пʼятниця, 18 вересня 2020 р.

"Пам'ять, відроджена з попелу"

 Книжковою виставкою «Память, відроджена з попелу», присвяченою 135-річчю від дня народження Володимира Євтимовича Свідзинського [ 26.09 (08.10.1885) – 18.10.1941] бібліотека ім. Петра Панча вшановує цю видатну людину з когорти найталановитіших українських поетів минулого століття. Свідзинський міг би бути окрасою будь-якої літератури, але натомість був фізично знищений комуністичним режимом (спалений живцем із групою в’язнів) і навмисне викинутий з історії літератури тими ж комуністичними ідеологами.                                                                                                 «Приклад Свідзинського унікальний тим, що, виявляється, можна було жити в Радянському союзі, писати вірші, бути членом Спілки письменників, мати членський квиток за підписом самого Горького – пише літературознавець Елеонора Соловей - і при цьому не бути письменником радянським…». Доля Свідзинського вражає уяву тих, хто відкриває його для себе: він прожив тихо й непомітно, трагічну загибель свою передбачив у пророчих віршах, архіву його не існує, як немає і могили.                                 У книжках Володимира Свідзінського — «Ліричні поезії» (1922 р.), «Вересень» (видана власним коштом у 1927 р.) і «Поезії» (видана у1940 р. за сприяння Юрія Яновського) тодішня радянська літературна критика бачила не лише «фаталізм», а й «безперспективне буржуазне світорозуміння». Наш перший український внутрішній емігрант був вільною людиною в гулагівській Україні, хоча життя його, за словами Елеонори Соловей, протікало в безпросвітних злиднях.                                                                                       У полум'ї війни згоріли майже всі рукописи поета. Лише 96 поезій В.Свідзинського вивіз в еміграцію поет Олекса Веретенченко, які й видав у Мюнхені з додатком інших віршів окремою збіркою під авторською назвою «Медобір» 1975 року.                                                                                    До того 1961 року видано збірочку вибраних поезій Свідзинського в Едмонтоні Яром Славутичем.            Фактично наша виставка – це виставка однієї книжки –  «Поезій» Володимира Свідзинського видавництва « Радянський письменник » 1986 року. До видання повністю ввійшли збірки «Медобір», «Вересень» та «Поезії» (1940 р.) і кілька поезій з першої збірки В.Свідзинського «Ліричні поезії».                                                Першим світовий масштаб поезії Свідзинського збагнув у своєму маленькому шедеврі «Зникоме розцвітання»  Василь Стус, який поставив його у промовистий ряд Гете — Свідзинський — Рільке.    «Шевченко, Франко і Леся – хліб насущний, без якого ніщо, ні людина, ні культура, жити не можуть. Але СВІДЗИНСЬКИЙ – це найпрекрасніша з квіток, що їх українська людина зростила у своєму саду». І далі: «СВІДЗИНСЬКИЙ для мене – найпотрібніший з українських поетів». Ці слова належать французькому славістові Емануїлу Райсу.                                                                                                                            Про особливості поетичної майстерності Володимира Свідзинського йдеться у дуже цікавому есе Костянтина Москальця «Тихий модернізм Свідзинського» (Москалець Костянтин. Стежачи за текстом. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019), про взаємодію «розуму і серця» в поезії Володимира Свідзинського розповідається у статті Елеонори Соловей «Розмаїття світів (Соловей Елеонора. Поезія пізнання: Філософська лірика в сучасній літературі. Київ, Дніпро, 1991). Як детектив можна читати її  ж статтю «Зберігати вічно… до 1967 року» (про слідчу справу Володимира Свідзинського)» (журнал «Слово і час», №9 (585) за вересень 2009 р.). Рекомендуємо прочитати статті про Володимира Свідзинського авторства Юрія Лавриненка, Івана Дзюби, Яра Славутича, Валерія Шевчука, спогади Ігоря Муратова, представлені в нашій виставці.                                                                                                       Потрібно відверто визнати, що поезії Володимира Свідзинського, співця вічних загальнолюдських цінностей, були важкі для сприйняття як у часи диктатури гегемонів, так і в часи їх перефарбованих наступників, для яких головним гаслом стали «гроші понад усе».                                                                         В нашій виставці представлені кілька поезій, які познайомлять Вас з багатством творчого доробку поета («Зрада» - улюблена поезія Юрія Яновського; «Одна Марійка, друга Стефця звалась» - про голод в Україні 1921-1922 рр.; «Коли ти була зо мною, ладо моє» - з циклу семи поезій, присвячених померлій дружині поета; «Блукаю вдень то в луках, то в гаю» - Стус говорив, що «дивно, як ці вірші були надруковані в …1940 році – адже за такі вірші стріляли»; пророчі поезії «В полум’ї був спервовіку» і «Сарай»; «Холодна тиша. Місяцю надламаний» - після розгрому неокласиків Свідзинський тримав оборону поезії на чітко окресленій позиції відданості гуманістичним ідеалам).

 

                         


 





     






Немає коментарів:

Дописати коментар