«Павло Тичина співає свої пісні так, як співає птах: співає тому, що існує». Євген Маланюк, 1920-1922

 У продовження ознайомлення читачів і відвідувачів нашої бібліотеки та її сайту із зібранням вибраних творів Євгена Маланюка видавництва “Смолоскип” 2017 р. розповімо про перші опубліковані статті Євгена Маланюка, написані ним у таборі інтернованих вояків УНР. З України сюди якимось чудом приходили іноді невеличкі посилки з книжками. В одній із них була збірка поезій «Сонячні кларнети» Павла Тичини. Оцінка Євгеном Маланюком цієї збірки фантастично глибока та вражаюча. «Взагалі усе, що являється останнім словом сучасної віршотворної техніки, – пише у статті «Напровесні» Євген Маланюк, – ми находимо в творах Тичини, але вся ця техніка, оскільки природно споріднена зі змістом, завданням та музикою, що вона й не почувається спеціально як техніка. Тут є асонанси й консонанси, внутрішні й начальні рими. Тичина вживає самих витончених, ще ніким не вживаних розмірів. І по будові вірша його можна рахувати одним з найліпших поетів світової літератури. Павло Тичина співає свої пісні так, як співає птах: співає тому, що існує. І можна сміливо сказати, що він так для української літератури, як і для світової поезії є явищем незвичайним».

А вже пізніше Євген Маланюк відстоює талановитість Тичини і одночасно розвінчує більшовицький вплив на нього. Після появи збірки Тичини «В космічному оркестрі» (1921 р.) у статті «Д.В.Ц.» («дозволено воєнной цензурой»)  Маланюк співчуває долі поета в умовах більшовицького терору.
Маланюк коментує факти про стан здоров’я поета, які дізнався з «Львівських відомостей», а також, що еміграція не лишається осторонь: комітет допомоги голодуючій Україні запропонував урядові УРСР допомогу для Тичини. Уряд відповів, що «Павлом Тичиною він опікується сам і що Павло Тичина взагалі «буржуазної опіки не потребує». А далі Маланюк пише: «Голод, муки, туберкульоз, атмосфера чрезвичайки зламали людину в поеті. І людина – здалася. Але не поет Тичина».  Маланюк узагальнює: «Червоним Москалям, відвічним душителям українського народу, мало знищувати його фізично, мало розстрілювати найкращих синів його, вони хочуть зґвалтувати ще й душу народу, вони хочуть удушити те, що не відважувався душити й царський уряд – поезію українську!                                                                                                                                         І на сонячнім промінні поезії Павла Тичини  - брудна лапа москаля поставила чорну пляму-ДВЦ".                                                                                                                                                  Але не діждетеся, азіати! Тіло – знищите, душу – ніколи: вона безсмертна! «Обивателя»Павла Тичину ви примусили написати кілька стрічок казьонщини, але поет Павло Тисчина був, є і буде, бо він вже тепер в історії України.»                               Отже  вже своїми першими публіцистичними творами Євген Маланюк продемонстрував силу національного духу, власну незламність, потужну енергію, впертість у творенні власної національної культури. Насолоджуємося разом афористичними творами Євгена Маланюка, який передбачав майбутнє.