пʼятниця, 8 травня 2020 р.

«Після Ісуса Христа немає в світі дорожчої людини для людства, як Шевченко, дарма він не такий серцевід і людознавець, як Шекспір, і не такий глибокий індивідуаліст, як Гете» Тодось Осьмачка


До 125-річчя від дня народження видатного українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця Тодося Осьмачки бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам і відвідувачам нашого сайту книжкову виставку «Тодось Осьмачка – символ України, споневірений, убогий, але ніколи не упокорений». Саме так охарактеризував Тодося Осьмачку син Василя Стефаника Юрій у своїх спогадах про поета.

Народився Тодось Осьмачка 4 (16) травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в багатодітній родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Ще підлітком Тодось вражав хлопчаків своїм поетичним хистом.
Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Перший його твір - поема «Думи солдата» (1916), спрямований проти російського царату й світової війни, до нас не дійшов. За його написання й розповсюдження серед вояків автор потрапив під військово-польовий суд, і від неминучого розстрілу його врятувала революція 1917 року. Вийшовши на волю, бере активну участь в національно-державному відродженні України.
З 1920 року він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку. Навчається в Київському Інституті народної освіти (так тоді звався університет). 1922-1925 рр. належав до літературного об'єднання; спочатку ЛАНКА, до якої, крім нього, входили: Григорій Косинка (його, можливо, єдиний справжній друг) Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Борис Антонечко-Давидович, а пізніше (1926) - до МАРСу.

Перша збірка поезій Т.Осьмачки «Круча» з’явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав Сергій Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові. Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в радянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Осьмачка всією своєю суттю не сприймав більшовицького режиму, який нещадно знищував його улюблене українське село. Радянські критики називали його «найнахабнішим поетом СРСР», «куркулем», «націоналістом», «ворогом народу», «бандитом», «затятим і отруйним ворогом пролетарської культури, викінченим фашистом» ( Іван Ле). Рятуючись від репресій, Осьмачка намагається неодноразово нелегально перейти через кордон, його багато разів арештовують і відправляють у тюрму. Він приймає рішення боротися далі, але «не засобом сили, а засобом слабості» і симулює божевілля.
Майже після десяти років поневірянь по чужих хатах, глухих хуторах і селах Тодось Осьмачка зустрічає війну у Кирилівській лікарні у Києві. У 1942 році він прийшов пішки до Львова. Далі – еміграція, але на волі він став дуже замкненим і недовірливим, його майже постійна фобія – це переслідування агентами НКВС і КДБ.
Він видає свою четверту збірку «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), котру Юрій Шерех (Шевельов) порівняв до «Божественної комедії» та «Фауста», «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), три повісті: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956), перекладає О.Уайльда і У.Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності.
Труднощі у зібранні коштів на видання своїх творів посилювали відчай і безвихідь письменника. Майже весь час він мандрує по світу, 6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав від інсульту, стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нові твори ( про отамана Зеленого), збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося. Запалення легенів добило письменника, 7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер.
Ось перелік книжок і окремих статей про Тодося Осьмачку, на які ми звертаємо особливу увагу наших гостей :
«Поет із пекла (Тодось Осьмачка» Михайла Слабошпицького ( Київ, «Ярославів вал»,2003); нарис Миколи Жулинського «Тодось Осьмачка. Приречений на самотність і вигнання» ( у книжці «Українська література: творці і твори», Київ, Либідь, 2011); літературний портрет Тодося Осьмачки авторки Ніли Зборовської ( у навчальному виданні «Гроно нездоланих співців», Київ, «Український письменник», 1997); спогади жінки Григорія Косинки «Косьмачка» про Тодося Осьмачку ( у книжці «Голос пам’яті», Київ, Радянський письменник, 1989); «Спогади про Тодося Осьмачку» Петра Одарченка ( у збірнику вибраних статей Петра Одарченка «Українська література», Київ, Смолоскип, 1995);
спогад Юрія Стефаника про Тодося Осьмачку у книзі другій хрестоматії « Українське слово», Київ, Рось, 1994).
Читаймо твори Тодося Осьмачки, великого правдолюба і незрадливого сина свого народу!




Немає коментарів:

Дописати коментар