берліні та у Парижі, де часто здобували визнання. За її проектом на замовлення Українського Національного Об’єднання в Голандії споруджено пам’ятник на могилі полковника Євгена Коновальця в Ротердамі. У Празі Оксана Лятуринська стає членом «Спілки українських митців, письменників і журналістів», співпрацює з Олегом Ольжичем, Юрієм Липою, Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем та іншими членами «Празької школи»; часто публікує свої твори у «Віснику» Дмитра Донцова. У 1938 р. виходить її перша поетична збірка «Гусла», а через три роки – «Княжа емаль». Після війни переїхала до США, але вже тоді мала величезні проблеми зі здоров’ям, не могла чути співрозмовця. Щоб якось порозумітись, треба було викладати думки на папері. Яр Славутич писав, що через глухоту вона не відчувала надмірний збіг приголосних у деяких рядках. Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в емігрантський ґрунт підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В останні роки життя вона відмовлялася від лікарської допомоги, терпіла важкий біль (рак легень) і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. На смерть Оксани Лятуринської професор Альбертського університету Яр Славутич (Григорій Жученко), поет, літературознавець і літературний критик написав дуже зворушливу статтю «Мужність і ніжність: Поезія Оксани Лятуринської». Ще 1947 р. він присвятив їй поезію «Тебе вітаю, сонце стопромінне…». Обидва ці твори представлені в нашій книжковій виставці. Яр Славутич захоплювався колисковими піснями Оксани Лятуринської, її поезіями про квіти чи взагалі рослинний світ. Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала протягом багатьох років. Урна з її прахом похована на українському цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили товариша по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.

У помешканні Оксани Лятуринської після її смерті залишилося дуже небагато мистецьких праць. Дещо з цього залишку передано до Української Вільної Академії Наук, а кілька портретів, включно з портретом Грушевського, передано до музею в Баунд-Бруку. Чимало праць мисткині розкинуто по музеях Європи та по приватних збірках. Надзвичайно грунтовний літературний портрет поетки належить літературознавцю Юрію Шереху(Шевельову) – «Після «Княжої емалі» (Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською)», представлений у нашій виставці. Шерех захоплений, як вільно орієнтується Лятуринська у знаннях східних і західних філософських та релігійних течій, які вона робить висновки. «Якщо добро й краса зосереджені в українському народі, Захід не потрібний: Європа є в стані «як матеріальної, так і духової катастрофи». І цитуємо Шереха: «Вона зуміла крик свого нищеного покоління і всього українського народу втілити в поезію нечуваної напруги і осяйності». Всім шанувальникам українського слова обов’язково рекомендуємо літературний портрет Оксани Лятуринської - «Вундеркінд» Михайла Слабошпицького з книги «25 українських поетів на вигнанні». І наостанок потрібно все ж таки погодититися з твердженням Уласа Самчука, що Оксана Лятуринська, «поетка зі справжньої Божої ласки, призначена лише вибранцям…». У наші непрості часи, коли більшість населення України бажає миру, а в деяких урядових установах проросійських найманців вже відверто називають ДНР і ЛНР, Оксана Лятуринська виглядає (перефразовуючи Анатолія Дністрового) одним із останніх поетів-воїнів – прадавньої, особливої касти людей, для яких боротьба була поетичним натхненням, а поезія – митями справжності на полі честі.
Я не цвіт, не зоря, не сніжинка – Це вічного Бога витвори! Я сильна й слабка, я – Жінка, Саме та, з великої літери.

Немає коментарів:

Дописати коментар