«Ми живемо у великому закінченні російської літератури» Василь Розанов
Той, хто навчався в радянські часи в середній школі, добре пам’ятає те майже побожнє поклоніння перед «великой русской литературой», що виховувалося в учнів різними засобами. Для цього на початку 80-х років учителям російської мови й літератури в «братніх» республіках спеціальною постановою ЦК Компартії офіційно підвищили заробітну плату. Добре також відомо, що пропаганда російської літератури в зарубіжних країнах ще й зараз використовується як важливий інструмент створення російськими спецслужбами позитивного іміджу своєї країни.
І у продовження ознайомлення читачів і відвідувачів нашої бібліотеки та її сайту із зібранням вибраних творів Євгена Маланюка видавництва “Смолоскип” 2017 р. розповімо про першу велику статтю Є. Маланюка, що була присвячена російській літературі, з досить показовою назвою «Кінець російської літератури»(1926). У ній є багато вражаючих моментів. І перший з них – це глибоке знання автором російської літератури, в тому числі й новітньої для того часу. Починається вона посиланнями на пророцтва Василя Розанова в «Апокаліпсисі нашого часу» про крах Росії, її падіння: «З брязкотом, скрипом, вереском опускається над Російською Історією залізна завіса. Вистава закінчилася. Публіка встала. Пора одягати шуби і повертатися додому. Озирнулися. Але ні шуб, ні будинків не виявилося.» Стаття Євгена Маланюка наповнена великою кількістю афористичних висловів. Наш геніальний земляк писав: «Героїчний період російської літератури скінчився, власне кажучи, на Чехові. З ним ця, нехай штучна, нехай навмисна і механічно-складна, але все ж потужна і широка ріка пропадала в чеховських сутінках, у безплодних болотах російсько-інтелігентського видіння. Це був один із найбільш російських європейців, що іронічним зором протявши російське життя – гоголівським гірким сміхом посміявся вдруге і, виставивши його на загальне глузування, – прокляв. Можливо, навіть, разом із собою. Звідтіля особиста трагедія Чехова: він знав і не міг. Він знав усю брехню, всю нісенітницю, усе безглуздя існування Росії – механічної суміші племен і народів за в’язничними мурами імперії, але бувши сам, сказати б, «общеросом» і на останній глибині своїй – тим же російським інтелігентом, він не міг голосно про це сказати». У цих містких – як завжди у Є. Маланюка – кількох фразах дана і узагальнююча характеристика «героїчному періоду російської літератури» (мається на увазі література ХІХ ст.) і сутнісне, афористично висловлене бачення творчої постаті Чехова. Ґрунтуючись на такій характеристиці Росії, доповнюючи її ще й жахіттями більшовизму, Євген Маланюк майстерно розкриває особливості життєвих трагедій Блока, Єсеніна, Гумільова, дає лаконічні літературні портрети Пільняка, Леонова, Бабеля, Брюсова, Хлєбнікова, Буніна, Купріна та ін. Окремо у цій же статті Євген Маланюк пише про Гоголя, як про одного з творців «великой русской литературы» і, водночас, як її руйнівника. «Фундамент «великої русскої літератури, – підкреслює Маланюк, – це, перш за все, – Гоголь зі всіма трагічними цього факту наслідками. І в цьому розпаді і розкладі російської літератури, свідками яких ми є нині, і здійснюється якраз своєрідна помста українського національного духа, що через Гоголя руйнує й нищить будівлю імперсько-російської культури».
Цікаво, що відомий російський публіцист Олександр Невзоров у своєму березневому виступі у Тель-Авіві фактично повторив тези Євгена Маланюка сторічної давнини про російську літературу і російську культуру. І, насамкінець, ще одна цитата від Маланюка із статті «Кінець російської літератури»: «Штучне – довго не живе. Проти природи нічого не вдієш. Раніше чи пізніше вона помститься. Так сталося з «русскою» літературою, так буде з «русскою» культурою. Вони не виросли органічно з тіла єдиної (або духово найсильнішої на сході Европи) нації, а просто в московській формі і на гнилих московських дріжджах було замішане пшеничне українське борошно. Печиво вийшло гостре, зовнішньо привабливе, смаком – химерне, але страва з нього була в істоті – нездорова і непожиточна. Вона отруювала державний організм, труїла нації російської імперії, труїла, нарешті, Західню Европу. Большевизм – це також наслідок харчування такою стравою».
З повним текстом статті Євгена Маланюка «Кінець російської літератури» можна ознайомитися на сайті http://ukrlife.org>main>evshan>malaniuk5.
Немає коментарів:
Дописати коментар