понеділок, 25 січня 2021 р.

Бібліотека ім. Петра Панча презентує новий роман Юрія Андруховича «Радіо Ніч». Книжка задовольнить, в першу чергу, всіх шанувальників елітарного чистого мистецтва.

 


Цю книжку, як ліки потрібно, читати саме зараз, коли здійснилося геніальне передбачення Ліни Костенко:

«Негідно бути речником юрби,
Раби рабів ще гірше ніж раби.
Грядущий хам вже навіть не гряде,
Уже він сам в грядуще нас веде».

Події в романі відбуваються приблизно у наші дні. Неодноразово у романі згадується площа між поштамтом і консерваторією з наметами, вогнищами. Оповідач (а не Юрій Андрухович) згадує 73 і 27 відсотків, гру чимось на піаніно, «недодиктатуру під орудою колишнього коміка». Хоч у романі революція не перемогла, а програла, а сам автор не ідентифікує події в романі, проте, нарешті, потрібно чесно визнати, що українська революція вчергове програла. Самотній герой «Радіо Ніч» Йосип Ротський - колишній клавішник відомої рок-групи, музичний символ революції на Поштовій, в’язень швейцарської тюрми, сучасний різновид Агасфера, діджей, професійний невтомний коханець жінок з іменами на «А»,чию біографію пише невідомий біограф. Йосипа Ротського одночасно розшукують дві спецслужби: одна, євросоюзна, полює на код, який надає доступ до банківського рахунку з фантастичною сумою грошей (цей код дав герою один смертельно хворий багатій), інша, ріднесенька, шукає його як фігуранта списку призначених до страти ворогів. Революція у романі - це найбільше щастя, виправдання існування, сенс буття.                     

Роман – це ода рок-музиці 1970-х і одному з її ідолів – Девіду Бові, який, в свою чергу виховувався на музиці Літла Річарда з його «Tutti Frutti»(1956). Бові створив образ апокаліптичної рок-зірки Зіггі Стардаста (прототип - Вінс Тейлор), чий злет і падіння супроводжували кінець світу. Із-за травми ока Девіда Бові створилося враження  різного кольору його очей .  Саме такі очі і у героя роману Йосипа Ротського.

Кращим другом Йосипа Ротського стає чорний ворон на ім’я Едґар, який розуміє героя без слів і в усьому йому допомагає. Найкраще у романі виписана історія з мандрівними музикантами Середньовіччя.                                                                                                        Сексу у «Радіо ніч» трошки забагато. Дівчина Аніме, що мала слідкувати за Ротським, переходить на його бік і стає для нього не просто коханкою (схоже на фільм «Із Росії з любов'ю» — Джеймса Бонда і Тетяну Романову), а ще й об’єктом великої  любові.

Трохи важкувато сприймати велику кількість посилань на явища і постаті світової культури та різних міфологій, на єдність й боротьбу божественного й диявольського.                                            Що не сподобалось, так це п’єса у середині роману про замах на диктатора Шмоша (мається на увазі Янукович).                                                                                                                               Деякою мірою роман Юрія Андруховича – це і подяка всім тим, хто в радянські часи був постійним слухачем «ворожих» радіоголосів (від «Радіо «Свобода» до «Радіо НТС», від «Голосу Америки» до «Бі-Бі-Сі», від «Німецької хвилі» до «Радіо Тирани» тощо).

І наприкінці нашої презентації віддамо данину нашим майже вже забутим першим київським рок-групам 1960-х, фактично знищеним комуністичною владою: «пробуржуазній» «Садко» (засновник – майбутній перекладач Володимир Харісов з вул. професора Підвисоцького), співали англійською і французькою, і – «буржуазно-націоналістичній» «Марії-Оранті» (засновник – майбутній археолог Олександр Авагян з вул. Володимирської, похований живцем), співали українською.  


 

Немає коментарів:

Дописати коментар