Бабця. Кінофільм про права людини.

 

Сьогодні - День української хустки

 Минають роки, виростають нові покоління, з’являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам’яті людської добрі традиції українців. І серед цих оберегів завжди буде українська хустка, невід’ємний елемент української культури. Сподіваємось, що українська хустка завжди буде в пошані та передаватиметься з покоління в покоління. Хай завжди українська хустка береже тепло наших душ і живе вічно.

 

Микола і Марко Вороні - знищення мозку нації

Як post scriptum до книжкової виставки «Шлях, посипаний євшан-зіллям», присвяченої 150-річчю від дня народження Миколи Вороного, і як матеріали до відзначення Міжнародного дня прав людини бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам дві книжки.

В першій книжці «Амазонка. Київ-Соловки» Валентина Чемериса (Харків, ЛА «Час читати», 2016) з роману-есе «Київ—Соловки» читач дізнається про трагічну долю чотирьох поетів: Крушельницьких — батька Антона й сина Івана, та Вороних — батька Миколу й сина Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського «Великого терору» 1930-х років. Микола Вороний подається як жива людина без усяких прикрас. Крім того, хочеться процитувати Віктора Петрова (Домонтовича), який в своєму есе «Болотяна Лукроза» написав про Миколу Вороного наступне: «На думку Євгена Маланюка, пишний півтораметровий бант химерної краватки, розлогий комір блузи, волосся довге, панама або солом'яний бриль, вибійчані штани, уся ця специфічна зовнішність поета покликані були в Миколі Вороному підкреслювати те, що бракувало йому як поетові. Було зневажливе пенсне, увічнене в епіграмі Зерова, і не було поета. Вони обидва не терпіли один одного. Микола Зеров — Вороного, й Вороний — Зерова. Я не хочу цими згадками щось закинути на адресу поета, що виявляв до мене ознаки щирої благоприхильної приязні, але я мушу згодитися, що Микола Вороний, навіть і в ті роки, коли я його знав — у другій половині 20-х — надавав великого значення своїй живописній зовнішності. Знов таки: не стільки зовнішності, як живописності. Він хотів мати вигляд поета-артиста!..»

Гірка доля батька дожене і його сина Марка Вороного, онука творця гімна незалежної України, хрещеника Михайла Коцюбинського. Маленький Марко ріс в оточенні членів літературного гуртка Михайла Коцюбинського, зіркою якого була Ладя (Лідія) Могилянська, поезії якої вчив напам’ять член гуртка Павло Тичина. Перший відомий вірш Марка Вороного «Молитва» написаний ним у 14 років. Він присвячений пам'яті гімназистки Томи Мещерської, заколотої штиками більшовицьких визволителів України.  Деякі філософські поезії Марка Вороного можна прочитати в антології «Невідоме розстріляне відродження» укладача Юрія Винничука (Харків, «Фоліо», 2019). До речі, в цій же антології представлені поезії Ладі Могилянської, яка присвятила доброму другу Маркові Вороному свою «Осінню поему». Високо оцінена Максимом Горьким, ії вважали другою Анною Ахматовою (писала поезії російською і українською мовами), багаторічний в'язень cталінських таборів, розстріляна у Москві у 1937 р. Практично невідома в Україні.

 

Сам же Марко Вороний, відомий нам по привласненому сусідами родини Вороних у Києві П.Германом та Ю.Хайтом гімну сталінських авіаторів:

«Родились ми зробити з казки дійсність,
Долати простір і скоряти час.
Вже замість рук у нас є крила міцні,
А замість серця б'є мотор у нас.

Все вище і вище, і вище,
прямуємо лет наших птиць,
і в кожнім моторі їх дише
безпека і спокій границь!»

І ще одна поезія «Фізкультурна шутейна» «Щоб до старості ти був наче змолоду…» в російському «перетрактуванні» В. Лебедєва-Кумача стала піснею з кінофільму «Воротар».

Навіть лобові агітки і клятви у вірності сталінському режиму не допомогли Марку Вороному врятуватися. В'язень cталінських таборів, розстріляний капітаном Матвєєвим  в урочищі Сандормох 3 листопада 1937 р.                                                                                                                                                       

Зараз у посттоталітарній Україні непроста внутрішня ситуація. Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим, агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.

Тому як ніколи всі ми повинні бути якомога більш толерантними один до одного. А наше суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.

Збройні сили України - слава, гордість, міць країни.

 6 грудня в Україні традиційно відзначають День Збройних сил. Це свято з'явилося в нашому календарі у 1993 році, воно було засноване в день ухвалення в 1991 році закону "Про Збройні Сили України" і з тих пір відзначається щорічно.

День Збройних Сил святкують усі війська: сухопутні, повітряні та військово-морські.

З нагоди цього свята у бібліотеці підготовлено книжкову виставку "Збройні сили України - слава, гордість, міць країни", щоб відвідувачі мали змогу дізнатися більше про Збройні Сили України, військовий лад і т. д.

Напередодні свята молоді кадети присягнули Україні на вірність та отримали перші свої погони. Серед них наш читач Ярослав Романов.

5 грудня – Міжнародний день волонтера.

Працівники бібліотеки ім.П.Й.Панча та користувачі щиро вдячні всім волонтерам, що незважаючи на зайнятість, знаходять можливість допомагати в проведенні масових заходів, уроків з вивчення іноземних мов, проведенні майстер-класів, художніх виставок, книжкових презентацій, музичних лекцій-концертів та кінопоказів. Завдяки вам робота бібліотеки стає різноманітною, цікавою, змістовною. Нехай людська шана буде Вам подякою за Вашу плідну працю, чуйність, уміння творити добро. Бажаємо Вам міцного здоров’я, творчої наснаги на довгі роки життя, злагоди і миру, родинного щастя і благополуччя.

01.12 – День пам’яті українського радянського письменника Петра Йосиповича Панча (4.07.1891 – 1.12.1978). Його ім’я носить наша бібліотека.

 

 

30 листопада - День Добра.

Творити добрі справи неймовірно легко, добро не вимірюється грошима, не вимагає багато часу і сил. Колектив бібліотеки ім.П.Й.Панча зібрав у День Добра користувачів, які здатні подарувати незнайомій людині добрі справи. Художниця Марія Рибіна презентувала картини на платівках, співробітниця ботанічного саду ім. М.М.Гришка Анастасія Павленко презентувала екологічну програму, яка покликана з непотребу зробити корисні речі. Група «Смартфони та Інформаційна культура» підготували прекрасну роботу до відзначення Мексикаського міста Гвадалахара, яке стане Світовою столицею книги на 2022 рік. Наші відвідувачі підготували інформацію про мексиканську художницю Фріду Кало. Крім того бібліотекою організовані: збір книг для військовослужбовців, для людей позбавлених волі, буккросінг, обмін квітами, насінням овочів, збір використаних акумуляторів, батарейок тощо. Отже, добрі справи бібліотеки підвищили всім настрій. Навіть просто добра усмішка – здатна творити чудеса. Нехай День Добра дасть вам зрозуміти, що віддаючи щось позитивне у Всесвіт, ви отримуєте значно більше.

 

30 листопада у бібліотеці свято – День Бобра, точніше День Добра в бібліотеці Панча.

Кожен охочий може долучитися – принести для обміну книги, кімнатні квіти, насіння овочів та інші подарунки. Художниця Марія Рибіна покаже свої роботи, журналіст Oleg Andros проведе екологічну акцію. Ми підготували квіткових малюків передати у добрі руки. Дякуємо за подарунки до акції хлопцям із Щедрий Вівторок, художниці Аліна Гамаля за чарівну афішу, а головне, - всім волонтерам, які дарували свої знання, уміння, досвід. Низький уклін і людська шана Natalia Ruda, Mika Chuev, Грегуару Атіонгаире, Людмилі Гнаповій, Олегу Крисіну, Еві Гоцловскі, Маріанні Масловій, Сергію Бордейчуку, Викторії Пьявка, Іннес Кужом, Наталії Новіковій та багатьом іншим.

«Боже! За віщо?»

Бібліотека ім. Петра Панча пропонує своїм відвідувачам книжкову виставку «Шлях, посипаний євшан-зіллям», присвячену 150-річчю від дня народження Миколи Вороного [ 24.11 (06.12).1871  – 07. 06. 1938], поета, театрального режисера та публіциста, теоретика та історика світового мистецтва, лідера і ідеолога українського модернізму, автора безсмертного маршу «За Україну!», першого перекладача українською мовою «Інтернаціоналу».

Автобіографія Миколи Вороного подається у формі листа до Олександра Білецького у документальному збірнику «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років» (Київ, «Кліо», 2015). 

Літературознавець із Словаччини  Мікулаш Неврлий у своїй книзі «Українська радянська поезія 20-х років. Мікропортрети в художніх стилях і напрямах» (Київ, «Вища школа», 1991) підкреслює, що першому поколінню українських модерністів не вдалося піднести українську літературу до рівня світової літератури, але їхня праця не була марною. «Важливо те, що це перше покоління  програмово звернулось до кращих творів світового письменництва та що модернізація рідної літератури була її метою». Мікулаш Неврлий робить наголос на те, що Микола Вороний був свого часу найкращим знавцем французької поезії, збагатив вітчизняну літературу добірними перекладами вибраних творів західних, слов’янських і східних поетів.

 Окремі поезії Миколи Вороного (на жаль, їх не так багато) зворушують глибокою ліричністю, справжнім демократизмом і людяністю. Володимир Маяковський цитував надзвичайно мелодійну мову Миколи Вороного в одній із своїх поезій. В нашій виставці представлена книжка поезій, перекладів, критики і публіцистики Миколи Вороного з серії «Бібліотека української літератури. Українська сучасна література» (Київ, «Наукова думка», 1996).

 Про характеристику громадської діяльності та біографію Миколи Вороного йдеться у бібліографічному довіднику «Діячі Української Центральної Ради» (Київ, 1998), який може зацікавити відвідувачів нашої бібліотеки надзвичайно цікавою бібліографією використаних першоджерел. Звертаємо Вашу увагу на те, що 1 січня 1919 р. у Києві  відзначався чвертьвіковий ювілей творчості Вороного. Його вітали на урочистій Академії лідери Директорії Володимир Винниченко і Симон Петлюра, який назвав ювіляра «отаманом духа».

 Навесні 1926 р. Вороний повернувся з еміграції, встиг відсвяткувати 1928 р. у Києві 35-ліття літературної діяльності.

 Надзвичайно цікавою абсолютно для всіх категорій читачів виявиться стаття українського літературознавця Івана Іллєнка «Боже! За віщо? Судний день Миколи Вороного» з хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ ст. «Українське слово» (книга перша, Київ, видавництво «Рось», 1994). З повним її текстом можна ознайомитися в інтернеті (https://ukrlit.net/article1/1606.html).  

Навесні 1934 р. за необережний виступ на похороні Степана Васильченка («За життя небіжчик любив українське сало і перед смертю його бажав, та, на жаль,— не дали й перед смертю йому хоч кришеник того українською сала») був заарештований. Увагу читачів звертаємо на те, що одразу троє письменників написали на Вороного донос. Один із літераторів у своїх свідченнях навіть дореволюційного діяча нашої культури Кропивницького, якого читав колись Вороний, назвав куркулем і націоналістом.

Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 року замінила Вороному трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк — із забороною проживати в Україні, БРСР, Московській і Ленінградській областях.

З 1937 р. мешкав у селі Глиняне, місті Новоукраїнка тодішньої Одеської області. У квітні 1938 його було заарештовано і ув'язнено вдруге разом з 12-ма селянами села Глиняне. Завідуючому місцевою бібліотекою Павлові Андрієвському судилося бачити Миколу Вороного, з яким він заприязнився за короткий час поетового побуту в цьому містечку, на подвір'ї міжрайонного підрозділу НКВС квітневого дня 1938 року.

«Він упав на коліна, піднявши руки вгору, і з слізьми на очах простогнав: «Боже! За віщо?» - цю картину Андрієвський відтворив у спогадах про поета, які опублікував у газеті «Українець» за німецької окупації під псевдонімом «Степовий». Та вже на початку 1945 року літературознавці у військових кашкетах цей псевдонім розкрили й авторові «доплатили» гонорар - 10 років виправно-трудових таборів.

Ось дещо з того, що намагалися вчинити 12 селян із глухого степового району і 67-річний поет, включений до списку як давній ворог, а, отже, й перший підбурювач. «Навмисно задушив від племінної матки жеребця» (М.Кудер). «З шкідницькою метою на його конюшні, яку він обслуговував, було навмисно зроблено шість абортів конематок» (Л.Павлюченко). «Псував сільськогосподарський інвентар, отруїв формаліном двох коней» (Д.Кравченко).

З рішення Трійки. «До арешту без певних занять... В 1934 був засуджений Колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Син його Марко також засуджений за контрреволюційну діяльність і відбуває покарання па Соловках. Був учасником контрреволюційної української військово-націоналістичної організації. Постановили: Вороний Микола Кіндратович. Розстріляти. Згідно: секретар Трійки Фішман».                   Микола Вороний пішов з життя, не відаючи, що його єдиного сина вже поглинула ненаситна гідра сталінської диктатури (та й у постанові трійки Марко згадується як живий).

А й справді. Боже! За віщо? Отця і сина. Батьків і дітей. Хліборобів і піснетворців. Цвіт народу нашого.                                                                          

                                                                                       

До бібліотеки надійшов різдвяний подарунок від харківського видавництва Vivat. Це книга Maye Musk. Жінка, яка має план. Життя сповнене пригод, краси й успіху. Щира вдячність перекладачам та видавцям книги. Сподіваємось, що наступний візит пані Maye Musk до України розпочнеться з відвідування нашої бібліотеки.