Нашу уявну туристичну мандрівку в часі навколо бібліотеки ім. Петра Панча по місцях, де мешкали визначні літератори України, почнемо з дерев’яного будиночка з мезоніном і садочком дійсного статського радника, професора університету В.Антоновича на розі вулиць Жилянської та Кузнецької (зараз Антоновича). Свого часу генерал-губернатор М.Чертков заявив: «Украинский вопрос окончится тогда, когда уничтожат эту хибарку на углу Кузнецкой и Жилянской». Дійсно, це був штаб свідомого українства. Поряд був Троїцький Народний дім, де було влаштовано першу легальну українську школу для дітей селян. Будинок А.Антоновича було знищено вже в радянські часи, але українське питання для вже радянської влади залишилося.
Якщо ми пройдемо трошки далі від нашої бібліотеки до будинку номер 106 (раніше на цьому місці стояв дім купця Лазарєва під номером 122, де квартирував Павло Чубинський), то зможемо стати присутніми на вечірці сербських студентів такої ж осені, але 1862 року, де за півгодини Павло Чубинський створив текст пісні «Ще не вмерла Україна». Рекомендуємо прочитати весь текст (він дуже показовий!).
З протилежної сторони вулиці ми пройшли повз костелу Святого Миколая, і в нашій уяві відзначення шевченківських роковин 1912 р. Вперше в Києві пролунала молитва за спасіння душі найкращого сина нашої Батьківщини. Правив панахиду по Шевченкові митрополит Андрей, який приїхав зі Львова. Козаки, які повинні були розганяти величезне зібрання студентства, наче за командою, всі скинули шапки і почали хреститися, а поліцаї відійшли на іншу вулицю…Шептицький приїхав до Києва у часи найчорнішої реакції, та раптом «із Божого Престолу пролунало слово «Україна», а до того ж промова, виголошена українською мовою. На митрополита Андрея дивились, як на «апостола правди і науки», за яким так тужив Шевченко…»
Ми знову на Кузнечній ( Антоновича, 64/16 ) перед будинком, в якому багато років жив Олександр Олесь ( Кандиба) з маленьким сином Олесем (майбутнім Олегом Ольжичем), і ми відчуваємо разом з ним страхіття жахливого багатоденного гарматного бомбардування нашого міста так званими братами з Росії, загибель друга Олександра Олеся в іншій кімнаті його квартири під час обстрілу.
А вже за кілька кварталів – будинок №107, в якому до 1923 р. мешкав шанувальник Олександра Олеся Павло Тичина ( до речі, у фонді Петра Панча, іменем якого названо нашу бібліотеку, ми знаходимо вірш «Пісня сліпих», записаний на клаптику паперу молодим Павлом Тичиною).
Наша туристична подорож у часі триває, і ми стаємо свідками арешту Максима Рильського 19 березня 1931 р. ( у день народження поета): «Заарештували батька в будинку на вулиці Бульйонській, 14 (пізніше Боженка, нині – К.Малевича, будинок кілька років тому знесено), який належав маминій тітці Агафії Йосипівні Квашніній і в якому тоді проживав Максим Тадейович з родиною…Після обшуку батька пішки під конвоєм повели з Бульйонської через місто до Лук’янівської тюрми… Допити батька, як і побачення із мамою, відбувалися у приміщенні ДПУ на вулиці Інститутській, де тепер міститься Жовтневий палац. Сюди батька, як і інших підслідних, привозили з Лук’янівської тюрми машиною.»
Знову повертаємося на Велику Васильківську і зустрічаємо по дорозі Віктора Платоновича Петрова (Домонтовича), який після повернення в СРСР мешкав на Володимиро-Либідській. До речі, на нашій книжковій ( не уявній ) виставці представлені кілька його книжок.
Останніми в нашій подорожі дві адреси. Перша - Велика Васильківська, 132, де мешкала родина Кисельових: батько Володимир Леонтійович (1922-1995), відомий своїм твором «Девочка и птицелет» (на жаль, відсутнім в нашій бібліотеці) і його сином Леонідом (1946-1968), поезії якого викликають щире захоплення небайдужих киян.
Друга адреса - Велика Васильківська, 85-87, будинок, в якому мешкав Володимир Підпалий (1936-1973). І досі залишаються в таємниці обставини його смертельного захворювання, яке спричинило, за деякими джерелами, спілкування і пригощання (чаєм чи чимось іншим!) працівниками Комітету Державної Безпеки УРСР.
Відвідуємо бібліотеки, читаймо книжки, постійно вдосконалюємо свої знання. Все це потрібно для того, щоб мислити сучасно в умовах, коли занадто багато людей в Україні, які зневажають і ненавидять усе українське. І подорожуємо в уяві і в житті. Адже, на жаль, життя – це свого роду подорож в один кінець.
Ірина Рябчун Дякуємо, Надежда Романова і Анатолій Гнатович, за цей унікальний проект! Сподіваюсь на його продовження на цій сторінці і публікацію окремої книги на тему "Адресами київських письменників" Олександра Прудивус Дякуємо. Як завжди цікаво, доступно, професійно !!! Валентина Ломоносова Я у захваті ! Яку творчу роботу ви провели відтворюючи атмосферу вулиці більш як столітньої давнини. Це ж не просто скопійовано з інтернет джерел, це власні кропіткі дослідження. Дуже цікава літературна прогулянка. Дякую.
Немає коментарів:
Дописати коментар