ГОМЕР РЕВОЛЮЦІЇ (До 125-річчя від дня народження Валер'яна Поліщука)

«Тов. Сталин, как вопрос с Курской, Воронежской губерн. и Кубанью в той части, где есть украинцы? Они хотят присоединиться к Украине» Валер'ян Поліщук

 

«Завойований чи переможений може повстати, але куплений може тільки зрадити та перепродатися» Валер'ян Поліщук

В умовах реалій сьогоднішньої війни, коли Москва хоче навіть не підкорення українців, а повного знищення їх історичної пам’яті і перетворення на покірних рабів імперії, бібліотека імені Петра Панча пропонує книжкову виставку «Гомер Революції», присвячену 125-річчю від дня народження майже повністю забутого Валер’яна Поліщука (19 вересня (1 жовтня) 1897, с. Більче Волинської губернії -3 листопада 1937, Сандормох), активного діяча партії есерів (боротьбистів), поета і прозаїка, літературного критика доби розстріляного відродження, найяскравішого представника «золотого віку», богемної пори розквіту української літератури (за періодизацією Юрія Смолича).

Народився в сім'ї селян-хліборобів. Навчався в Луцькій (1911-1913) і Катеринославській гімназіях (1914-1917), брав участь у соціал-демократичному гуртку Ісаака Мазепи, майбутнього керівника уряду УНР, по закінченні гімназії приїхав до Петрограда, працював вантажником і навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на історико-філологічному факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті. У 1918 р. очолив Боремельський волосний земельний комітет, працював у газеті «Народная воля» і секретарем журналу "Шлях", з 1919 р. — секретарем газети «Республіканець» у Катеринославі. У своїх надзвичайно захоплюючих спогадах «Дороги моїх днів» (Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років. Упорядник Раїса Мовчан – Київ, Кліо, 2015)  розповідає про участь у повстаннях, арешти, втечі, перебування у таборі для інтернованих, про свою буремну юність З 1921 р. працював у Харкові як професійний літератор. На цей час він вже встиг заробити прізвисько Гомера революції, як назвав Поліщука авторитетний літературний критик Володимир Коряк. Для інших він – український Уїтмен (!).

Як слушно зауважує у своїй книзі «Із забуття – в безсмертя» (Київ, Дніпро,1990)  Микола Жулинський, «без творчості Валер’яна Поліщука ми не уявляємо історії української літератури, тієї нової літератури, полум’яним творцем і поборником якої він був усе своє життя, на жаль, трагічно обірване на сорок першому році...».

Фантастична плодовитість (окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок) і популярність викликали заздрість у колег, з 1927 р. у Валер’яна Поліщука виникли серйозні проблем із комуністичною дійсністю і з друком своїх творів. Він прагнув створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналися всі існуючі течії, обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Поет увічнював себе своєю нестримною енергією, своїми модерністськими віршами. Він переповнений був вірою в майбутнє рідного народу, яке вимальовував у поетичних творах. Будучи людиною-філософом, у майбутньому хотів бачити гармонію людини і природи, красивого і корисного. Зокрема, у поемі «Асканія Нова» Валер’ян Поліщук чи не найпершим з українських письменників піднімає екологічну тему. А нині вона одна з найактуальніших. Його оповідання про психологію звичайних людей в незвичайних обставинах.

Очолив митців нової групи «Авангард», яка виступала проти відсталості, міщанства, просвітянства й хатянства, за ламання канонів, за поезію індустріалізму, розширення мовного матеріалу, за прозаїзми й точні формулювання в поезії, за ритми телеграми, аеро, прокламації. 

У своїй знаменитій промові під час публічного диспуту 21 лютого 1928 р. в харківському Будинку літератури ім. Василя Блакитного про шляхи розвитку української літератури Микола Скрипник згадав цю організацію: «Є одна невеличка літературна група, що здобуває собі права на існування, — почав нарком здалеку, — група «Авангард». Багато і багато відмовляють навіть самому існуванню цієї групи — заявляють, що такої групи не існує. Але, шановні товариші, так було і з українським народом: йому відмовляли в існуванні, а він таки існує».

Валер’ян Поліщук захищав молодих авторів  «од нашого склочного, політиканського та вовчого літературного населення» і сприяв своїм авторитетом публікації та реалізації їх творів.

Ось окремі витяги з програми групи «Авангард»: «Архітектура нашої доби повинна виявляти собою начало логічної доцільности, використання залізобетонових та скляних матеріалів і виявлення ідеї опанування обсягу, без міщанського наліпного замазування очей дрібницями. Найкрасивіше те, що найдоцільніше, наприклад, динамомашина, листок пальми, елеватор, жива жіноча грудь… Композитори... Ускладніть ритми і напишіть та ударте в нові інструменти аж за межі джазу… Наше кіно хай прогонить хуторянщину глухих нечуїв і сліпих на машиновий світ естетів. Хай кіно дасть організованими шматочками живий омашинений побут радянської Америки-України, нехай виховає в масах потяг до психологічного омашинення світу… Малярство хай конструктивно оформить і подасть в оправі немузейного життя фарбу й лінію, так само як скульптура — площину і обсяг…  Нарешті, театр, що мусить найти нові методи роботи в сполуці з радіо й кіно, інакше йому прийдеться залишитись кустарним анахронізмом в добу машинового мистецького темпу й розмноженого вияву інших мистецтв для мас».

Третє число авангардівського журналу стало останнім. Лідер угруповання Валер’ян Поліщук зазіхнув на святе — на Леніна: «Я зайвий раз переконався, що боротьба класів не лежить в основі породи чоловіка, що класова боротьба є лише вимушена необхідність людини, коли прийняти, що людство — особлива порода високоорганізованих тварин, але все ж таки тварин. Що казати про боротьбу класів, — питався Поліщук, — коли навіть кіт і собака можуть мирно співіснувати?»

Публічно та й у багатьох творах Валер’ян Поліщук підтримував радянську владу (є у нього і відверто пропагандистські вірші), проте дуже критично сприймав більшовицький режим. Під час зустрічі делегації українських письменників зі Сталіним у Москві 12 лютого 1929 р., коли після побаченої у МХАТі  п’єси «Дні Турбіних»  Михайла Булгакова наші письменники стали вимагати від Сталіна, щоб її зняли з репертуару, як українофобську, мовляв, у ній висміяно українців, сам Валер’ян Поліщук допитувався у Сталіна, коли ж Радянській Україні віддадуть Кубань і Північну Слобожанщину.  А далі письменнику, по суті, заборонили друкуватися, але ніхто не міг заборонити йому думати. У 1934 р. після арешту був одним із тих, хто не зламався на слідстві, не визнав абсурдних обвинувачень і не здав нікого з друзів і знайомих.

«До глибокого розуміння мене — Валер’яна Поліщука — Україна доросте через двадцять років. Кажу це сьогодні, на початку 1929 року, коли літературна творчість наша масово росте, але з боку форм масово регресує. Я ж регресувати не збираюсь…» Сьогодні, через 125 років після народження Валер’яна Поліщука, не можна ще стверджувати, що Україна доросла до його розуміння. А ось ідеї «Авангарду» відродилися у творчості наступних поколінь, пережили своїх авторів і досі надихають і живлять різні мистецькі напрями, які постали на ґрунті авангарду першої половини ХХ століття.

Нашим читачам рекомендуємо кілька книжок, в яких є достатня кількість творів Валер’яна Поліщука. В першу чергу, це чудова антологія Миколи Жулинського «Українська література: творці і твори» (Київ, Либідь, 2011) з надзвичайно емоційним нарисом про Валер’яна Поліщука «Я духом розійшовсь і втілився між вами...», антологія укладача Юрія Винничука «Соловецький етап» (Харків, Фоліо, 2018), антологія української поезії, том четвертий ( Київ, Дніпро, 1985), «Ой, упало солнце. Из украинской поэзии 20-30-х годов» (Москва, Художественная литература, 1991). 

Творчість  Валер’яна Поліщука цікава, оригінальна, маловідома, і, відкриваючи її, Ви робитиме свідомий вибір на користь української культури, мови й ідентичності    .І, як писав Микола Жулинський: «Пам’ятаймо поета, палаючого, нестримного, самовпевненого, творчо рвійного зачинателя і розбудовника нової української літератури».

Рекомендуємо також кілька інтернет-ресурсів (цікаві публікації та тексти творів):                 

                              1) Один з «розстріляного відродження». Надія Моренець  https://md-eksperiment.org/post/20201023-odin-z-rozstrilyanogo-vidrodzhennya

2) Валер’ян Поліщук. Сергій Грабовський, Максим Стріха https://www.radiosvoboda.org/a/970188.html

3) Гомер Революції і «прикрий сахарин». Ярина Цимбал http://litakcent.com/2017/10/12/gomer-revolyutsiyi-i-prikriy-saharin-120-rokiv-valer

4) Поет у жіночому капелюсі з язиком. Олег Коцарев  https://m.day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/poet-u-zhinochomu-kapelyusi-z-yazikom

5) Валер’ян Поліщук. Тека авторів      https://chtyvo.org.ua/authors/Polischuk_Valeriian/

6 Копєлєв Лєв. И сотворил себе кумира... Розділ 7. ww.litmir.me/br/?b=133044&p=6